Ключ Давидів

Ми з вами знаємо, що кожна буква, кожен значок Писання має дуже велике значення, як і сказав Господь: “Доки небо й земля не минеться – ані йота єдина (йота – найменша буква єврейського алфавіту, як у нас апостроф. – Авт.), ані жоден значок із Закону не минеться...” (Від Матвія, 5.18).

Чому таке велике значення приділяє Ісус букві Біблії? Тому що за кожною буквою, за кожним значком Святого Письма лежить глибокий духовно-символічний зміст. Святий Григорій Ниський так каже про символіку Писання: “Якщо зняти тілесний покров слова – те, що залишиться, є Господь, Життя і Дух”. Тож знімімо цей таємничий покров, і пориньмо крізь букву у дух сьогоднішнього Євангелія...

Що таке “хліб” у біблійній мові? Сказав Господь: “Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене...” (Від Івана, 4.34). Хліб – це здійснення волі Божої, віра, яка від слухання живого та діяльного Слова, що подає нам Небесний Отець. Це і є той “хліб наш насущний”. Насущний – тобто щоденно необхідний для нашої сутності, для усього нашого єства. Цей хліб зміцнює наші духовні сили, утверджує нашу ходу до царства Божого, царства благодаті; звичайною мовою – до щастя. А хода ця дає нам задоволення усіх наших потреб – як духовних, так і фізичних, матеріальних: “Шукайте ж найперше Царства Божого й правди Його, – а все це вам додасться” (Від Матвія, 6.33).

Шукайте найперше правди Його! Правда Божа, слово Боже, віра свята – це і є той найперший, найнеобхідніший нам хліб. Про цей хліб життя звіщає нам і Євангеліє від Івана:

“Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба, – говорить Христос, – бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові (тобто Бог-Слово, Ісус Христос, Слово Боже, від якого віра і благодать. – Авт.)” (Від Івана, 6.33).

“Я – хліб життя. Хто до Мене приходить, – не голодуватиме він (не голодуватиме духовно, бо знайде благословенне “пасовисько благодаті”. – Авт.), а хто вірує в Мене – ніколи не прагнутиме (бо отримає живу воду вчення Христового, вчення смирення, – те новозавітне “вино”, що змінює розум людини і звеселяє серце праведника. – Авт.)” (Від Івана, 6.35).

“Я – хліб життя!.. Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє (тобто вчиниться тілом Церкви святої, божественним станом праведності. – Авт.)” (Від Івана, 6.48-51).

“Як живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною. То є хліб, що з неба зійшов... – хто цей хліб споживає, той жити буде повік” (Від Івана, 6.57-58).

“Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому...” (Від Івана, 6.56)

Як бачимо, якщо ми приймаємо хліб виконання волі Божої (практика віри) в своє єство, в свою плоть (їмо його, реалізовуємо слово Боже, звершуємо, втілюємо волю Божу у своїй плоті), – тоді цей благословенний “хліб життя” стає плоттю Христовою, тілом Христовим, праведністю Христовою в нас. І якщо ми приймаємо в свою кров, в своє життя (кров символізує життя: “бо душа [життя] тіла – в крові вона” – див. Левіт, 17.11) новозавітне вино вчення Господнього (вино це теорія – тут правильно, по духу розуміємо, і безстрашно сповідуємо Слово), то благословенне це “вино” стає кров’ю Христовою в нас. Таким чином, ми з’єднуємось з тілом і кров’ю Господніми, стаємо причасниками теорії і практики спасіння. А це і є духовне причастя тіла й крові Христових, що через них і в них – благодать Святого Духа.

Отепер нам зрозуміліше: який то “хліб” Христос “поблагословив, поглянувши на небо”. Тут Небо –­ сфера Духа, воля Божа, божественна твердь Закону, відділяюча живу воду вчення Господнього – вчення смирення й любові – від доктрини гордині та нелюбовності “духів злоби піднебесних”. (Тому й “піднебесні”, що не дотягують до цього Неба – див. Буття, 1.6-8.) Тепер бачимо, який “хліб” Він “поламав і дав учням, а учні – народові”.

Далі з’ясуймо: що то за “рибу” пропонує нам Господь? Риба у біблійній мові – то душа людська, людина. Сказав Христос Петрові й Андрієві, що рибалками були: “Ідіть за Мною, – Я зроблю вас ловцями людей!” (Від Матвія, 4.19). Хліб без риби може видатися прісним; риба ж – дає смак...

