Країна Моксель, або Московія. Книга 1

Ось вам ще приклад: Горбачов Михайло Сергійович. У нього теж серед предків 50 % українців, 50 % росіян, але він — росіянин.

Хочете ще одного росіянина? Будь ласка: Ленін Володимир Ілліч. У всіх анкетах про належність до нації писав — великорос! А по матері він — німець і єврей, по батькові — чуваш і калмик. А ви його лаєте. За які гріхи? Росію ж бо розвалили росіяни: Романови, Керенський, Гучков, Мілюков та іже з ними. Ленін вам, великоросам, у 1920-ті заарканив, за допомогою комуністів, Україну і повернув її в «спільне російське стійло».

Нате — беріть! І не додав він Україні ні п'яді російської землі. Не з тих!

В умовах двадцятих років не можна було відновити губернії. Україна в 1918 році проголосила незалежність. Стала — державою, як би вам це не подобалося. І зробила це після захоплення влади більшовиками. А саме комуністи Росії, за допомогою ось таких «напівкровних», які клянуться Україні в любові, п'ять років заливали українську землю кров'ю, щоб не випустити з «обіймів» імперії.

Нагадаю вам, пане Солженіцин, що 1918 року Брестський мир із Німеччиною, Болгарією і Туреччиною підписали дві незалежні держави: Україна й Росія. Прогалини в знанні історії вам, Олександре Ісайовичу, не завадило б заповнити. Адже слова з пісні не викинеш.

А щодо прирізання землі скажу, опираючись на історичні факти, — до складу України в 1918 році входило також Українське Вільне Козацтво Кубані. В ті роки на Кубані, як кажете ви, переважно розмовляли українською мовою. В роки, коли Росія категорично забороняла українську мову.

Ваші предки, пане Солженіцин, забороняли українцям їхню рідну мову. Заборону накладали всі гілки влади: цар, сенат, дума і навіть священний синод. А пізніше комуністи лютували анітрохи не менше.

Із 1700 до 1908 року видано 12 царських указів і урядових постанов, які обмежували й забороняли українську культуру, мову. А радянська імперія за 70 років видала з цими ж заборонами 8 постанов політбюро й указів. Отаке братство у нас, Олександре Ісайовичу. І щоб визначитися з питанням, чиї предки жили в Східній Україні в XVII столітті, подам вам ще одну цитату з Великої Радянської Енциклопедії (том 23, с. 563):

«Слобідська Україна, іст(орична) область у Росії XVII–XVIII ст. на території) суч(асної) Харківської та частин Донецької, Ворошиловградської, Сумської, Воронезької, Білгородської й Курської областей. Із 2-ї пол(овини) XVI ст. заселялася укр(аїнськими) козаками і селянами, які тікали від гніту польських магнатів із тер(иторії) України, що перебувала в складі Речі Посполитої».

Зверніть увагу, пане Солженіцин, відбувалося заселення земель українцями ще до династії Романових, тобто до 1613 року, отже, ще за Рюриковичів. А росіян там близько не було.

Послухайте, з яких земель складалася Московія на початку XVI століття:

«Із 1478 року перебував під їхньою владою Новгород, а невдовзі також Твер, Ростов, Ярославль. Іван III, справедливо прозваний Великим, приєднав нові області, які лежали за межами древньої Русі, й відвів кордони своєї держави на північ до Фінляндії, Білого моря й Льодовитого океану, на схід до Уралу (по Камі. — В. Б.). Його син Василь додав до цього на півдні Рязань і Новгород- Сіверський» [4, с. 11].

А інший автор, М. М. Карамзін, так описав період захисту «російської землі»:

«Незабаром прийшла в Москву звістка про новий грізний для нас задум Хана: він велів оголосити на трьох торгах, у Перекопі, в Криму, в Кафі і в інших місцях, щоб його Улани, Мурзи, воїни не складали зброї, не розсідлували коней і готувалися вдруге йти на Росію. Татари не полюбляли воювати в зимовий час, без паші; весною полки наші зайняли береги Оки, куди прибув і сам Великий Князь (Василь III. — В. Б.). Ніколи Росія не мала кращої кінноти і настільки численної піхоти. Головний стан, біля Коломни, був подібний до великої фортеці, під захистом вогнепального снаряда, якого ми раніше не вживали в полі» [1, том VII, с. 63].

На цих рубежах, пане Солженіцин, Московія в XVI столітті захищала свої кордони. Фантазії залишіть собі. Не ганьбіться на людях.

І послухайте, що розповів М. М. Карамзін у тому ж томі на с 65:

«… нарешті уклали його (перемир'я з Литовським князівством. — В. Б.) на п'ять років від 25 Грудня 1522 року. Смоленськ залишився нашим; границею слугували Дніпро, Івака та Меря. Встановили свободу торгівлі; доручили Намісникам Українським вирішити позови між жителями обох Держав…» То чиї прадіди де жили, і хто кому прирізав землі? Невже вам це невідомо? Дозвольте засумніватися.

Не вистачає в Росії землі?

Погляньте, як вона використовується: запаскуджена, захаращена, покинута селянином. Тисячі покинутих сіл у стародавній російській обителі: в Ярославській, Іванівській. Вологодській, Архангельській, Костромській, Володимирській областях. Перераховувати ще?

Російська земля спорожніла — усе вшир росте імперія. Бундючиться й бундючиться. Погляньте на Японію! За територією — одна російська губернія; за кількістю народу — майже дорівнює Росії. А може сьогодні, та й завтра, Російська держава суперничати рівнем життя й статком із Японією? Гадаю, відповідь очевидна.

То в чому ж причина? Не в поганих ж бо царях і не в комуністах. Причини необхідно шукати не на стороні, не в сусідніх народів, а в себе вдома, на тій землі, яка не доглянута й закинута. Настав час повернутися московитам із сусідніх підкорених земель на свою споконвічну землю. Вона давно стомилася, довго очікуючи людських рук. 326

«Сам я майже наполовину українець, виріс у звуках української мови, люблю її культуру, сердечно бажаю всіляких успіхів Україні — але в її реальних етнічних кордонах, без захоплення російських областей».

Повірте, Олександре Ісайовичу, не вибереться Росія «з-під уламків комунізму» із проповідниками вашого штибу. Ви штовхаєте Росію під «уламки шовінізму». Тут ви нічим не відрізняєтеся від Жириновського: два чоботи — пара. До речі, і комуністи з вами в одному строю.

«Вона (Україна. — В. Б.) не впорається навіть із культурним завданням: у нинішніх її кордонах 63 % населення вважають своєю основною мовою російську (в 3 рази більше, ніж там етнічних росіян) — і треба всіх їх переучувати на українську».

Страшне горе України, що Росії вдалося (саме так!) зросійщити частину її народу. Вам — це відомо. Росія три сотні років вела цілеспрямовану політику ліквідації українців.

Послухайте: князь Шаховськой, направляючись в Україну 1734 року, мав від цариці такий наказ:

«… Шаховському повелено спритно підводити українську козацьку старшину, щоб ті женилися і своячилися з великоросійською знаттю».

Як вам ця політика? Мало? Слухайте, що повелів стосовно України ваш улюбленець Петро Столипін у двадцятому столітті:»… об'єднання на національних інтересах веде до національного відмежування», тому «чужорідним народам необхідно це суворо заборонити». І далі: «історичним завданням російської державності є боротьба з рухом, іменованим у цей час українським, який містить в собі ідею відродження старої України та облаштування малоруської України на автономних національно-територіальних підставах».