Імена твої, Україно

уже долі мого діда – за участь в польському

антиросійському повстанні в нього забрали немалі

землі на Київщині, а самого на двадцять літ заслали в

Олонецьку губернію.

– І все ж маємо щось вдіяти, – перша хвиля розгубленості

в Наталі минала, натомість в голосі проростала

як перша квола трава ще несміла твердість і рішучість.

– Добре, якби Моргану якось дати знати…

– Я не смію йому навіть зателефонувати, – відказав,

повагавшись, Феодосій. – Ця людина і так забагато

для мене робила.

– Зрештою, за два роки є в тебе друзі, чи їх катма?

– Єдиному, кому можу розповісти про біду, то колезі,

генетику Милиславу Домерецу.

Тепер вже Наталя себе опанувала сповна і невдовзі

подружжя телефонувало колезі.

Милислав тільки фуркнув у трубку, як кіт від наперченої

страви, та вилаявся.

– Черствий чиновник розмножується швидше за

твою мушку-дрозофілу в лабораторії, – чувся у слухавці

сердитий голос колеги. – Ніяких дій до мого наступного

дзвінка. Чекати!

Два дні в готельному номері видалися Феодосію

хіба за два роки. Він пробував щось читати, шелестів

сторінками та водив поглядом по рядках, однак букви

як і вдавалося скласти в слова, та вони однаково

розсипалися. Тим часом Милислав часу не гаяв. Він

швиденько розшукав Томаса Моргана і оповів про

чиновницький «капкан», в який втрапив ненароком

Феодосій.

– Хай не хвилюється пан Добжанський, – сказав

Морган. – За папірцем клерк рідко бачить долю

людини, тим паче державу. А інтерес науки йому зовсім

чужий.

Морган відразу зателефонував в офіс президента

університету – знаному фізикові Роберту Міллікену.

– Президент відбув у Вашинґтон, – розчарувала

Томаса відповідь адміністратора.

Ще кілька телефонних дзвінків і Морган з’ясовує,

що університетський шеф в даний момент перебуває

на яхті президента США Гувера, з яким робить круїз

річкою Патомак. Але не так просто спинити Томаса

Моргана: він наполягає негайно з’єднати з Міллікеном.

І служба президента капітулює.

– Один з найблискучіших і найперспективніших

вчених з моєї групи перебуває у вкрай драматичному

становищі у зв’язку з короткозорим рішенням Служби

імміграції, – говорив у слухавку Морган з несподіваним

для Міллікена притиском. – Я прошу зробити

все можливе і допомогти нам.

Роберт Міллікен одразу переказав свою телефонну

розмову президенту Сполучених Штатів. Гувер в свою

чергу не належав до людей, що полюбляють відкладати

рішення і зателефонував держсекретарю. А вже на

горіхи від держдепу консулат отримав сповна.

– Вперше за мою практику візою іноземця клопочеться

сам президент США, – подиву ванкуверського

консула не було меж, як і його чемності та люб’язності

перед Феодосієм Добжанським.

…Багато води спливло відтоді в Дніпрі і Патомакові.

Одна за одною виходять наукові праці Феодосія

Добжанського, його книги видавалося б «вузької»

наукової тематики витримують три-чотири перевидання

і дають резонанс не тільки серед науковців, а

й серед громадськості. Навіть через три десятиліття

після публікації про них говоритимуть так, як пише

про свої особисті враження відомий американський

Феодосій

Добжанський

(сидить, другий

зліва) зі своїми

колегамизоологами

Київського

університету

перед від’їздом

до Петрограда.

1924 р.

132132

мікробіолог і генетик, професор Гарвардської медичної

школи в Бостоні Бернард Девіс: «Я був вражений

і приголомшений книгою видатного гуманіста і біолога

Ф. Добжанського».

Ім’я науковця набуває світового звучання, воно на

шпальтах не тільки спеціалізованих наукових журналів,

його ім’я викрикують хлопчаки, продаючи популярні

газети на вулицях міст. Приходить визнання,

звання професора Колумбійського, Рокфеллерівського

і Каліфорнійського університетів, близько 20

почесних дипломів інших університетів світу. Його

обирають членом Національної академії наук, Американської

академії науки і мистецтва, Американського

товариства філософів, членом багатьох академій світу,

в тому числі Лондонського королівського товариства.

Феодосій Добжанський удостоюється престижної

Кімберівської генетичної медалі, президент США

особисто вручає в 1964 році Національну медаль за

розвиток науки.

Більшовицька Росія теж не забула колишнього вихованця

Київського університету. В газеті «Правда»

за 2 вересня 1947 року про Ф. Добжанського напишуть

так: «…подвизается теперь в США на поприще

клеветы против советских биологов и «задает тон» в

этой антисоветской кампании».

У перемоги велика рідня… Польське коріння роду

Добжанських дозволяє його науковцям Республіки

Польща вважати своїм, на українській землі він народився,

виріс і здобув університетську освіту, зробив

перші кроки в науці, на американському континенті

Феодосій Добжанський здійснив свій науковий

под виг. Чий же він? Донька вченого Софія сказала

про це так: «Єдиною країною, де мій батько почувався