Измена. ZRA DA made in Ukraine

А тоді, в ті очманілі дні, він для себе міцно пов’язав доньку із дружиною, весь час пам’ятаючи її оскаженілі очі в той день.

Теж зрадниця! Все в тебе було, все! Батько все робив для тебе! Від семи років у тебе була своя окрема кімната - хто з ровесників із твого кола може тим похвалитися? Але годі про ту окрему кімнату. Ось Вікторія пішла з його «бетонки» і набула собі ще краще житло, ніж те, що будував для неї батько. Дай Боже, щоб у цій, як висловилась Катерина Рачко, нерухомості, не причаїлося лихо ще й для Вікторії.

– Давай вип’ємо, батьку, - витерла сльози Вікторія, - а решту кімнат я тобі покажу потім.

Дмитро дістав пляшку «Пшеничної». Вікторія ще раз схлипнула, а потім опанувала собою і сказала, що «Пшенич ну» питиме він сам, а вона п’є тільки «Холодний Яр» або «Гетьман». Сіли з батьком на кухні одне проти одного.

Донька дістала з холодильника пляшку горілки, батько відкрутив її, налив тільки собі. Донька розлючено налила й собі і зі словами «За упокій!» перехилила повну чарку.

Батько теж випив.

– Рано ти, доню.

– По перше, погодься, дуже поважна причина. А по друге, якщо жінки нарівні з чоловіками літають у космос, пишуть книжки і довбають каміння, то мають право пити горілку і матюкатися. Бери балик, заїдай.

– Дякую. Але навіщо такому юному створінню так хваць ко перехиляти чарку? Навіть з поважної причини. Мама б не образилась, аби ти пом’янула її мінеральною.

– Почалося! Я так і знала! Мене не треба виховувати!

– Я не виховую, боронь Боже! Тільки ти поки що не літаєш у космос, не пишеш книжки і не тешеш каміння…

– Я вступила до престижного університету! На безкош товний! Скільки батьки витрачають енергії, щоб прилашту вати дітей туди навіть на платний! В тебе були ці проблеми?

Ну от і сиди. Заїв? То давай по другій. Наливай!

Дмитро налив Вікторії на денце, а собі повну.
– І мені повну! Що за дискримінація жіноцтва?

– Це з мого боку не сексизм, а ейджизм. Якби раптом отак навпроти мене сидів син твого віку, я б так само, як тільки міг, обмежував горілку.

– Ой, я подивилася б, як би тебе слухався вісімнадцяти літній лобур, якому б ти не давав пити горілку!

– Тобі буде вісімнадцять тільки в березні!

– Ти диви! Не забув!

– Не забув, доню… І я прошу тебе, у тебе, може, спадко вість з боку мами…

– Мама завжди вживала алкоголь дуже культурно!

– Я не про маму. Але мамин батько…

– Не говори мені про того батька, ми мали радість його тут глядіти. Я тобі ще покажу його кімнату… А щодо горілки, то в нашому навчальному закладі всі п’ють. Дівчата п’ють. А вже хлопці! Я розумію, якби я кололася. А пити - це святе!

– А я прошу тебе зменшити свою дозу.

– А як не послухаюсь, то заїдеш у вилицю!

Це був козирний туз дочки, який йому не було чим крити. І тоді він витяг свого козира, який вирішив був не витягати взагалі.

– Якщо ти вже така самостійна і незалежна панна, то навіщо тягаєш гроші у батька зі схованки?

– Які гроші? Я тебе питаю, які гроші?

– Шістсот гривень. Які лежали в секретері у вітальні.

– Я щось не в’їду. Який секретер, у якій вітальні?

– Секретер у вітальні, там де ми жили разом.

– У бетонці?

– В тебе, здається, лишалися ключі від неї.

– Я ними ніколи не користувалася. А в тебе пропали гроші?

– Мене деякий час не було в Києві. Я був у Блюхівці на могилі твоєї бабусі. Там захворів, замість тижня пробув три. І за цей час…

– А може, ти забув і поклав їх в інше місце? Ти пошукай їх.

– Я, Віко, пам’ятаю, що й куди кладу…

– Дивно… Я й забула ту хату, як кошмарний сон, а тут раптом таке. Ти пошукай гроші, добре, тату?
– Вікторія пере стала бути аґресивною, а Дмитро спочатку відчув задоволен ня, що зумів приборкати язикату дівчину, а потім йому стало сумно: от уже вдаєшся до дипломатії із такою шмаркачкою.

– Ти з роботи? Я не спитала. Як ти голодний, я можу зварити суп швидкого приготування. У мене є югославський.

Його навіть собаки їдять!

– Собаки? Ти хочеш мене почастувати стравою для собак?

– Страви для собак дуже дорогі, значно дорожчі, ніж для людей. А пакетні супи собаки не їдять. Але цей, югославсь кий, їдять з апетитом.

– Дякую, Віко, твої канапки дуже класні, або як треба казати? кльові?

– Прикольні.

– Так, так, прикольні. Але давай почекаємо Ларису.

– Давай. А поки що я покажу тобі наш дім.

Вікторія показала батькові усі три спальні, включаючи дідову.

– Тут, звичайно, приміщення потребує ремонту, - сказав Дмитро, роздивляючись плями на стінах і геть попсовану підлогу.

– В мене немає грошей, - зітхнула Вікторія.

– Зате в тебе є батько, який уміє все це робити.
– І… скільки це буде коштувати?

– Я ще не дійшов до того, щоб брати гроші з рідної донь ки.

– Але тоді я повинна буду готувати для тебе супи з м’яса і овочей, а в мене на це немає часу! Я вчуся!

– Віко, я ж не плачу за твою освіту, як багато інших бать ків дорослих дітей! Отже, я цілком можу виконати ремонтні роботи для тебе безкоштовно і без якісних супів.

Вікторія не змогла втримати посмішку і сказала батькові, що він, здається, класний мужик. А потім згадала, що сьогод ні дев’ятини по мамі і відчула, що зраджує її світлу пам’ять, заграючи з батьком, і виправила ситуацію тим, що схлипнула і застогнала, мовляв, вони з мамою завжди хотіли мати хатню робітницю. Такі жінки, як вони, заслуговують на це!

Дмитро зітхнув, що він і сам винен, що Віка виросла самовпевненою феміністкою. Пригадалось, як дочка незграб но несла тацю з тарілками з кухні до святкового столу, і дядько Володя присоромив її: «І що то за господарочка, яка не може спритно подати такої дрібнички! Хлопці любити не будуть!» І дванадцятирічна дівчинка спересердя кинула тацю на підлогу і закрилася у своїй кімнаті з плачем: не треба нам таких хлопців, які люблять офіціанток! А Дмитро напустився на Володю: які хлопці? Дитині вчитися треба! І Володя за свій невдалий педагогічний випад був змушений збирати битий посуд із підлоги.