Коли виловлюється ця риба, спасаються душі людські з духовного моря світу цього, з “житейського моря, схвильованого спокус бурею” неводом проповіді Євангелії, мереживом місійної праці посланців Господніх. І коли “спечеться” вона на вогні Слова Божого, бо наш Бог – то “палючий вогонь” (див. Послання апостола Павла до Євреїв, 12.29). Або коли “зав’ялиться” під Сонцем Правди, як сказано: “А для вас, хто Ймення Мого боїться, зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його” (Малахії, 4.2). Тоді ті, хто бачить це лікування, отримують духовну радість, “смакують” спеченою рибкою спасенної, просвітленої людської душі. І оцю-то радість, оцю смачну поживу подав Господь народові – радість власного спасіння, та радість від прийняття до громади вірних новонаверненої, спасенної людини.

Чому риби саме дві? Бо число “два” у біблійній мові символізує двояку натуру людини – духовну та плотську, душу і тіло. І зцілення вогнем благодаті, “вірою, яка від слухання”, відбувається як на рівні тіла, так і духа. Бо “Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного (меч двосічний – гострий з обох сторін, розтинає, лікує як тіло, так і душу. – Авт.)” (До Євреїв, 4.12).

І, нарешті, чому саме п’ять хлібів на п’ять тисяч люду? Число “п’ять” в Біблії означає людські чуття. П’ять чуттів дав нам Господь: зір, слух, нюх, смак і дотик. І саме через ці п’ять “входів” і проникають в нас спокуси світу цього. І ці-то п’ять найбільше й потребують зцілення. На цих “п’яти ґанках” лежить біля купальні Віфесда “багато слабих, сліпих, кривих, сухих”, чекаючи зцілення (див. Від Івана, 5.2-3). І нема в них іншого Лікаря, окрім Господа нашого Ісуса Христа. І немає інших Ліків...

ЧОГО УСУМНИВСЯ?

У дев’яту неділю по П’ятидесятниці звучить у церквах Євангеліє від Матвія:

“І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить. Відпустивши ж народ, Він на гору пішов помолитися на самоті; і як вечір настав, був там Сам. А човен вже був на середині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супротивний. А о четвертій сторожі нічній Ісус підійшов до них, ідучи по морю. Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й сказали: «Мара!» І від страху вони закричали... А Ісус зараз до них озвався й сказав: «Заспокойтесь, – це Я, не лякайтесь!»

Петро ж відповів і сказав: «Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді». А Він відказав йому: «Іди». І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса. Але, бачачи велику бурю, злякався і зачав потопати, і скричав: «Рятуй мене, Господи!»... І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього: «Маловірний, чого усумнився?» Як до човна ж вони ввійшли, буря вщухла. А приявні в човні вклонились Йому та сказали: «Ти справді Син Божий!»

Перепливши ж, вони прибули в землю Генісаретську” (Мф. 14.22-34)

О, як часто човен нашого життя потрапляє в цю бурю! Як часто він знаходиться “вже на середині моря” пристрастей людських, у самій гущавині бурхливих вод цього світу (адже море або води в біблійній мові – “то народи та люди, і племена та язики”, – див. Об. 17.15). Як часто нас оточує ніч незнання Бога, морок небачення світла істини – морок, в якому царює “князь світу цього”, “князь темряви”, вселенський “дух злоби піднебесний”, що диявол він і сатана. Як часто цей злий дух піднімає страшний супротивний вітер, що чинить опір нашому просуванню уперед, “на той бік”, в Небесне царство свободи духа, противиться нашому наближенню до щастя (“сатана” = супротивник). Як часто важкі життєві хвилі кидають кораблик нашого життя ніби тріску, загрожуючи втопити його, розбити об підводні рифи спокус світу цього, затягнути у безодню гріха. Як часто страх страждань і смерті запаморочує наш мозок, і нам хочеться кричати від безвиході! Хто з нас не відчував того застеляючого очі жаху, коли ти навіть не в стані відрізнити погибельного подиху пекла від очищаючого вогню Господнього, і не кричав у розпачі: “Мара!” Та якщо збережена віра жива неушкодженою, якщо у найскладнішій ситуації нашого життя ми все ж таки тримаємось за спасенний той якір, то обов’язково озветься до нас Ісус: “Заспокойтесь, – це Я, не лякайтеся!..”