Капітан далекого плавання

— Яким чином? — зацікавився полковник.

— Коли б вона мене завербувала…

Наступного дня пеленгатори зафіксували другу радіопередачу. В радіограмі передавалось:

«Є щаслива і певна перспектива завербувати працівника Міністерства закордонних справ. Його служба має важливе значення. Днів через десять поїде на два тижні як дипломатичний кур'єр. Чекайте щоденно в цей же час, щоб ми могли завчасно повідомити точну дату його від'їзду. Резидент».

Другий вихід в ефір не здивував розвідників.

— Мабуть, повторили радіограму для певності,— висловив здогад Богдан.

Раду з полковником помовчали.

РОЗДІЛ 13

— Товаришу полковник, мені потрібна окрема кімната.

— Хіба ти не маєш квартири? — здивувався той.

— Якщо я приведу Міку до себе додому, тітка Сабіна потовче її віником. Тітка народилася на околиці Глуму, їй не дуже подобаються такі мавпочки.

— А чому Міка має заходити до тебе на квартиру?

— За день-два до від'їзду хоче зібрати мене в дорогу і власноручно спакувати речі. Каже, що треба готуватись завчасно.

— Турбується про тебе… — пожартував полковник.

— Як би там не було, окрема кімната мені необхідна. Вона обов'язково повинна бути десь у центрі, бо я казав, що мешкаю недалеко від міністерства.

— Гаразд, поговоримо про це з Іонеску. Побачимо, хто з хлопців зможе уступити тобі свою кімнату. А дату виїзду сам собі призначай. Якщо вона поставила за мету тебе завербувати, то постарається зробити це до твого від'їзду.

Через чотири дні Богдан і Раду сиділи у «новій квартирі» й оглядали валізу з штучної шкіри. Обидва силкувалися зрозуміти, чим вона відрізняється від тієї, що її купив Раду з Мікою.

А події відбувалися так: на другий день після того, як Раду поселився у цій кімнаті, Міка прийшла до нього в гості.

— Отже, ти їдеш наступного четверга?

— Так.

— Залишилося ще шість днів. Речі в дорогу ти вже зібрав?

— Ще встигну.

— Не варто, милий, відкладати все на останній день. Залиши все це мені.

— Якщо тобі не набридне, будь ласка.

— Скільки валіз ти братимеш у дорогу?

— Одну. Якщо при поверненні виникне потреба в другій — куплю там.

— Мені хочеться глянути на валізу, з якою ти збираєшся їхати.

Раду показав їй стару, зачовгану.

— З таким мотлохом ти хочеш їхати?

— Вона ще міцна.

— Будь серйозніший. Хочеш зробити посміховисько з своєї країни? Там не знатимуть, хто ти насправді, а вважатимуть тебе за якогось туриста. Ні, негайно треба купити іншу.

— Гаразд, куплю.

— Для чого відкладати на колись? Машина внизу. Давай зараз поїдемо й купимо.

— Згоден.

Валізу Міка вибирала сама. Вже в кімнаті записала всі речі, які треба було брати в дорогу.

— Залиши мені запасний ключ від квартири. Я пакуватиму речі. Треба ж дещо випрати, випрасувати. Я маю досить вільного часу, — сказала на прощання.

— Ти чудова дівчина…

І ось Міка обміняла валізи.

— У всякому разі тут заховано щось дуже маленьке. Можливо, мікрофільм. Але ж де вона могла його так ретельно притулити?

— Давай пошукаємо ще раз.

— Навіщо даремно гаяти час? Віддамо в лабораторію, там швидше знайдуть.

Але шукали далі.

Обережно виклавши речі, уважно досліджували валізу сантиметр за сантиметром. Раду навіть користувався лупою, але все даремно. Доведеться все-таки віддати валізу в лабораторію. Експертиза повинна відкрити таємницю, але те, що буде знайдено, треба обов'язково покласти на місце.

— А це для чого? — здивувався Богдан.

— Здається, я маю їхати наступного четверга, чи не так?

— Та й що?

— А хіба не зможе Міці спасти на думку перевірити, чи на місці та річ, яку вона заховала в цій проклятій валізі.

— З тисячі причин одна — найважливіша.

— Яка саме?

— Це залежатиме від того, чи ти справді поїдеш за кордон, чи це тільки розмови.

— Ти верзеш нісенітниці, Богдане. Чого мені їхати?

— Доведеться-таки поїхати насправді, інакше всі наші плани зруйнуються.

— Невже?

— Не квапся. Коли вони думають тебе завербувати, то для чого заховали щось у валізі? Могли просто дати тобі певне доручення. Чому ж вони не довіряють? Чому не вербують, а чогось очікують?

— У них свої розрахунки.

Експрес «Орієнт» давно подали до перону. За десять хвилин до відходу на пероні з'явився Раду. Його супроводжувала Міка і Богдан. Раду ніс у лівій руці саквояж, в правій шкіряний портфель дипломатичного кур'єра.

— Чому ти так запізнився? Я вже думала, що поїздку відклали, — невдоволено поморщилась Міка.

— Затримався у міністра. Сидів там, наче на голках. Сподіваюсь, Васіле не дав тобі нудьгувати?

— Чого він тільки не робив, щоб мене розвеселити, та йому не дуже вдавалося, бо мене турбувало твоє запізнення. Я кімнатні туфлі теж поклала, взуєш у вагоні.

— Чи стрічав ти, Васіле, коли-небудь таку дівчину?

— Коли повернешся, ми вас одружимо.

— Це ще коли я захочу вийти за нього, — блиснула очима Міка.

— Захочеш. Він тільки на вигляд такий грізний, а насправді слухняний, як дитя.

— Повернеться — побачимо, — відмахнулась Міка. — Ти мені писатимеш, милий?

— Посилатиму листівки з кожного місця. Але вам, мабуть, пора виходити з вагона.

— Щасливої дороги, милий!

— Щасти й тобі, дівчино. — Потім до Богдана — Коли матимеш час, покатай на машині Міку, я не ревнуватиму.

— Гаразд, покатаю.

Раду справді поїхав за кордон. Це рішення було прийнято в останній день. Валіза при ретельному обслідуванні, нарешті, розкрила свою таємницю. Під одним з металевих замків експерти знайшли малесенький пластмасовий циліндрик, з якого витягли мікроплівку з таким текстом:

«Бернхард залишився ціллю номер один. Слід загублено. Єдиним рішенням залишається — утриматися від дій. «Гриб» не становить проблеми. Наслідки сприятливі. Результати чудові завдяки застосуванню методів хитрого Улуса. Передайте через цього кур'єра додаткові інструкції: а) Бернхард, б) по якій лінії використати П. Б.? Можливості надзвичайні, оскільки працює в Міністерстві закордонних справ».