КРАХ

— Так. Його зовуть Дель Корраль. Лейтенант Родольфо дель Корраль. У нас є вся потрібна інформація про нього. Якщо хочете ознайомитися…

— Ні, ні. Не зараз. Якщо все підготовлено, то його легко можна спекатися. Занадто він розумний. Давайте далі. Як з обладнанням?

Кіт витяг аркуш із кресленням циліндричного бачка з перегородками, розміри були вказані в сантиметрах.

— Ось бачок. Він спроектований відповідно до розмірів машини, на якій ми поїдемо. Діаметр отвору — п'ятдесят сантиметрів. Сподіваюся, матеріал, що е у вас, влізе. Якщо ні, то треба змінити розміри, як будемо його замовляти.

— Як? — звів брови Аренсібія. — Хіба ви цього ще не зробили?

Кіт почувався так, наче допустився промаху. Він засовався на стільці, знизав плечима і сказав:

— Ні. Ми ж не знали, який з трьох планів буде затверджено. Бачок передбачений лише планом «В». Але з цим усе гаразд, — посміхнувся він, задоволений, що має готове рішення. — У нас є механік, він зробить.

— А він що, вже в курсі? — запитав Аренсібія, повз увагу якого не пройшло те, що Кіт імпровізує на ходу.

— Ні, — швидко відповів Кіт. — Та завтра так чи інакше ми думали поговорити з ним.

— Чому?

— Тому що його участь передбачена планом «В».

Аренсібія помовчав хвилинку. В задумі обводив пальцем губи.

— Добре, далі. Як справи з формою для учасників?

— Це теж передбачено. Нам у цьому допоможе чоловік, який працює в хімчистці. Він не наш агент, проте…

— Проте за гроші ладен продати і пречисту діву! — жартома підхопив Освальдо Делас.

Кіт пройняв поглядом свого помічника.

Аренсібія похитав головою, прицмокнув язиком. Лейва підніс руки до скронь і гучно зітхнув.

— Освальдо, розкривай рота лише тоді, коли тобі накажуть, — сказав Кіт.

Освальдо зіщулився в кріслі.

Аренсібія запалив згаслу сигару, запитав;

— Можна довіряти цьому чоловіку?

— Так, ми вже користувалися його послугами. Звичайно, він не знав, з якою метою це робилося. Проте йому аби заплатили добре, більше ніщо його не цікавить. Він, певне, думає, що йдеться про крадіжку чи щось подібне. Ми вже брали у нього форму, щоб вивезти тих, хто погорів.

— А звідки ви знаєте, що в хімчистці не помітять недостачі?

— Бо ми, як правило, повертаємо мундири зразу ж після операції. А він знову їх чистить і прасує до приходу замовників.

— Цього разу ми їх не повернемо, — зауважив Аренсібія і схилив голову.

Кіт усміхнувся, блиснув золотим зубом:

— А це вже його клопіт.

Аренсібія глянув на Кота зацікавлено, відкинувся на спинку софи і дзвінко розсміявся. Вільям усміхнувся куточком рота. Посміхнувся і Кіт, побачивши, яке враження справили його слова. Освальдо теж поспішив розтягти губи в посмішці.

Та Аренсібія вже повернувся до справи:

— А посвідчення?

— Усе готово. У нас є своя людина в друкарні. Він дуже добре підробляє документи і робить для нас усе, бо розраховує, що ми вивеземо його з Куби. Він уже виготовив посвідчення водія, ми ним скористаємося. Вам потрібні документи?

— Ні, ні. У нас є, — сказав Аренсібія, — та ми й не вийдемо з цього будинку до початку операції.

Тоді, схилившись до Кота, запитав:

— Хто здійснює контакти з цими людьми?

— Мій помічник, — відповів Кіт і показав на Освальдо.

— Сподіваюся, ви впораєтеся з дорученням. Через півтори години нам треба виїжджати. Інструкція вам відома?

— Так, сеньйоре, — відповів Освальдо, споважнівши.

— Пам'ятайте, що кожному з них треба говорити лише те, що він має знати. Зрозуміло?

Освальдо кивнув головою. На хвильку запала тиша. Потім Аренсібія сказав:

— Добре. Тепер нам трьом треба трохи поспати — години чотири чи п'ять. Тоді ми зберемося і обговоримо план детально. Після закінчення— роботи усі папери треба спалити, це — наказ. Як вам, так і нам це може коштувати життя, а я не збираюся ризикувати без потреби. Домовилися, Ромуальдо?

Кіт удав, що усміхається:

— Згода, — сказав він. — Ходімо, я покажу вам вашу кімнату.

— О'кей, — озвався Аренсібія і встав. — До речі, я дещо мушу сказати про ваш «кадилак».

— Машина в чудовому стані, — задирливо відповів Кіт.

— Ні, я не про це, не про це, — вже йдучи говорив Аренсібія. Перед дверима вони зупинилися. Освальдо пішов далі — до кімнати, де розмістилися вони вдвох з Котом. Він уже збирався відчинити двері, коли почув, як Кіт запитав з притиском:

— Коли розпочнемо операцію, Аренсібіє?

Освальдо напружив слух, і коли почув «у неділю на світанку», швидко ввійшов до кімнати. А надворі прокидалося сонце, народжуючи новий світанок. Нову п'ятницю. Нову загрозу.

ПОРТРЕТ ОДНОГО ЧОЛОВІКА

Пабло Аренсібія народився в Сантьяго-де-лас-Вегас. Незабаром сім'я перебралася в Гавану. Там його батько займався якимись брудними справами, коли в 1937 році відомий гангстер Майєр Ланскі запропонував йому роботу в казино, яке відкрилося в готелі «Насіональ».

А наступного року, коли в розпалі було суперництво між бандами, батька Пабло прошили кулями на порозі власного будинку. Пабло бачив усе крізь вікно і поклявся помститися. Тоді йому було дванадцять років.

У сімнадцять років він дотримав клятви і подався до Сполучених Штатів. Мав на це дві причини: перша — втекти від кубинського правосуддя, друга — знайти Мейєра Ланскі, який обіцяв після смерті батька допомогу сім'ї.

йшов 1943 рік. Світова війна була в розпалі. Коли з'явився Пабло, Ланскі робив дуже важливе діло: він домагався звільнення з в'язниці свого друга Луцкі Лусіано. Ланскі добився угоди між національним гангстерським синдикатом злочинності і морською розвідкою Сполучених Штатів, за якою Лусіано, сидячи за ґратами, буде займатися всіма контактами, аби уникнути безпорядків (читай — саботажу) на пристанях північноамериканських берегів. За цю «патріотичну» працю після закінчення війни Луцкі Лусіано випустять на волю. Тому Мейер міг запропонувати Пабло лише один вид роботи, і той згодився. З цього часу Пабло почав працювати на національний синдикат злочинності і на морську розвідку в «Операції Бруклін».

Після закінчення війни Лусіано було звільнено і вислано, а Ланскі перебрав на себе усі його справи. Про Пабло Аренсібію нічого не було чути доти, доки 20 червня 1947 року на 810 кілометрі Ліндед Роуд, Біверлі Хайвз, Каліфорнія не прикінчено дев'ятьма пострілами Бенжаміна Багсі Сігела, уповноваженого західного гангстерського синдикату, який повівся занадто незалежно і втратив довір'я Ланскі. Пабло був упізнаний свідком як один із тих, хто стріляв у Багсі. В США оголошено його розшук.

В тому ж році Пабло об'явився в Марселі. Він організовував вивіз наркотиків у США і одночасно співробітничав з ЦРУ в придушенні страйків, які загрожували паралізувати порт Марселя.