Художниця

***

Після цього випадку Неждана не покинула чоловіка, як часто погрожувала до того, і не почала бунтувати більше, як Дімка передбачав. Вона посмирніла, заспокоїлася. Більше не влаштовувала йому скандалів через розкидані по всій квартирі брудні шкарпетки чи за те, що він більше уваги приділяє роботі, ніж сім’ї. Але разом із тим збагнула - чи примусила себе повірити, що саме це вона втямила, - що більше не кохає Дімку.

Тільки тепер вона усвідомила, наскільки вони з ним різні. Неждана визнала, що він зовсім не цікавить її як чоловік - вона більше сприймала Дімку як тата, який може або похвалити, або й насварити - по-батьківськи, з «рукоприкладством». Вона ненавиділа його за той удар, але, з іншого боку, боялася провокувати на інший - у неї не було нікого, хто міг би її захистити. Тому вона з усіх сил шукала нової роботи та… мріяла зустріти нове кохання - романтичне, пристрасне, шалене. Вона мріяла зустріти того, хто не лише буде кохати її як жінку - й дарувати, відповідно, дім, затишок і обов’язки, але того, хто буде цінувати її як особистість, як музу, як мрію - й подарує їй захоплення, скажені емоції і багато квітів.

Вона навіть почала інколи згадувати зневаженого, зрадженого, покинутого В.О. Він же колись так палко її кохав! Може, у його серці не згасли почуття? Може, з ним Неждана була би щасливішою?

***

А Дімка після того випадку замкнувся в собі.

Йому було соромно за той удар. Він не зміг стриматися, вгамувати свій гнів, він проявив слабкість. І Дмитро ще більше заглибився у читання Біблії - трохи дивно, бо попри всю незрозумілу жорстокість, присутню в цій книзі, як видавалося йому на перший погляд, саме в ній він черпав заспокоєння, натхнення, любов… «Любов довготерпить…» То чому ж не вмів довготерпіти він?

Він дуже любив Неждану, але довіряти їй, як раніше, не міг. їй були непотрібні його емоції, переживання, він сам, врешті- решт.

«Любов усьому вірить…» Але чи варто дослівно сприймати ці слова? Чи можна їх виконати?

Вона шукала в ньому ідеал, яким він не міг бути. Хоча би тому, що й зараз йому не вдавалося віддаватися коханій сповна - адже був зайнятий пошуками нової роботи.

Коли він прийшов у той вечір додому, щоб розповісти дружині те, що його звільнили, вона навіть не захотіла його слухати. Вона взагалі його не чула. Тому він вирішив помовчувати. І мовчав.

***

Неждана усміхалася, згадуючи ті епізоди. Гіркота з часом вивітрилася, й тепер вона прокручувала їх, ніби дивилася старий комедійний фільм. Тільки інколи їй ставало так шкода-шкода безнадійно втраченого часу, нервів і сил. На місці цвяшків, які вони колись вбивали один одному в душі, тепер де-не-де зяяли незатягнуті рани, хоча самих цвяшків уже давно не було.

25

Неждана довго складала валізу. Вона вже встигла пробігтися по магазинах і купити собі найкращий одяг для такої важливої зустрічі. Вчора їй подзвонили з однієї столичної фірми, куди вона відправляла своє резюме, і запросили на співбесіду. Там вона мала малювати справжнісінькі малюнки, а не конструювати якісь там нудні реклами. Фірма випускала популярні дитячі мультики, й Неждана ніяк не могла повірити, що там зацікавилися її роботами!

Але раділа жінка не лише тому. Нарешті вона на трохи поїде з дому, розважиться. Якщо говорити відверто, Неждана десь у душі знову сподівалася на якесь казкове диво. І вперше за довгий період часу вона прокинулася з бажанням малювати!

Дімка явно нервував, боявся її відпускати. Йому не хотілося втрачати дружину. А, з іншого боку, він відчував полегшення - тепер, коли її постійно кислий вигляд не буде псувати йому настрій щовечора, він зможе нарешті розібратися в собі.

