Художниця

Чоловік ніжно дивився на неї. У його очах не було тої туги, яку вона так боялася побачити в дзеркалі. У його очі було легко дивитися.

– Жаданко, я чогось думаю, що Бог створив усіх нас для того, щоби ми були щасливими. Я вірю, що в кожного з нас є якесь своє призначення… Не знаю, як це пояснити, але відчуваю це. Ось ти, дівчинко, призначена бути геніальною художницею. І чудовою дружиною та мамою, - у його чистих, добрих очах заграли веселі іскорки, - це твоє призначення. Моє призначення… еее… бути добрим чоловіком і татом - це я знаю точно… ну і знайти істину - а тоді йти слідом за нею. Знаєш, у Біблії написано: «…пізнайте істину, і вона зробить вас вільними…» Ось цю істину я і шукаю. Поки бачу лише «до повороту». А там - буде видно…

Але я щасливий. Я дуже щасливий вже і зараз. Знаєш, я часто прокидаюся і думаю: який же Бог до мене добрий. У мене є все, що може бути потрібне людині в земному житті. Навіть більше: у мене є моє велииике кохання, - він знову усміхнувся і притиснув дружину до себе, - але крім того, у мене є Він. І є Його Лист до мене - Біблія. Я не знаю, як ти на це зреагуєш, але це вона робить мене щасливим. Вона відкриває мої очі на багато речей, яких я раніше не помічав…

О, Неждана на те реагувала добре. У неї більше не виникало ніякої ревності: після того випадку, коли вона пережила стільки болю, коли вона завдала стільки болю йому - а він все одно був поруч, він тримав її за руку, він пригортав її до своїх грудей - і він залишився з нею, і - Неждана була певна - не збирався її покидати, вона йому повністю довіряла. Крім того, це чоловікове читання, ці його пошуки справді змінювали його. Дмитро став вдумливим, зосередженим на чомусь дуже важливому, хоча й відстороненому. І він дійсно виглядав щасливим. І те його щастя не було поверхневим, воно не було награним - воно БУЛО в ньому. І Неждана теж воліла мати його. Тому тягнулася до чоловіка, розпитувала його про все на світі - а він відповідав, і це лише зміцнювало їхні почуття.

Неждана теж почала читати Біблію. Правда, у неї виникла закупорка на Книзі Чисел. Але Дмитро пообіцяв, що далі буде цікавіше, і Неждана вперто гортала сторінки, бурмочучи про себе невідомі слова…

33

– Жадана, пакуй валізи! Швидко!

Наказовий тон Дмитра здивував Неждану. Вона підняла голову від в’язання і пильно подивилася на чоловіка. Він стояв до неї спиною, вибираючи книжки з полиць.

Легенький холод пробігся по тілу жінки. Що це він задумав? Що трапилося? Знову якісь зміни… Ну ж тільки все втрамбувалося трішки…

Неждана відклала шпиці й обійняла себе - ніби захищаючись чи намагаючись зігрітися. Нижня губка відстовбурчилася сама по собі. Брови з’їхалися докупи і вигнулися здивованою дугою. Неждана думала.

Дімка, все ще стоячи спиною до дружини, крадькома глянув на неї через плече. Ого, серйозний вигляд цієї жінки кого завгодно міг розсмішити. І він розсміявся.

Неждана підвела на нього зляканий, здивований, дещо розгніваний погляд.

Але він присів біля неї, обійняв за плечі й притиснув до себе. І Неждана вже усміхалася.

– Сонечко, я взяв відпустку і заправив повний бак. Ми їдемо на море!!!

Жінка ще ніколи не була на морі. Вона часто його малювала - ще з дитинства, мріяла про нього, уявляла, але ще ніколи не бачила!

Їй хотілося розплакатися, розсміятися, поскакати, потанцювати, кинутися Дмитру на шию - але вона навіть йому не подякувала: зірвалася з крісла, кинула абияк своє в’язання і, вистрибуючи, як молода кізонька, побігла в коридор - витягати з шафи свою велику валізу. За хвилю звідти почувся шум, гам, стукіт, але Дімка не йшов на допомогу дружині. Він знав, що Неждана мусить виразити якось свої емоції. А її поспіх нічим не загнуздаєш. Така вона вже є.

