Марiя
Шрифт:
За кілька днів той же уважний лікар Чезаре з'явився знову зі жмутом газет.
— Я приніс вам англійську газету «The Daily News». Бачите, під заголовком «Garibaldy and the Warssaw massacre» («Гарібальді і варшавське вбивство» (англ.) надрукована і відповідь вашого Герцена, її він надіслав і в італійську газету «Il Diritto» з проханням надрукувати.
Спочатку йшов лист Герцена до редактора газети:
«Сер, у телеграмі, що з'явилася сьогодні у Вашій шановній газеті, наведено уривок з листа мого вельмишановного друга Гарібальді, що, очевидно, адресовано мені й надруковано в «Il Diritto». Я з задоволенням відзначаю, що ще до ознайомлення з цим
— Ми його, звичайно, не бачили! — з досадою мовила Марія. «...Конче потрібно пояснити, що 10 квітня ми разом з нашими співробітниками з «Російської друкарні» мали намір влаштувати свято з приводу визволення селян у Росії...»
— «Свято»! — іронічно мовив Добролюбов. — Може, ще й з тостом за царя!
— А я розумію, все-таки свято! — встала на захист Герцена Маруся. — Я читаю далі: «...але вранці того ж дня по телефону надійшло повідомлення про різанину у Варшаві...»
Так. Тост таки збиралися виголосити, «але рука упала», — як писав далі Герцен.
Добролюбов дратувався, слухаючи слова звернення Герцена до імператора, хай і сповнені обурення і докору.
Маруся, навпаки, читала з співчуттям, їй здавалось, що Герцен знайшов влучні слова.
Чезаре поділяв її настрій, та чекав нетерпляче, коли прочитають відповідь Герцена «їхньому» Гарібальді.
«Мій люб'язний Гарібальді. Я передав Ваші симпатичні слова полякам і російським офіцерам. На щастя, ми діяли згідно з Вашою порадою ще раніше, ніж одержали її. Достоїнства в цьому великого нема — нам вибору не було. Правда, ми мріяли про майбутній союз всіх народів слов'янського походження, але ми залишаємо ці ріа desideria ' іншому, далекому, майбутньому. Сучасні події вимагають цілковитої незалежності Польщі, — без фраз, її безумовної незалежності від Росії і німців.
Можна було гадати, що імператор Олександр, який так славно вчинив у селянській справі, зрозуміє історичну необхідність відродження Польщі. На жаль, у ньому надто багато прусського, австрійського, і ще зверх того — монгольського. Холодно розрахований капкан, поставлений Польщі з бездумним східним лукавством, в якому характер кішки бере гору над тигром, ставить його поза питанням.
Ще не одержавши Вашого листа, я прочитав уривок з нього в телеграфічних новинах і одразу ж надіслав відповідь у три лондонські газети, дві з яких люб'язно погодились надрукувати. Надсилаю Вам «The Daily News», якщо ви не маєте нічого проти. Крім того, додаю наше невеличке звернення до російських військ, що стоять у Польщі, написане ще у 1854 році, в якому закликаємо російських солдатів краще не коритися наказам і нести відповідальність за це, ніж стріляти у поляків.
Користуюсь цією нагодою, люб'язний Гарібальді, щоб Вам повторити те, що говорить Вам увесь світ, — ми дивуємося на Вас. З усією повнотою приязні і любові
тисну вашу руку. Герцен».
— Ставлення до Польщі буде тепер міркою для всіх і всього прогресивного! — зауважив Добролюбов.
— А хіба Олександр Іванович неправильно, несправедливо поставився? — запитала хвилюючись Маруся.
— Побачимо, — уникливо відповів Добролюбов. Раптом Марія, стиснувши руки і звівши брови на переніссі, мовила зовсім іншим тоном:
і— Коли б ви знали, скільки в мене друзів-поляків! І в Парижі з багатьма, як з рідними, стрічаюсь.
