Ключ Давидів
Шрифт:
Повір, жінко, Мені, – говорить Господь до нас. Повір, життя, струджене і зморене усілякими негараздами і проблемами світу. Повір, життя уярмлене ярмом гріха, пожадань плоті, пристрастями, духом насильства і користолюбства. Повірте, серця кам’янисті, втоптані як битий шлях і порослі тереном омани багатства віку цього. Повір, церкво сплюндрована і розіп’ята на древі мудрувань людських. Повір, “Моя дочко убога та бурею гнана, невтішна, – ось каміння твої (стіни твої, праведність твою, віру твою. – Авт.) покладу в малахіті (відживлю, зроблю кольору зеленої парості, кольору життя, одухотворю Животворчим Своїм Духом. – Авт.), основи ж твої закладу із сапфірів (камінь блакитний, колір неба, символ духовності. – Авт.)!.. Всі сини твої (всі віруючі, сини віри. – Авт.), стануть за учнів Господніх (стануть віруючими й вірними, навчаться Заповіді Його – Заповіді Любові: “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив,
Повір, жінко, Мені, – промовляє Господь... Повір, що якщо питимеш живу воду Святого Духа Любові, – то прагнути не будеш повік, то отримаєш найповніше задоволення своїх духовних і фізичних потреб. Ба, більше – сама станеш джерелом Духа Святого, джерелом щастя для всіх, хто спілкуватиметься з тобою! Бо “Хто вірує в Мене, як каже Писання (тобто не вірою холодною чи літеплою, бо “й демони вірують, – і тремтять!” (див. Як. 2.19), але вірою, яка “чинна Любов’ю” (Гал. 5.6), то ріки живої води потечуть з утроби (живота, життя. – Авт.) його” (Ів. 7.37 – 39). Повір, що коли будеш вклонятися Богові як Сара, то перестанеш бути рабинею Агар, яка утікає від праведного життя (Агар = втеча), але станеш ти Саррою, праведною Церквою, праведним життям, життям багатьох вірних (Сарра = панна багатьох). І не дивлячись на те, що, здавалося б, і “звичайне жіноче” припинилося, і панує в релігійному світі песимізм, і не видно оновлення, і духовна задуха, і ретроградство, і застій, і консерватизм – та омолодишся, і народиш духовну радість здійснення Віри, і посміхнеться Господь (Ісак = радість, Господь посміхнувся). Повір, жінко – бо так сказав Господь! Оживе духовна Самарія! Оживе духовний Ізраїль! Оживе долина сухих кісток!
“Була надо мною Господня рука, і Дух Господній випровадив мене, і спинив мене серед долини (долина – духовний занепад на відміну від гір Господніх висот духа. – Авт.), а вона – повна кісток! (тут кістки – основа, остаток дійсно віруючих, які розкиданні по всіх дворах, є у всіх конфесіях, що гнані за правду, і страждають від суховіїв злоби фарисейської в юдейській духовній пустелі. Ці кості – носії віри, яка чинна любов’ю! – О.В.). І Він обвів мене біля них навколо, аж ось їх дуже багато на поверхні долини, і ось вони стали дуже сухі! І сказав Він мені: “Сину людський, чи оживуть оці кості?” (чи оживе віра, освячена Духом Любові, чи оживе Тіло Христове, чи воскресне Дух Христів? – О.В.). А я відказав: “Господи Боже, – Ти знаєш!” І сказав Він мені: “Пророкуй про ці кості, та й скажеш до них: Сухі кості, послухайте слова Господнього! Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось Я введу у вас Духа – і ви оживете! (отримаєте силу для відродження Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви. – Авт.). І дам на вас жили (і будете рухатись, працювати спільно на з’єднання всіх. – Авт.), і простягну шкіру на вас (захищу вас, – О.В) і дам у вас Духа – і ви оживете. І пізнаєте ви, що Я – Господь!» (див. Єзек. 37. 1 – 14).
ЧАС ПРОЗРІННЯ
В Неділю про сліпого читається Євангеліє від Івана:
“А коли Він [Христос] проходив, побачив чоловіка, що сліпим був з народження. І спитали Його учні Його, говорячи: «Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?» Ісус відповів: «Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому. Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день (день – поки світить Світло Правди – Христос, поки є змога працювати, поки Дух Христів іще з усіма учнями Його, поки не розіп’ятий Христос, поки не вийшов з Церкви – Тіла Його – Дух, поки не розіп’яли фарисеї від релігії іржавими цвяхами користолюбства та насильства руки Його, діла милосердя й богопізнання, поки не прибили тими ж цвяхами ноги Його – ходу церкви в Царство Небесне, поки не прокололи тіло Його войовничим списом агресії та нелюбовності, не ввійшли в церковне життя світські засади, і не вилилась на землю кров і вода – не знекровилась церква й не змарнувалась іще жива вода Вчення Христового. Поки іще день. Бо попереду була ніч. Ніч незнання Бога. Ніч, про яку сказав пророк Божий Амос: “Тому то розумний мовчить цього часу, бо це час лихий...” (Ам. 5.13). – Авт.). Надходить он ніч, коли жоден не зможе виконувати. Доки Я в світі, – Я світло для світу».
Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом, і до нього промовив: «Піди, умийся в ставку Сілоам» (визначає це “Посланий”). Тож пішов той і вмився, і вернувся видющим...” (див. Ів. 9.1 – 38).
