Країна Моксель, або Московія. Книга 1

Прийдуть у Дарданелли чужинецькі флоти? То що ж, приймемо війну і з усією Європою!» [15, № 3, с. 7].

Так Росія мислила вийти до Середземного моря. А те, що саме вона, Росія, занапастила Туреччину, Солженіцина, як і царя Миколу І, не турбує. Подумаєш, Туреччина вмирає, гине великий народ. За Солженіциним — туди йому і дорога! Аби тільки швидше прихопити шматок чужої землі.

Навіть попіл Царграда згадав. Ось лише навіщо — не зрозуміти. Адже ні росіян, ні слов'ян там раніше не було. Не жили — хоч умри! А як хочеться російському державникові бодай чимось, та поріднитися зі старовиною Царграда.

Якби захопили росіяни Константинополь, довелося б востаннє переписати історію Росії, щоб довести походження великоросів не від якоїсь там Русі, а від великих предків Візантійської імперії. Яку можливість втрачено!

То чим же ви відрізняєтеся від Жириновського? Лише одним: ви шкодуєте, що не дійшли до Босфору й Дарданелл, а Жириновський — до Індійського океану. А в принципі, і вам, і йому хочеться вчинити «похід» на південь.

Ясна річ, проживши 20 років у достатку за кордоном, ви стали російським паном, вельможею, ви вмієте приховувати, а якщо подавати — то з толком, свої думки. Жириновський наразі «пре» напролом. Гадаю, і його згодом «причешуть». Дивлячись збоку, переконуєшся: між націонал-патріотизмом вашим і Жириновського — розбіжностей немає.

З приводу ж: «не має ґрунту в психології нашого втомленого народу» — вибачайте. За Жириновського голосувало майже 23 % росіян, які взяли участь у виборах. Я дуже сумніваюся, та й Володимир Вольфович теж, у достовірності цієї цифри. Знаю солідний військовий гарнізон, де за Жириновського проголосували 92 % солдатів, офіцерів і членів їхніх родин.

Повернімося до вашого «родичання» з Україною, до ваших слів:

«Придушуючи в 1919-му Україну, Ленін, утішаючи її самолюбство, прирізав до неї кілька російських областей, які ніколи в історії не входили в Україну: східні й південні території нинішньої України. У 1954-му Хрущов дозвільною примхою сатрапа «подарував» Україні ще й Крим. Але навіть і він не здогадався «подарувати» Україні Севастополь — окреме в СРСР місто центрального підпорядкування».

А ви засуджуєте Володимира Вольфовича. Навіщо? «Обнюхайтеся», як кажуть в Росії, щоб визнати один одного. І логіка у вас, як у кожної російської людини, — що моє, те моє, і що не моє — теж моє.

І Севастополь, бач, не в Кримській області, і винен сам лише Хрущов, а три Верховні Ради ні при чому.

Почитайте Аджубея, шановний Солженіцин, і знатимете, як гнали росіян уже в 50-ті роки в Крим, і як ті люди тікали з Криму, де «картоха нє растьот».

І спасибі вам! Ви ж одним із перших серед нинішньої націоналістичної еліти визнали: Ленін у 1919 році придушив і закабалив Україну. Проговорилися.

Чи відомо вам, Олександре Ісайовичу, що в 1944 році росіяни на півострові становили переважну меншість, порівняно з татарами і українцями. А ще раніше, 1666 року, за переписом (зверніть увагу, Олександре Ісайовичу, за переписом!) у Кримському ханстві проживало 1 120 тисяч осіб. Із них: татар — 180 тисяч; греків, караїмів, вірменів і євреїв — 20 тисяч; українців — 920 тисяч, «які займалися переважно землеробством, серед них — 120 тисяч жінок і 200 тисяч дітей».

Ще в 20-ті роки минулого століття (це коли Росія, за вашими-таки словами, придушувала Україну) українці становили третину населення Кримського півострова. І не забудьте, пане Солженіцин, — ще третину (навіть більше!) становили кримські татари, корінний народ півострова, про який ви таємниче замовчуєте.

Отже, зросійщення Криму відбулося в часи українські. І, як усім відомо, переважно відставними російськими офіцерами та їхньою челяддю, тобто людьми-зайдами.

