Измена. ZRA DA made in Ukraine

Офіціант узяв у Женика сто гривень, побіг по здачу.

– Послухай, Мурчику, - раптом запитала Вікторія, - тобі, часом, моя мама не давала ключа від тої хати, де ми жили з батьком?

– Ой, чому ти мені не сказала вчора? Так, давала! Вона хотіла, щоб я дещо забрав звідти, поки ваш батько на роботі.

Але я, чесно кажучи, так і не вибрався туди. Боявся. Так само, як і вона, - щиро зізнався Женик. Він усіх заворожував своєю винятковою щирістю.

– Ти знаєш, Мурчику, батько казав, ніби в нього із секретера зникли шістсот гривень. Звичайно, він думав на мене. Адже в мене ще відтоді лишався ключ. І я подзвонила своїм друзям - Костикові, Люсі, ти їх знаєш, щоб вони мені позичили ті гроші. Розумієш, мені дуже хотілося, по перше, бути чистою перед батьком, щоб він не міг нічого казати проти мене, а я проти нього могла. Це дуже вигідна роз становка сил на родинному фронті. А по друге, я не хотіла, щоб він хоча б щось міг подумати проти мами. Хлопці зіб рали для мене ці гроші, і я їх туди поклала. Вперше приїхала туди після стількох місяців, поки він був на роботі.

– Ти могла б узяти з собою мене, щоб тобі не було страш но!

– А батько віддав ті гроші мені і сказав: забери назад свої гроші! В нього було шість новеньких сотеньок! Таких, як та, що ти платив у кафе!

– Віко, якби я вкрав гроші у хаті твого батька, то вже б не платив ними за каву в твоїй присутності!

– Ні, Мурчику, я не думаю на тебе, просто згадала той дивний випадок, коли побачила у тебе новенькі сто гривень.

Ти вибач мені!

– Ні, я не серджуся! Шістсот гривень, ти кажеш?

Коли Женик повернувся додому, матері ще не було. Він поліз знову до шухляди трюмо і перерахував гроші, які там залишилися. Там лишилося п’ять сотень! Отже, до того, як він узяв одну, їх було ш і с т ь! Його охопив містичний жах, і він побіг телефонувати Вікторії. Вона вже була вдома.

– Віко, скажи ради Бога! На тих стогривневих купюрах, що зникли у твого батька, був підпис Гетьмана чи Ющенка?

Вікторія розреготалася.

– Женику, Мурчику, заспокойся! Скільки тих стогри венок лежить по всій Україні у людей у панчохах! Іще на тебе могла б подумати, але щоб твоя мама тягала гроші з секретера у мого батька - то вже зовсім якась макабрична чортівня! Врешті решт, звідки б вона дізналася його адресу?

Женик також полегшено розреготався. Його був охопив жах не від того, що він щось подумав про власну матір. Його вразила містика грошей, підкинутих дияволом. Він подумав, де б міг бути той ключ, який йому давала Вероніка. У шухляді письмового стола немає, на ґвіздочку, де висять їхні домашні ключі, також немає. Містика якась! А потім він згадав, що ключ мав бути в кишені його демісезонної куртки. Він і лежить там, куди його поклали! Женик уважно роздивився ключа і навіть обнюхав його. Ключ не зберігав ні відбитків пальців, ні запахів. Пахнув металом. Звичайно, він же не золотий.

Коли ввечері мати повернулася з роботи, він відразу розповів їй, що йому були потрібні гроші, він не знайшов нічого, поліз до шухляди у трюмо…

– Так от же ж гроші, Женику!
– спокійно відповіла мати, - а ті й справді краще було не чіпати. То мені дала мати одного хворого, самогубця, з некомерційних! Вклала в коробку з цукерками! Я думаю якось повернути їй ті гроші, тільки не знаю, як!

В домі, де віднедавна мирно співіснували Вікторія Сте белько та її батько, була ще одна болюча тема. Вечорами Вікторія витягала батька з дідової кімнати, яку він ремонту вав:

– Ти втомився. Ходімо пити пиво.

Вікторія ставила на стіл іноземне пиво, куплене на його гроші, клала горішки або чипси.

– Я весь час думаю про бабусю Марію, - казала Вікторія, - як вона померла? Як ти довідався про це?