Цілу дорогу жінка не могла нормально всидіти. Вона постійно відкривала-закривала вікно, просила Дмитра зупинити машину, щось фотографувала, наспівувала, пищала, одним словом, потроху виводила чоловіка з рівноваги.

А він так давно мріяв про цю відпустку! Так хотів розслабитися, забути про всі проблеми, негаразди, робочі клопоти. Так довго вмовляв партнера, щоби той погодився попрацювати тих десять днів наодинці! І так сподівався на такий самий спокій з боку дружини. Йому вже хотілося, щоби вона нарешті сама спакувала валізи, наготувала їжі в дорогу, сиділа в машині, наче штурман, із картою, і допомагала йому відшукати правильний напрямок. І тихенько собі насолоджувалася разом із ним.

Але де там. Здається, він подорослішав на багато років скоріше, а вона застрягла в своїй підлітковості. Дмитро зціпив зуби й навіть намагався усміхатися, але коли дружина налякала його черговим писком на трасі, і він мало не врізався в автомобіль, за яким їхав, його терпіння луснуло.

– Жадана, заспокойся!!!
– гримнув він.
– Скільки можна пищати, вищати! Я за кермом, і це траса, траса, розумієш? Я ше ніколи не їздив по трасі. І мене вже голова болить від твоїх криків і співів. Чесно.

Уже в наступну мить він пожалкував, що накричав на дружину, але просити вибачення не збирався. Адже ж нічого такого поганого він не зробив - просто був змушений трохи притишити збуджену Неждану.

Жінка принишкла, ображена, і притиснула чоло до скла.

Її маленька психологічна втеча.

По дорозі Неждана заснула, і Дмитро знову розхвилювався. Він сам не знав, у чому проблема, чому раптом він почав помічати стільки недоліків у дружині. І чому раптом йому так гостро захотілося її підтримки, навіть просто того, щоби вона зараз не спала, а разом із ним вартувала на дорозі.

– Боже, допоможи мені. Жадана мене чомусь виводить із себе. Може, я вже зовсім розслабився? Розслабився з роботою, розслабився і в сім’ї? Але мені набридло, чесно набридло, весь час панькатись із нею, бавити її. Я хочу бути чоловіком для неї, а не татом. Хочу, щоби вона піклувалася про мене, як має піклуватися дружина. А вона навіть не додумалася зробити достатньо канапок у дорогу… Боже, допоможи мені не зірватися. Я не хочу розрушити те, шо ми так довго будували. Але я вже просто починаю падати на силах. Мені потрібні і її зусилля, також!!!

Дмитро стиснув кермо й навіть не відчув, як почав молитися вголос. Він часто так робив, коли сам їхав у машині.

Неждана прокинулася. Вона чула цю сповідь. Чула, як Дмитро ділився з Тим, у Кого чомусь так палко почав вірити, наболілим. Своїми турботами і страхами. І навіть розповідав Йому про неї. На очі вибігли сльози, але Неждана завмерла, намагаючись не поворушитися, аби не виказати того, що не спить.

І вона почала молитися. Молитися подумки, але, мабуть, на небі її слова звучали громом, наче підсилені найпотужнішими концертними колонками.

– Боже, я теж так не хочу. Я хочу бути доброю дружиною для свого чоловіка. Хочу його кохати так, як Ти це запланував. Хочу піклуватися про нього. Хочу догоджати йому. Хочу бути для нього радістю, а не болем. Хочу жити для нього, а не для себе. І хочу навчитися любити Тебе, як робить це він… Допоможи мені, будь ласка, в цьому! Амінь.

Дмитро також закінчив свою розмову з Богом. Ще кілька хвилин Неждана вирішила повдавати свій сон, а тоді потягнулася, позіхнула, і дуже вдало зіграла своє пробудження.