Безумовно, мова тут іде в першу чергу про сліпоту духовну – про невірство. Як часто так буває: у віруючих батьків росте невіруючий син. Невіруючий, а отже і духовно сліпий, який не бачить Світла Істини, не бачить дороги правди, що веде в життя вічне, не бачить дороги до щастя, а відтак і мучиться в темряві зовнішній, темряві відокремлення від Бога (церк. слов. – “кромішній”), де тільки “плач та скрегіт зубів”. Що ж, дійсно буває так, що батьки стараються долучити дитину свою до віри, заохочують читати Слово Боже, ходити до церкви. Але, на жаль, часто буває як у притчі про
сіяча: зерно, посіяне при життєвій дорозі, не дає паростків віри, бо “До кожного, хто слухає слово про Царство [Небесне], але не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою” (див. Мф. 13.4 – 23).Так, віра не від нас, “то – дар Божий” (див. Ефес. 2.8). І Господь повсякчас промовляє до людини невіруючої, завжди стоїть біля дверей серця й стукає, постійно посилає Своє Провидіння “щоб вам бути синами Отця вашого, що на Небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних” (Мф. 5.45).
Слова, якими починається перша книга Біблії Буття, звучать так: “На початку Бог створив небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло...” (Бут. 1.1 – 3). Крім буквального змісту, ці рядки, як і все Святе Письмо, мають важливіший духовно-символічний зміст. І в цьому розумінні історія створення світу – це програма створення духовного світу людей, введення людини в суботу Господню, в сьомий день, в день спокою, в Царство Небесне. Як чудово розкривають ці вірші сьогоднішню Євангелію! Створилась, народилась людина. Вона має вже і небо й землю – душу й тіло, сферу духа і плоть. Та закон плоті є повновладним володарем у цій непросвітленій іще світлом віри особистості. Земля – пуста та порожня, і темрява бездуховності, темрява незнання Істини, темрява безвір’я тяжіє над безоднею тілесних пожадань. Але Дух Божий ширяє над буремними водами пристрастей людини, Господь стукає...
Як промовляє Господь до людини? В книзі Йова читаємо: “Бо Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того: у сні, у видінні нічному... Тоді відкриває Він вухо людей, і настрашує їх осторогою, щоб відвести людину від чину її, і Він гордість від мужа ховає, щоб від гробу зберегти душу його, а живая [душа] його щоб не впала на ратище. І карається хворістю він на постелі своїй, а в костях його сварка міцна...” (див. Йова 33 розд.). Так, Господь промовляє до людини! І промовляє по-різному. Хто хоче побачити – у прямому видінні, а точніше віданні. Хто вважає себе, як зараз модно казати, “крутим” – у снах, присипляючи цю крутість різноманітними життєвими проблемами. Для найзапекліших попускає Господь страждання, тяжкі хвороби “на погибель (церк. слов. “во измождение”) тіла, щоб дух спасся Господнього дня!” (див. 1 Кор. 5.5).
Господь промовляє! Господь відкриває очі сліпцям, але не силує. “А як вам здається?” – питає Він. Я попустив вам іти тією дорогою, яку ви вільно обрали собі. Чи не розумієте, що йдучи нею, зайшли у безвихідь? Чи не час уже й прозріти? Чи не час переоцінити цінності? Чи не час зрозуміти, що у труни кишені немає, і з собою не візьмеш нічого із того, над чим так уболіваєш в суєтному животінні твоєму? Чи не час плюнути на порох земний, плюнути на минущі матеріально-бездуховні цінності світу цього, і грязивом отим намастити духовні свої очі? А відтак, омивши їх в джерельній воді Слова Божого, Вчення, яке дав Господь через посланих Ним Пророків (Сілоам = “посланий”), – ПРОЗРІТИ!
Чи не час?..
ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ
Свято Вознесіння Господнього – рухоме дванадесяте свято православної церкви. Рухомим воно називається тому, що відзначається не в числі, а залежить від дня, на який випало Світле Христове Воскресіння – Пасха, і святкується на сороковий день після Великодня.
Про вознесіння Ісуса Христа на Небо були пророцтва іще в Старому Заповіті. В 109-му (110-му згідно з єврейсько-масоретською Біблією) псалмі Давида читаємо: “Промовив Господь Господеві моєму: «Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!”
Після воскресіння Сам Спаситель говорив Марії Магдалині: “Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розкажи: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!” (Ів. 20.17).
Про саму подію вознесіння Господа нашого Ісуса Христа розповідає св. ап. Лука в книзі “Дії святих апостолів”:
“Першу книгу я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся (тут мова про першу книгу апостола Луки – Євангелію від Луки. Теофіл (грецьк. – “Боголюб”) – ім’я символічне, звертання до всіх, хто з любов’ю досліджує Слово Боже. – Авт.). А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Боже Царство казав.
А зібравшись з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалима, а чекали обітниці Отчої, «що про неї – казав – ви чули від Мене. Іван бо водою хрестив (Іванове хрещення – хрещення покаяння. Хрестив – тобто повністю занурював в очищаючу воду покаяння. Як вода очищає тіло людське від тілесного бруду, так і покаяння очищає душу від бруду гріхів. Церк. слов. “хрещення” – грецьк. “баптисма” = укр. “повне занурення”. – Авт.), – ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів!» (Тут мова про повне занурення апостолів в день П’ятидесятниці – п’ятдесятий день після воскресіння Господнього – в Святий Дух Любові Божої, Дух Милосердя і Богопізнання. Хрещення Духом Святим – період ствердження, оспівання і розповсюдження Віри, що чинна любов’ю, помазання на служіння. – Авт.).