Маруся Богуславка
Шрифт:
І по красі, по втісі.
Панна перша
Панству ось
Горілки жбан... (Лукаво.) Ще, може, чого треба?
Степан
Надумаюсь і шепітну...
Панна перша
Я вмить!
До панської послуги. (Виходить кокетуючи.)
Степан (налива оковиту)
От де рай,
Так на душі від його промінь грає,
І промінь той не зрадить...
Сохрон
Годі, цить!
Ти підсушись... либонь, намок занадто?
(Одпива
А про сестру недбало не верзи.
Її душа прозора, як кришталь,
А серденько доброт високих повне,
Воно весь світ скрасити може...
Степан (сміючись)
Ой,
Та не сміши, а то аж страх...
Сохрон (гостро)
Степане!
Вона мені жоною має буть.
Степан
Ет, байдуже! Усі вони, красуні,
Із однії, мовляв, зійшли діжі,
І серце в них мінливе, як весна ця,-
То сонечко, то сльота, то крупа.
Панна перша, знов проходячи повз, наблизилась.
Сохрон
Ха! Ти, либонь, з таким товаром знався,
Що на торгах купується всіма,-
Панна хутко відходить.
То й чесних всіх заводиш в одну міру,
Але сестру...
Степан
Та слухай, не гнівись,
Хіба тебе образити я хочу?
Сестра моя від тебе не втече...
Тільки чого ж хапатись так до баби?
Сохрон (сердито)
Ух, річ яка! Коли до бруду звик (п'є),
То не каляй ним мення найясніше...
Степан усміхається.
Чи ж знать тобі хвилини неземні,
Що душу нам до неба поривають
І пахощів їй надають райських?
Чи ж зрозуміть тобі те світле щастя,
Яке скраша веселкою життя
І променем живить задубле серце?
Степан
Ха-ха-ха-ха! Неначе Ювенал, [6]
6
– Ювенал (бл. 60 - бл.127) - римський поет.
Віршуєш ти жіночі теревені...
А я забув ті дурощі давно
І потопив зітхання у горілці,
Та лицарю й не до лиця вони!
Сохрон
Не до лиця? Свята любов, кохання?
Хіба ж воно принижує наш дух?
Хіба знища завзяття і одвагу?
Степан
Фу, пишно як!.. Змагатися дастьбі...
Але чого твій порожнює кухоль?
(Налива.)
Ну ж, хильнемо за твій щасливий шлюб
І за сестру, на втіху й на здоров'я!
Сохрон
За неї рад! (П'є до дна.)
Степан
От це хильнув гаразд...
Ну, я піду на коней ще погляну.
Ті ж без
Степана.Шляхтич другий
А де ж сусід?
Охрім
Кишені спорожнив,
То, певно, вже шука поради в жида.
Шляхтич другий
Поради? Ет! За пейси стріпонув,
То й знайдуться, посиплються дукати.
Голоси
Ну, кидай кость! Сто злотих! Двісті!
Охрім
Ой,
Пан, певно, теж до жида має вдатись?
Сміх, а далі тиха гра.
Сохрон (встає і по паузі)
Моя красо, мій кроне золотий!
О, як тебе незмірно я кохаю,
Немов злились всі почуття мої
У це одно величне, світле слово;
Воно яскрить у серці кришталем,
Воно мене до тебе порива,
Зозулечко, моя щаслива доле...
О, як я рвусь душею в Богуслав!
Стрілою б я через степи полинув,
Щоб взять тебе за рученьку мерщій,
Та й на рушник поставить перед богом,
Але лежить між нами далина,
І побороть її одразу годі;
Тож кожна мить, що барить зустріч нам,
Є ворог мій запеклий, ненависний,
А ворогу не раджу я тепер
Стать на шляху, спинить мене в дорозі!
(Виходить у сіни.)
Ті ж і Степан з двома шляхтичами, без Сохрона.
Степан стрівся з Сохроном, щось йому сказав, той одійшов; шляхтичі, непевно зирнувши на них, пішли до столу.
Жид (підходить до Степана)
Пан лицар мій прямує в Богуслав?
Степан
Так, жиде, так... В своє кубельце рідне.
Жид
Ой вей, яке ж те місце, знаю й я!
Степан
Бував?
Жид
Авжеж, не раз... і в панській хаті...
Рід знаю...
Степан
Як?
Жид
Хліб купував...
Степан
Ага!
Жид
Адже ваш дім у місті...
Степан
Пальцем в небо!
На хуторі, за містом...
Жид
Ой! Так-так!
За річкою, бік шляху, що у Луки...
Степан
Ха-ха! Брехня! Ну й жидюга!..
Жид
Вей мір! *
Степан
Під дубняком, по другий бік од річки.
Жид
Ай, копф ** який порожній в мене... шлехт! ***
Сестра була у пана?
Степан
Еге ж, єдина...
Жид (радо)
Те-те-те-те! Ой слічна, ой краса!
Маненькою ще бачив... От такою. (Показує.)
І сяла вже, як сонечко ясне...
Всі кликали Марусею, здається?