Він кохав свою дружину й хотів бути з нею. Він хотів бути вірним їй, бути справжнім чоловіком, бути батьком її дітей. Але чомусь останнім часом вигляд цієї юної самовпевненої особи не викликав у нього жаги. Чогось йому все менше й менше хотілося говорити з нею про все на світі…

Біблія, яку він тепер читав щовечора, і яка западала йому в серце неземною мудрістю, переконувала його, що Бог завжди за сім’ю. Але вона описувала зовсім іншу жінку, ніж була в нього!!!

Бог завжди за сім’ю.

Вороття назад немає.

І він знав, що кохає, мусить кохати, буде кохати свою Неждану - хай там що.

Було дуже нелегко.

Але він знав, що витримає - і вийде переможцем: над своїми сумнівами, над Нежданиним бунтом, над сімейними негараздами.

А сумні вечори без коханої він зможе присвятити для вивчення специфіки своєї нової роботи - Дмитро вирішив зайнятися власною справою і навіть уже знайшов партнера.

Неждана ніби підтримала його в його починаннях, але зараз - він бачив це - їй було байдуже. Вона була юна й гаряча, і їй хотілося яскравого життя. Діма шкодував, що в них все склалося саме так. Колись він мріяв про велику, щасливу сім’ю - таку, яка була в його тата і мами. Ні, навіть кращу. Незважаючи на те, що він рано втратив батьків, чоловік ніколи не ідеалізував їх.

А тепер його власна сім’я буквально тріщала по швах. Але він чогось знав, вірив, що все ще налагодиться. Тому вирішив зараз приділяти час тому, що справді вартувало його уваги - своєму пошуку та своєму бізнесу. А Неждана - вона заспокоїться, переросте. І в них обов’язково все буде добре.

***

На вокзалі вони довго цілувалися. Як колись. Коли Неждана сіла у вагон, а Дімка стояв за вікном і шепотів їй по телефону, як сильно він її кохає, у неї щеміло серце. Але потяг рушив, і молода жінка постаралася не думати про сумне. Завтра в неї почнеться нове життя.

Дімці чомусь хотілося плакати. Він стояв і дивився на хвіст потяга й згадував своє знайомство з Нежданкою. Вона тоді була юною шістнадцятирічною дівчинкою. Сиділа на лавці в парку і плакала. А йому чомусь захотілося сісти поряд із тендітною незнайомкою і втішити її, захистити - таке з ним було вперше в житті.

І він таки її втішив і захистив… З того часу його внутрішнім інстинктом стало берегти цю дівчину. І зараз, коли вона від’їжджала в далекий Київ, сама, така ще наївна й гаряча, він хвилювався. Готовий був бігти за нею, рити землю, кричати, але був безсилий захистити її - свій шлях вона вибрала сама.

Неждана вмостилася якомога зручніше на сидінні й притулилася чолом до вікна. Як тоді, коли її тато йшов від неї. Але зараз все було по-іншому. Не падав дощ. І чоловіка, якого любила, вона залишала сама…

Дімка йшов і згадував її - в білому-білому платті, яке він сам вибирав для неї, такою наляканою, розчервонілою… Він згадував запах її волосся, коли вона вперше спала в нього на грудях… Згадував її перелякані очі, коли він вдарив її…

Яким же він тоді був дурнем… Він так хотів її берегти і захищати, і ніколи навіть подумати не міг, що колись сам завдасть їй болю, скривдить…

Але він виправиться. Неждана повернеться, і все буде інакше. Він обов’язково зустріне дружину з квітами, і обов’язково подарує квитки на її улюблену джаз-вечірку. Два квитки. І піде разом із нею…

Неждана думала про те, що чекає її завтра. Вона мріяла, як її приймуть на роботу в цю круту фірму, як вона стане відомою художницею, як зустріне свого принца, як подивиться тоді на Дімку й своїм поглядом скаже йому: «Тепер бачиш, шо ти втратив?!» І йому буде боляче. Вона бажала помсти. За що - не знала сама. Мабуть, за те, що він зруйнував ідеал, який вона плекала в своїй уяві стільки років…

Мабуть, він зараз щасливо дивиться свій футбол. Неждана ненавиділа футбол тільки тому, що його любив Дімка. І тому, що він його завжди дивився тоді, коли вона хотіла, щоби він просто пообіймав її. Ну й нехай дивиться. Вона ж їде підкорювати світ - і здійснювати власну мрію.