Лабiринт (на украинском языке)

– Ти зiтхаєш, як старий дiд, - обiзвалась Една.

– Уяви собi, Мiзинчику, втомився.

– Я теж, - винувато посмiхнулась Една.
– Мабуть, нервове напруження дається взнаки...
– Тiльки зараз вона помiтила газету на третьому стiльцi. Поклала на стiл.
– Не цiкавишся?

Кук-Соммерс жадiбно вхопив газету, зиркнув на першу сторiнку, здивовано присвиснув i поклав перед Едною.

– Поглянь... Може, менi привидiлось.

– Що саме?

– Дата...

Една подивилась i одразу побiлiла, мов крейда. Пiдвелася, озираючись навколо, кутики її губ тiпалися.

– Слухай, давай тiкати...

– Чого?
– вирячився Джеймс.

– Ти ж бачив дату? Це майбутнє... Та ще й не близеньке.

Джеймс знову зиркнув на газету, де пiд заголовком чорною фарбою була надрукована дата.

– Подумаєш, якихось сiмдесят п'ять рокiв! Сядь, Мiзинчику, i не рипайся, зараз ми дiзнаємось, що цi представники майбутнього споживають на ленч.

Една слухняно сiла, проте переляк по зникав, зачаївся в її очах.

– Розумiєш, менi здається, в мене розгвинтився гвинтик...

– Перестань, - сердито сказав Джеймс, - нiчого нюнi розпускати. Було б гiрше, коли б ми потрапили в минуле. Час - це така... така функцiя... Та що ви, будiвельники, в цьому тямите?

Вiн довго ще розмiрковував уголос, пересипаючи мову науковими термiнами i навiть формулами, так що Една справдi не могла нiчого второпати, тiльки клiпала очима.

Тим часом пiдiйшла офiцiантка, жiнка середнiх рокiв, запитливо глянула вицвiлими очима.

– Як завжди!
– кинув Джеймс.

Офiцiантка, трохи повагавшись, пiшла. I незабаром принесла якiсь крученики, залитi кремом, а замiсть кави - зелений паруючий напiй. Коли Джеймс попросив вiскi з содовою, жiнка не зрозумiла, перепитала кiлька разiв, зрештою сказала, що про таке й не чула. Кук-Соммерс тiльки пирхнув, узяв ножа i виделку та й почав їсти.

– Мабуть, треба ложечкою, - прошепотiла Една.
– Якесь желе...

– Принесла стара вiдьма чортзна-що!
– розсердився Джеймс, кладучи ножа i виделку.
– Хiба тут розбереш? Мабуть, синтетика.

Свою порцiю, проте, вiн ум'яв швидко, залпом випив зелену рiдину, аж прицмокнув. Една ж тiльки покуштувала того желе, а до напою й не доторкнулася.

– Ти чого, Мiзинчику?
– вже лагiднiше спитав Джеймс.

– Швидше ходiмо звiдси.

– Встигнемо, - сказав, розгортаючи газету.
– Розрахуємось i пiдемо. О, тут ось дещо цiкаве... Запрошують на лекцiю вiдомого фiзика. Ану поглянь, чи не знаєш де це?

Една подивилась на рядки оголошення:

– Так, тут мусить бути Лекцiйний зал. Це внизу, вiд Атланта, здається, п'ятий чи шостий поверх углибину. Розумiєш, за нашим проектом...

Не договорила, бо саме наблизилась офiцiантка. Та й узагалi, Една почувалась не в своїй тарiлцi.

Кук-Соммерс дiстав iз внутрiшньої кишенi пiджака грошi i подав офiцiантцi фунт. Щось в її очах змигнуло, наче якесь недовiр'я чи подив, повертiла папiрця в руках, буркнула: "Один момент" i швидким кроком подалася до своєї каси.

– Тепер ходiмо, - пiдвiвся Джеймс, - здачi я не буду чекати.

