Кришталеві дороги

Курта навіть не цікавило питання, чи скористається концерн з патенту на легкоплавке скло, чи назавжди поховає в сейфі, — аби тільки дали гроші. Він уже домовився з Катрін, що якою б не була одержана сума, вони половину її вкладуть у побудову новітньої лабораторії вогнетривів. Курт мовчав про “резонанс-ефект” і не розводився про свої подальші дослідницькі плани, проте Катрін, побачивши, як серйозно пішла справа з реалізацією винаходу легкоплавкого скла, пройнялася пошаною до свого, виявляється, таки насправді обдарованого і перспективного чоловіка.

В ці дні Курт відчував себе повністю щасливим. Розвіялися похмурі прогнози й припущення; позитивні зміни в характері Катрін йому вже хотілося пояснювати виникненням і наростанням справжнього, не пов’язаного з комерційними питаннями, почуття кохання. Він навіть позбувся своєї одвічної звички уявляти майбутнє в похмурих тонах і вже подеколи зважувався на обережні мрії.

Наприкінці другого тижня переговорів з концерном Катрін примчала додому радісна й збуджена. Вона заявила, що майже всі справи уладнано: в понеділок збереться рада директорів компанії, яка й визначить остаточну ціну за патент. А коли так — треба добряче відсвяткувати це приємне повідомлення: скажімо, гайнути геть з Пітсбурга та й влаштувати пікнік на лоні природи.

Вони хутенько зібрались і поїхали. Довго шукали безлюдний пляж на березі Огайо, та тільки де його знайдеш у п’ятницю надвечір, коли задуха вигнала з міст усіх, хто здатний пересуватися. Кінець кінцем знайшли мальовничу галявинку, де народу було не дуже багато.

Курт і Катрін напинали намет під деревом на березі річки, коли раптом пролунав постріл, а за ним другий. Вони не звернули б на ці звуки ніякої уваги, бо в благословенній Америці кожен може купити навіть гармату. Але водночас хтось зойкнув, а люди з галявинки сипнули врозтіч.

Курт рвучко обернувся, все ще не розуміючи, в чому справа. Він побачив: за кілька кроків від нього лежить заюшена кров’ю жінка; трошки далі, похитуючись, іде дівчина в купальнику, вона затулила обличчя руками, і з-під її пальців цебенить щось червоне; а товстуха, що сиділа на містку край води, незграбним мішком повалилася на мокрий пісок. Крик, зойки, стогін. І десь далеко-далеко за ними — сухе ляскання пострілів.

— Катрін треба… — Курт підскочив до дружини, щоб затулити її собою, потягти в рятівні кущі. Але було вже пізно: Катрін лежала, підібгавши під себе руки, уткнувшись головою в нейлонову стінку намету. По червоній сукні, такій яскравій у променях призахідного сонця, повільно розповзалася темна пляма.

Курт підхопив її на руки, торсав, щось кричав до неї, але вона не видала й звуку. Він навіщось поніс Катрін до річки, потім схаменувся, звернув до машини. Постріли ще лунали, але його свідомість нехтувала ними, як не могла ще й осмислити того, що сталося. І тільки аж коли до нього в кущах підбігли люди і хтось сказав: “Убита. Наповал”, — він зрозумів: Катрін умерла.

Убивцю схопили зразу ж. То був миршавий хлопчина років двадцятьох завстаршки, клерк одного з філіалів “Пітсбург флейт гласс К°”. Не божевільний, не п’яний, не “хіппі”. На запитання всюдисущих репортерів, які вмить злетілися, мов мухи на мед, з яких спонукань він забив двох і важко поранив трьох жінок, злочинець байдуже відповів, що вже давно збирався вкоротити собі віку, а тому, що він розчарувався в житті через нещасливе кохання, то й вирішив потягти за собою на той світ якнайбільше представниць підлої статі.

Надто гострого розпачу Курт не відчував. Його кохання до Катрін не було надміру палким, а короткочасність їхнього шлюбного життя ще не зміцнила почуття прихильності до дружини, ще не зробила її єдиною і незамінною. Навіть на цвинтарі він не плакав, а тільки зітхав та сопів, втупивши погляд у землю.

І тільки повернувшись додому, в свою затишну світлу квартиру, Курт відчув таку нестерпну тоскність, такий душевний біль, що зрозумів: треба негайно виїжджати звідси. Куди завгодно, тільки аби якнайшвидше. Тут можна збожеволіти від спогадів.

