Маруся Богуславка

І кобзарям, і неньці моїй рідній,

І дідові,- що надихнули пал

До рідного, до долі України...

Сохрон

О квіте мій з ясних райських садків!

В твоїй красі, в твоїй душі прозорій,

В твоїм чутті і серці неземнім

Така буя необорима сила,

Що їй усе схиляється до ніг:

І сталь, і мідь, і жала стріл, і леза,

І погуки непереможних бур.

Маруся

Сліпуєш ти, мій орле сизокрилий,

І надаєш мені таку вагу,

Якої я, нескриляна, не маю.

Зневіришся - і викохаєш жаль,

А потім жаль пройме морозом душу...

Сохрон

Зневірюсь я? Та швидше небо це

Свою ясну завісу розпанаха

І жмутом вниз на землю упаде;

Скоріш земля, ця нездвижна твердиня,

Розійдеться на скрепах і впаде

У прорвища пекельної безодні,

Ніж вкрадеться зневір'я у мій рай

І холодом обвіє мою душу!

Маруся

Не вмію я, мій любий, розказать,

Як серденько веселкою тріпоче,

Голубкою до тебе припада...

Одно тобі лиш шепітну, що чую

У серці я щасливий, дивний спів,

Який дзвенить і захватом, і ладом

І в тихий рай всю душу порива.

Сохрон

Моя, моя! Навіки і за віки! (Обніма.)

Маруся

Клянусь тобі подружжям вірним буть!

(Припадає тихо, по паузі заходять вліво.)

Чути ледве-ледве здаля веснянку.

Спів раз у раз то стиха, то знов виника.

ВИХІД II

Ті ж без Сохрона і Марусі.

Леся (ниже намисто і мовби під приспів хору й собі підтяга)

"А вже ж весна, а вже ж красна -

Із стріх вода капле..."

Скінчила вже остатні намиста:

Ось з янтарю, ось з перлів, ось з коралів;

І дукачі добрала золоті...

Погляньте-бо, як сяють, паніматко!

Ганна

Гаразд, гаразд... ти маєш, доню, смак.

У три разки?.. І дукачі?.. Чудесно!

Серпанки ще пристроїть треба...

Леся

Ось

Я принесла із білі і шовкові,

Причепурю кораблик.

Ганна

Ану-ну,

Я ж ще оці спідниці поскладаю.

Здається, вже усе в нас до ладу,

Не голою видаємо Марусю.

Леся

Не голою? Та ахне Богуслав

Від заздрості! Аж три здорові скрині

Набито вже добра того з верхом,

А це іще й четверта буде повна,

Крім килимів...

Ганна

А з усього добра

Брат сплатить їй не менше як третину.

Леся

Е, що й казать! Та наша молода

Заб'є усіх заможністю й красою...

За подругу лишатиму і я!

Ну, ось убір... прикину я до чола... (Встає.)

Чи до лиця?

Ганна

Чудово!

Леся

Люстра б! Ой,

Як хочеться поглянути на себе...

Я побіжу...

Ганна

Стій, козо! Он вода:

В відро й дивись!

Леся

Ага, ага! (Дивиться.) Ой чудо!

Чути, як оддаля співають веснянку.

Ой матінко, як гарно, далебі!

Коли б мерщій мені до шлюбу стати...

Я побіжу до подружок - ген, ген!

Хай глянуть, як в малжонськім мені строї!

Аж завидки їх вхоплять... Ха-ха-ха!!

(Побігла.)

Ганна

Та стій! Куди? От дзига ще, та й годі!

По хутору собак дражнить, чи що?

Щоб обнесли серпанок і спідницю?

З веснянкою дійдуть вони й сюди,

А поки що тут поможи прибрати...

(Озирається.)

Де ж наші це обручені дітки?

Леся

Туди пішли... ген ходять по леваді.

Покликати?

Ганна

Нехай собі гудуть,

Як голубки... Коли ж і буркотати,

Як не тепер!.. За сиротою бог:

Малжонка дав хорошого Марусі,

Поштивую дитину дав мені:

Не пияка, не лодаря-гульвісу,

А лицаря вже славного.

Леся

Ох-ох!

А співака якого на бандурі!!

Ганна

Тобі одно!

Леся

А так, коли козак

Та хорошун, та на бандурі грає,

Та ще й співа... то, боже, спасе мій,

Не встояти нізащо, анізащо!

Ганна (сміється)

Ох, дівко, ох! Яка ж бо ти слаба!

Невільний він, обручений...

Леся

Дарма!

Хіба відбить його на думці маю?

Мені аби послухати пісень...

А то б таки у подруги, посестри,

Коли й сама...

Ганна (обнімає й голубить)

Та знаю, знаю я

І таїну твого серденька...

Леся

Мамо!

Ганна

Так, мамою і буду...

Леся (змішалась, зчервоніла)

Боже мій!

Не знаю й як! (Цілує руки.)

Так я увесь цей мотлох

Перенесу в середню... І відро

Геть приберу, і ночви... А намисто

І дукачі у скриньку положу...

А може, ще що паніматці треба?

Вертаються ген наші молоді...

(Побігла в будинок.)

ВИХІД ІІІ

Ганна сама.

Не дочекавсь мій панотець до втіхи -

Побачити з дружиною дочку,