Насправдi ж вiн вiдчув, що з тим фунтом щось не так, i вирiшив якомога швидше забратися звiдси: Звичайно, Кук-Соммерс не тiкав, нi, нi, вiн респектабельний джентльмен, та й чого, власне... Просто треба поспiшати на лекцiю.

– Менi справдi пощастило, Мiзинчику, - виступить фiзик!

Та коли безшумний лiфт швидко спустив їх униз - це був сьомий пiдвальний поверх - i вони побачили афiшу, Джеймс зрадiв ще дужче - тема лекцiї була сформульована так: "Дещо про слабку взаємодiю"!

– Маєш подарунок на день народження, - все ще винувато посмiхаючись, тихо сказала Една.
– Але до початку лекцiї таки довгенько... Треба звiрити час.

Виявилось, Еднин i Джеймсiв хронометри вiдставали не менш як на три години. До початку лекцiї було бiльше години.

– Ми ще можемо навiдатись... до того, нашого Лондона, - кинула благальний погляд Една.

– Е, нi, Мiзинчику, я не хочу ризикувати. Таке, знаєш, може й не повторитися. А чого досягла фiзика елементарних частинок - менi не просто цiкаво, а необхiдно знати. Ну, не насуплюйся, Мiзинчику, в такий день... Нам страшенно пощастило!

– I що ви, фiзики, бачите в тих елементарних...
– зiтхнула Една.

– Е, коли б ти знала. Як сказав наш професор, на них тримається все - i майбутнє, i минуле, вся свiтобудова. Без них не могли б iснувати атоми та, зрештою, i вашi будiвельнi матерiали. Та й ми з тобою. Вловлюєш, Мiзинчику?

– Я не заперечую тих частинок, нехай собi будуть...

– Не заперечуєш? Ти великодушна, Мiзинчику.
– Джеймс поплескав її по плечу.
– Я просто зворушений, що ти не заперечуєш.

– Ану тебе, - махнула рукою дiвчина.

– Ти казала, за вашим проектом, тут є всякi зали...

– Може, заглянемо у виставочний? Зажди, на якому ж вiн рiвнi?.. Ходiмо швидше, здається, нас шукають... Не обертайся.

Една вхопила його пiд руку i повела до лiфта.

– Хто шукає?
– тепер уже перейшов на шепiт Джеймс.

– Офiцiантка i якийсь тип - сутулуватий, бiла тенiска, чорна краватка.

Вигук "Хелло!" вони почули, вскочивши до кабiни.

– I якого їм дiдька треба?
– обурився Джеймс.
– Сутулуватий, кажеш?

– Еге. Може, мало заплатив...

– За отой мiзерний ленч? Не може бути! А взагалi, не хотiлося б встрявати... Ну та раз утекли... Хоча ми й не тiкали. Трохи поспiшили, кому яке дiло? Чорти б його взяли, того типа.

– Чи не краще повернутись додому?

– Нi в якому разi! Треба хоч трiшки познайомитися з майбутнiм!

Една, щоб заплутати слiди, манiпулювала кнопками в кабiнi, наче грала на роялi. То вони вискакували на дах, то, перейшовши до iншої шахти, шугала вниз. Тим часом вона пригадала, що Виставочний зал розташований поряд iз театром. Спустилися туди. У вузькому примiщеннi, що дугою огинало хол i театр, саме розташовував свої картини iндiйський художник - невисокий чоловiк з блискучими очима i густо зарослим обличчям.

– У вас ще не вiдкрито?
– iз жалем спитала Една.
– А ми так хотiли оглянути...

– О, прошу, будьте ласкавi, дивiться.
– Художник посмiхнувся, пiд чорними вусами забiлiли зуби.
– Це мої найновiшi роботи.

Подякувавши за люб'язнiсть, Една i Джеймс поволi рушили вздовж правої стiни, попiд якою вже стояло з десяток картин. Усi вони вiдзначались темно-зеленим колоритом, причому з першого погляду важко було розгледiти, що там зображено.

– "Танцюючий Шiва"...
– прошепотiла Една.
– Але де вiн? Ти бачиш?