* * *
Микола Олександрович нещадно розбивав усілякі ілюзії, які так допомагають завжди людям. Він спускав з п'єдесталів, не скидав, а саме спускав, тих, що були для Марії досі непохитними авторитетами. Та Марія бачила, що він зовсім не такий, яким описували його Анненков, Кавелін — «грубий семінарист», нахабний і зухвалий, котрий руйнує все високе і святе
в мистецтві й літературі. Він насмілився піднести руку на Тургенева! Через нього Тургенев розійшовся із своїми давніми друзями, припинив друкуватися в «Современнике».Марія сказала Миколі Олександровичу:
— Їй же богу, я не можу добрати, що ж такого образливого було в вашій статті для Івана Сергійовича. Ну от, прочитала, перечитала, там стільки хороших і справедливих слів про нього написано! Це якесь непорозуміння, і через незрозумілі непорозуміння, перекази інших людей, недомовленості, нез'ясованості, — розходяться хороші розумні люди.
— Це далеко глибше, Маріє Олександрівно, — заперечив Добролюбов. — Стаття була лише приводом для Тургенева. Хоча, безперечно, я його поставив, як і належало, дуже високо. Він, як ніхто, вміє вловити настрої, проблеми, що тільки назрівають і витають сьогодні в повітрі.
— Так невже вам не сподобався цей його останній роман «Накануне»?
— Чудесний! — несподівано для Марії, навіть з якимось не властивим йому захопленням відповів Добролюбов. — Особливо дівчина! Яка вона там хороша! І як він розумно зробив, що не повернув її додому після смерті Інсарова. Ну подумайте, що б вона у нас робила? Оце головна постать у романі.
— У цьому романі стільки нового, свіжого, — мовила зрадівши Марія. — Єлені хочеться наслідувати, хочеться вірити, що такі жінки насправді є, та вона таки ж є! А знаєте, мені сам Іван Сергійович казав — деякі його знайомі дами, його приятельки, незадоволені були саме Єленою: і матір вона покинула, і Інсарову сама нав'язалася. Нічого, нічогісінько не зрозуміли. І, звичайно, критикують весь роман, — вона помовчала й додала роздумливо: — але він і далі з ними веде дружбу, листування. А от ваша стаття його обурила, хоч ви й самі зараз кажете, що роман «чудесний».
— Я не применшую його значення, його великий талант, майстерність, і, признатися вам по секрету, інколи мені здається — я його душевно люблю. Хоча мене багато в ньому дратує, багато неприйнятного мені. Він вірить у ліберальні реформи!
Та не могла Марія так легко відійти від Івана Сергійовича, свого друга, і, як це трапляється, в листах до Івана Сергійовича вихваляла Добролюбова, а в розмовах з Добролюбовим з захопленням говорила про твори Тургенева, про його співчутливий, добрий характер. І Добролюбов ущипливо казав: «Ваш чарівливий Тургенев, може, задля нього ви й до Росії не так швидко повернетесь? Адже він знову, мабуть, зиму проведе в Парижі!» Вони обидва, і Тургенев, і Добролюбов, підсвідоме ревнували Марію до дружби, до впливу...
— Знаєте, ми рідко сперечаємося з Миколою Гавриловичем Чернишевським, — сказав Добролюбов.
— Ви з ним абсолютно однієї віри? — усміхнулась Марія.
— Не смійтесь, так. Абсолютно однієї. Соціалістичної. А втім, ми інколи сперечаємось. Він вважає, що письменники, які здатні співчувати чомусь чесному, справедливому, повинні прагнути не мати особистих чвар, незгод між собою, повинні бути разом, у злагоді. А мені здається, що кепські, слабкі союзники — не союзники.
— А може, і я не згодна з вами в цьому, а навпаки, з Чернишевським?
— Однаково ви з нами, наша союзниця, — спокійно і впевнено сказав Добролюбов. — І той роман, що зараз тут пишете, віддасте нам, у «Современник».
* * *
Вона була не тільки з «ними», вона була з ним. Це не нагадувало ніяких взаємин раніше ані у нього, ані у неї. Наче створилися взаємини з «чистих елементів» дружби, як сказали б хіміки, з якими приятелювала Марія в Гейдельберзі і Парижі, коли б спромоглися підводити під людську поведінку наукові формули.
Досліджують же Менделєєв і Бородін, який, між іншим, приїхав з ними й захворів так само, як Саша, «чисті елементи»? Певне, і в людських взаєминах, поведінці існують також чисті елементи без домішки інших: заздрості, користі, честолюбства, навіть закоханості!