Для Вікторії це було просто лоскотання нервів, а для ньо го - дуже важка розмова. Але він не міг сказати Вікторії:

«Замовкни! Не лізь не в своє діло!» Неохоче розповідав їй усе, що знав: - Її знайшли у льосі. Сусідка звернула увагу, що її немає, покликала людей, і вони знайшли її в льосі.

– Мертву?

– Так.

– Але бабуся була ще дуже бадьорою. Вона не могла впасти!

– Може, в неї був крововилив. Або інфаркт. А може, хтось штовхнув, коли вона стояла на драбині. Може, й бармен Олекса з Дубового. Баби казали, що бачили його в Блюхівці саме тоді.

– Це полюбовник Марини?

– Один із них.

– Помстився за вбивство коханки?

– Віко, мені дуже тяжко про це говорити, але я певен, що моя мати нікого не вбивала. Люди на селі люблять плітки, люблять містику, в них, очевидно, така ментальність, і чомусь моя мати опинилася в епіцентрі несправедливих звинувачень. Навіть була змушена покинути свою оселю, переїхати до їхнього села…

– А хочеш знати, що бабуся розповідала мамі?.. Це тоді, коли мама їздила до неї без твого дозволу! Мама дуже любила Марину. І до бабусі дуже добре ставилась. І після того, як їздила до бабусі в Блюхівку, вона розповідала, як усе було з Мариною. Це сама бабуся їй розказала! Не баби! Вона сказала, що Марина серед ночі постукала, попросилася переночувати, бо їй стало погано. Вона йшла пізно від траси до себе повз дім бабусі.

– Від бару біля бензоколонки?

– Напевно. Там, біля траси, бар цілодобовий. Ну, бабуся, хоча і не розмовляла з Мариною, бо та гуляла від її сина, але в дім пустила: Марина трималась за живіт і блювала під парканом. Бабуся поклала її на диван у залі. А сама стала думати, куди йти викликати лікаря, - чи на станцію, чи проситися до сусідів, у яких був телефон. А Марина лежала і стогнала. Вона розстебнула джинси, бо їй тиснуло на болючий живіт, і бабуся побачила, що в неї… не було волосся!

– Якого волосся?

– Ну… там!…

– Ну то й що з того?
– здивувався Дмитро, - жінки іноді голять там волосся.

– Я знаю. Бачила в жіночому журналі. Але за поліською демонологією, якщо у жінки т а м нема волосся, то вона відь ма! І причому не навчена, а природна! І бабуся, коли це побачила, то почала хреститися, а потім побігла з дому до церкви! Уявляєш! І лишила розкриті двері і хвіртку! А хвору Марину покинула! А Марина кричала в її домі. А на світанку, ще до того, як бабуся вернулася, сусіди зайшли в дім, думали, то з бабусею щось сталося, і знайшли там Марину - чи то мертву, чи напівмертву - розповідають по різному. Але коли викликали лікаря, то він приїхав уже пізно, і вона померла в бабусиному домі.
– І це моя мати сама таке розповідала?

– Так! Вона так і говорила: сама не знаю, що зі мною сталося, як побачила, що у Марини т а м нема волосся! Так, ніби хвіст іззаду побачила! Їй тоді здалося, що вона саме тоді збагнула, чому дядя Валерій не кидав таку гулящу жінку, продовжував жити з нею, хоча й вона так відверто гуляла!

Тепер усе зрозуміло! Марина була відьмою! Тому до неї так липли чоловіки!

– Господи, який жах! Марина була дуже гарна, дуже зваблива. Валерка мені казав, коли я його бачив нещодавно: хоч з іншими спала, але й зі мною - також! Нещасний чоло вік, зовсім ганчірка для ніг.
– І ти розповідав йому про свій конфлікт із мамою?

– Мене питали, чому я без мами і без тебе, коли приїздив на похорон матері у червні. А цієї зими, так, я це точно пам’ятаю, мови про мою родину не було. Всі були зайняті своїми бідами…

– Отже, навряд чи хтось дзвонив мені звідти…

– Навряд… Але невже моя мати була така… неосвічена?

Адже вона закінчила Ленінградський лісотехнічний інститут!

– Але, ти бачиш, раптом у ній заговорили прадавні архетипи! Спливло на поверхню те, чого її вчила ще її бабуся, твоя прабабуся! І в тобі теж збунтувалася темна пам’ять роду, коли ти вдарив маму! Всі ви, чоловіки, несете в собі архаїку!