Ви віруючий, пане Солженіцин. Настав час висповідатися. І Російська церква простить, як відпускала гріхи всім, хто «збирав» імперію. До речі, Російська держава (і за комуністів) завжди вихваляла людей, які проливали безневинну кров сусідів, та й російську теж, і що більше її лилося, то дужче вихваляла деспота. Згадайте: Івана Грозного (повністю вирізав татар у Казані, залив кров'ю Новгород), Петра І (вирізав невинних жінок і дітей у Батурині), Катерину II (у XVIII столітті ввела рабство в Україні та Білорусії, четвертувала і колесувала пугачовців). Можу вам багато про що нагадати, та, думаю, достатньо. І це найбільш розхвалені, найбільш улюблені ваші государі!

Викладаючи ці думки, я користуюся тільки даними, опублікованими в Росії, у старій чи в новій.

Зокрема, дані щодо Криму — із газети «Известия», № 50 від 29 лютого 1992 року. Стаття: «По чий череп прийшла мавпа?» Подумайте, Олександре Ісайовичу, можливо, вона вже й по ваш прийшла…

Цитую ваші думки далі: «… А Росія саме так, за 24 години позбулася 8 — 10 власне російських областей, 25 мільйонів етнічних росіян, які таким чином опинилися в ситуації «небажаних іноземців» — у місцях, де їхні батьки, діди, прадіди жили здавна, навіть із XVII століття».

Я не буду, пане Солженіцин, з вами сперечатися стосовно належності північних і східних областей Казахстану. Кожній чесній людині відомо, чиї ті землі, политі кров'ю казахських племен. Росіяни прийшли в ті землі з мечем, а не навпаки. Згадайте розбійника Єрмака. Йому випадково вдалося втекти від московської шибениці, а ви, образивши національні почуття казахів, установили йому пам'ятник в однойменному місті Єрмаку. Адже це предки казахів протистояли ватазі Єрмака. І немає нічого геройського в його жорстокості й віроломстві.

Уявіть собі в Саратові або Волгограді пам'ятник Батию або Мамаю, а в Москві — пам'ятник Чингісхану! Чи — що дозволено росіянам, іншим не дозволено?

Однак повернімося до українських земель, на які у вас великий апетит. Головним мотивом ваших міркувань про належність їх Росії є «їхнє переважне заселення російськими людьми». Ви лукавите, Олександре Ісайовичу, як завжди.

Ось для вас і для всіх зацікавлених дані з останньої, виданої в Москві, у Росії, третьої Радянської Енциклопедії про національний склад областей сходу та півдня України.

Видання 1969–1978 років:

№ з/п	Область України	Всього населення	Українці	Росіяни
1.	Чернігівська область. ВРЕ, том 29, с. 86	1508 тис. осіб	93,8%	4,7%
2.	Харківська область. ВРЕ, том 28, с. 207	2996 тис. осіб	67%	29%
3.	Ворошиловградська обл. ВРЕ, том 5, с. 372, 373	2749 тис. осіб	55%	41,8%
4.	Донецька область. ВРЕ, том 8, с. 441	4934 тис. осіб	53,1%	40,6%
5.	Херсонська область. ВРЕ, том 28, с. 242	1125 тис. осіб	78,3%	18,1%
6.	Миколаївська область. ВРЕ, том 18, с. 9	1181 тис. осіб	78,9%	16,1%
7.	Одеська область. ВРЕ, том 18, с. 303	2941 тис. осіб	55%	24,2%
8.	Сумська область. ВРЕ, том 25, с. 73	1452 тис. осіб	87,2%	11,7%

Де ж, пане Солженіцин, переважно росіяни? Не встигли зросійщити ці землі!

Ви лаєте комуністів. А дарма. Вони зробили значно більше в питанні зросійщення народів, ніж династія Романових. Воно й зрозуміло: Романови «збивали» імперію, а комуністи проводили другий етап — зросійщення.

Навіть на себе погляньте. Маючи, як ви пишете, українську кров, ви не стали українцем. Ви вважаєте себе споконвіку росіянином. Саме комуністи поставили справу

так, що в СРСР було вигідніше стати росіянином, ніж українцем. Я знаю сотні людей, які писалися росіянами, хоча їхні батьки були: євреями, українцями, білорусами, німцями, татарами та ін.