Він почав збирати речі. Жужмом запихав у чемодани все те, що так дбайливо порозкладала на поличках шаф Катрін.

Замислився: а куди ж дівати її одяг? Не було в неї ні рідних, ні близьких — навіть віддати нікому. А уявити, що якась чужа неохайна жінка вдягатиме оці легесенькі сукні, що й досі зберігають тепло тіла Катрін…

Ні, хай краще згорять і розвіються димом! На згадку про неї він лишить одну-єдину фотографію. Хоча б оцю.

Курт узяв у руки велику шагреневу папку, в якій зберігався найкращий портрет Катрін. Тут вона була справді як жива: фотограф зумів спіймати мить лукавого торжества дуже привабливої жінки. Що радувало її? Кому призначалася оця посмішка?

Він витяг портрет з пазів, щоб подивитися на дату знімка. Але увагу його привернуло інше: під цією фотографією було сховано ще кілька менших.

Довго, сумовито дивився на них Курт. Катрін і Альошин.

Незмінно вдвох. Цілуються, обіймаються, чаркуються келихами…

Так ось про яке розтоптане кохання говорила вона!

Що ж, мабуть, і справді слід було б їй скоритися велінню серця і не повертатися по примарний мільйон до країни, де кожен у першу-ліпшу мить готовий убити іншого і бути вбитим.

РОЗДІЛ ХХV ЗА ВСЕ ЗОЛОТО СВІТУ…

Немає в Америці людей спритніших, настирливіших і безсоромніших, аніж газетярі, їм все одно, що сталося — чи стихійне лихо національного масштабу, чи водевільна пригода розбещеної кінозірки, чи звіряче вбивство, — аби тільки матеріал справив сенсацію. Якщо баєчки про успіхи парапсихології мають хоча б скількись тверезе підґрунтя, американських газетярів слід визнати природженими телепатами: вони з’являються на місце злочину або якоїсь там скандальної події раніше за швидку допомогу, поліцію та всіх інших зацікавлених осіб; вони володіють надприродним нюхом на пікантне і обов’язково розворушать те, що людина намагається приховати; вони не відчепляться, аж доки не простежать ланцюжків подій до першоджерел… але знову ж, тільки в тому разі, коли розкопане ними буде сенсаційним.

Сам по собі трагічний випадок на березі Огайо недалеко від Пітсбурга не був для американців надто приголомшливим: такі ж, а то й ще страшніші, безглузді своєю абсолютною безпідставністю вбивства стали для Америки явищем звичним. Цього разу солі додавало те, що загинула журналістка з дуже химерною, багатою на події біографією. Газетярі, прозоро натякаючи, що небіжчиця була агентом ЦРУ, смаковито описували її пригоди в маріонеткових державах Азії та Африки, плескали всякі нісенітниці про неоціненні скарби, одержані нею від титулованих залицяльників. Звичайно ж, одразу було розкопано, що Катрін Джефсон два тижні тому потай від усіх вийшла заміж за колишнього шефа лабораторії концерну “Пітсбург плейт гласс К°” німця Курта Гешке, і ця обставина тільки сипнула приском до гарячого: з яких міркувань, з якою метою, — адже німець той не відзначається ні багатством, ні вродою. А тут ще випливло назовні, що Катрін Джефсон вела з концерном переговори щодо продажу патенту на дуже важливий винахід. Про що йшлося — не знав ніхто, отож газетярі дали волю нестримній фантазії, при чому більшість вигадок пов’язувалося з недавнім перебуванням небіжчиці в Радянському Союзі, а інші — з дослідницькою роботою її чоловіка. Курта було взято у справжню осаду: репортери атакували його з усіх боків, намагаючись витягти з нього бодай щось, варте подальшого роздмухування на сторінках газет, але він уперто відмовчувався, а надто настирливим давав коліном у спину.

Курт розумів, що цей газетний галас викликався тільки тим, що зараз був “мертвий сезон” нестерпно задушного літа, а газетярі без сенсацій існувати не можуть. Але знав він і те, що віднині за ним будуть назирати шпигуни “Пітсбург плейт гласс К°”: не треба надто великого розуму, аби визначити, від чийого імені виступала Катрін Джефсон, пропонуючи концернові патент на легкоплавке скло. І якщо концерн з власної ініціативи не поновить перерваних переговорів з доктором Гешке, це буде дуже небезпечний знак: отже, винахід разом з винахідником спробують знищити, і якнайшвидше.