Легенда про безголового

— Звiдки я тут — це моя особиста справа. Пiзнiше я вам поясню, якщо на це буде потреба. Але навряд чи спецiально треба пояснювати, що кожен затриманий за пiдозрою в скоєннi злочину має право на адвоката. I без адвоката має повне право взагалi мовчати, не вiдповiдаючи навiть на запитання, як його звуть.

— Ви, шановна, наскiльки я зрозумiв, приватний адвокат. Отже, представляти iнтереси затриманого маєте право пiсля того, як покажете письмову угоду про те, що ви справдi представляєте його iнтереси.

— Слухайте, давайте не будемо зараз змагатися у глибинi знання законiв, — я посмiхнулася так мило, як тiльки могла в данiй ситуацiї. — Для початку роботи досить усної згоди клiєнта i його письмового клопотання на iм'я слiдчого вашої прокуратури Тамари Комарової, — при цьому очi Ярового остаточно перетворилися за формою на блюдця, — про те, що вiн не проти, аби я як адвокат представляла його iнтереси. Єдине, що може нам зашкодити — це категорична вiдмова самого затриманого. Василю, ви вiдмовляєтеся вiд адвоката?

Яким би Хмара не був п'яним, вiн не мiг не второпати — тут вiдбувається щось на його користь. Тому закричав: «Нє-нє-нє, адвоката давай!» та iнтенсивно закивав головою.

— А бабла на київську адвокатку в тебе стане, Васько? — похмуро запитав Яровий.

Нi, правда, тiльки я можу в таке влiзти. Ну хто б мiг подумати, що замiсть того, аби спокiйно вiдсипатися подалi вiд столицi i колишнього чоловiка, я буду адвокатом п'яного рецидивiста, в якого навiть не буде грошей оплатити мої послуги?

Коли Хмару вели в «бобик», я перехопила погляд Жихаря. Вiн пiдморгнув. А потiм, попри те, що в своєму ставленнi до мiсцевих ментiв я ще не визначилася, не могла не отримати задоволення, побачивши з яким виразом начальник мiлiцiї дивився на Стаса та його компанiю, котрi дружно сiли в машину до мене, київського адвоката.

Мало того, що всю малину перепсувала, так ще й оперiв на затримання возить.

Темна конячка, класичний випадок…

З волосся Хмари на стiл, за яким сидiв оперативник, капала вода.

У дворi мiлiцiї, просто бiля гаражiв, Ваську вивантажили з «бобика» i, не дивлячись на протести, нахилили й почали поливати голову крижаною водою з гумового шланга, з якого миють машини. Спочатку затриманий кричав, але дуже швидко замовк, тiльки вiдфоркувався.

Подивитися на це збiгся, мабуть, увесь особовий склад мiської управи. Серед них було кiлька жiнок рiзного вiку, i вiд спроби протестувати мене утримало небажання виглядати в їхнiх очах такою собi фiфою, з породи принцес на горошинi. Тим бiльше, що скоро я зрозумiла — в принципi, все робиться правильно. Двадцять хвилин крижаного душу якщо не остаточно витверезили Хмару, то хоча б привели його до тями. До всього вiн мiг не соромитися своїх мокрих та брудних штанiв — тепер вiн був мокрий увесь. Якась тiтонька, судячи зi спецодягу — тутешня прибиральниця, принесла йому вафельного рушника, кинула на голову, а вилупатий Вовчик пiд загальний регiт сяк-так витер Васю, пiсля чого його нарештi повели допитувати.

Перед початком я простежила, аби затриманий написав пiд мою диктовку клопотання i попросила Жихаря занести це Тамарi в прокуратуру. Той передоручив Андроновi, i вже за п'ять хвилин менi на мобiльний подзвонила Тома, яка вiдмовлялась будь-що розумiти. Довелося кiлькома реченнями пояснювати ситуацiю, i, нарештi, допит почався — в моїй присутностi.

— Ну, Вась, як воно життя взагалi?

— Нiчого. Нормальне.

— Ага. Значить, вiд нормального життя ти в мене шмаляти почав?

— Я… не в тебе…

— Ти з п'яних очей мене з бандитом переплутав, правда? Вийшов ти на вулицю рано пiсля вчорашнього за малою фiзiологiчною потребою, а тут — бандит, прийшов тебе грабувати. Ну, ти i почав самозахищатися. Так i запишемо?

Хмара запитально подивився на мене.

— Справдi, Василю, вам краще розказати все, як було, — порадила я.

— Панi адвокат сама все бачила, — пiдхопив Жихар. — Вона люб'язно погодилася витратити на тебе свiй час, аби ти тут зайвого на себе не взяв. Наприклад, не почав доводити, що стрiляв не з паршивого обрiза, а з «узi».

— Чого? — витрiщився на нього Хмара.

— Не збивайте його. Дайте зiбратися з думками, — промовила я.

— Якi там у тебе думки, Вась?

— Чого вам узагалi треба? Приходять, хапають…

— …стрiляють, — в тон йому продовжив Жихар. — Слухай, Хмаро, не хочеться на тебе свiй i чужий час витрачати. Ти стрiляв у працiвникiв мiлiцiї. До того ж незаконно зберiгав у себе вогнепальну зброю. Пiсля твоїх ранкових салютiв будь-який балiстик пiдтвердить, що цей шматок мисливської рушницi стрiляє, причому — добре. Отже, зброя в тебе зберiгалася бойова. Ми ще не почали серйозної розмови, а в тебе — двi, — вiн простягнув через стiл свою довгу руку, показуючи затриманому два розчепiрених пальця, — бачиш — уже двi серйознi статтi. Усе, що мiг, ти вже сам для себе зробив. Тому давай краще спокiйно поговоримо. Давай?

— Ну… Про що?

— Наприклад, чому ти вiд мене втiк i почав стрiляти.

Хмара вiдвернувся вiд нього, повернув запухле обличчя до мене, i в його очах я прочитала все, що писалося в рiзнi часи про безнадiю. Зрозумiвши, очевидно, мiй настрiй, вiн опустив голову i втупився в червоний лiнолеум казенної пiдлоги.

— Як Валька? — помiняв тему Жихар.

— Яка? — буркнув Хмара, не пiдводячи голови.

— А то ти не знаєш. Добре, не буду тебе мучити: Валька Глибока, знаєш таку?

— Ну, знаю…

— Слава Богу, почалася розмова! Давно її бачив?

— Я що, хрестики на календарi ставлю?

— Учора? Позавчора? На тому тижнi?

— Мене вчора в мiстi не було.

— А де ти був? Тебе наче бачили на базарi…

— Може й бачили, — чи менi здалося, чи в голосi Хмари почулася надiя. Хоча я точно знала — засiдку бiля його хати тримали з минулої середи. А виставили її, в свою чергу, через два днi пiсля вбивства приятеля Миколи Дорошенка. Приятеля Валентини Глибокої — сердечної любаски мого, з дозволу сказати, клiєнта. — Хто бачив?

З цього моменту розмова явно починала цiкавити Хмару. Вiн навiть пiднiс голову i в очах нарештi з'явилося щось схоже на осмислений вираз. Я вирiшила скористатися цим, та Жихар мене випередив.

— Хто бачив — я тобi потiм розкажу. Мене цiкавить, чи правда ти був у Подiльську починаючи з третього числа цього мiсяця. Навiть ранiше — з першого вересня.

— Начальнику, серйозно — в мене на цифри пам'ять не того…

— Добре, — покладисто промовив Стас. — Давай з минулого понедiлка почнемо. Де ти третього був?