Московство
Шрифт:
Чим же їх перемагала і перемагає варварська Московщина? Вживаючи сучасні поняття — холодною війною. Московське військо лише завершувало, закінчувало вже здобуту перемогу війною холодною. Від кого навчився москвин такої навіть не хитрості, а справді великої політичної мудрості? І що таке, властиво, є «холодна війна»?
Китайський стратег Сун-Тсу написав 2500 років тому «Мистецтво війни», що її можна було б назвати «Мистецтво холодної війни». У тій книжці читаємо: «Руйнуйте все, що зміцнює силу ворожої держави, зсередини тієї держави і руками її громадян. Для того вживайте всіх засобів і способів, не оглядаючись ні на що. Наприклад, приваблюйте, затягайте визначніших, впливових, поважних осіб до злочинної, протизаконної дії. Потім примушуйте їх служити нашій державі, загрожуючи оприлюднити їхні підлі вчинки. Коли вони не погодяться, то оприлюднюйте всі знеславлюючі (компрометуючі) їх факти. Нав’язуйте приятельські зв’язки з шумовинням, злочинцями, продажними, покривдженими, озлобленими на владу і на суспільство людьми. Не шкодуйте грошей і зусиль, щоб поширити і поглибити всяке озлоблення, невдоволення, незгоди, ненависть, підозру, упередження поміж людьми і групами їх. Під’юджуйте молодь проти старших поважних людей. Руйнуйте національні та релігійні традиції. Поширюйте розпусту. Щедро платіть повіям, танцюристкам, шинкарям, щоб вони зваблювали молодь на пиятику і танці, що руйнують мораль і здоров’я молоді. Перешкоджайте всіма способами тим заходам уряду і суспільства, які зміцнюють
[212]
М. Іванін. «Военное искусство и завоевания татаро-монголов».
У кожній сусідній з Китаєм країні жили і живуть у містах, чи мандрують по країні тисячі китайців, продаючи свій крам (переважно шовкові тканини і таємно — опіум). В. Ленін створив 1917 р. кілька полків з таких китайців. Вони були найвірнішими В. Ленінові.
Ще одна книжка, що її написав у ХІ ст. перс Нізам-ал-Мулк. У ній читаємо, що головним завданням послів є заснувати (організувати) і керувати мережею шпигунів у країні, де він працює. Посол мусить довідуватися про все життя країни: про стан доріг, гірських переходів, про озброєння і лад війська, фортець, промисловість і землеробство, про запаси харчів, торгівлю, про стан державної скарбниці і т. п. Мусить вивчати вдачу народу, його незадоволені потреби, причини всякого незадоволення, про вплив релігії і священиків. Мусить знати життя, характер, нахили, слабкості короля, міністрів, вельмож і провідної верстви. На цих відомостях наш уряд мусить будувати свою стратегію і тактику у війні і в дипломатії [213] . Персія мала жваві зв’язки з Індією і Китаєм від прадавніх часів, отже, китайці читали книжку Нізам-ал-Мулка. Сусідами Китаю були монголи, і вони запозичили багато чого від китайців, в тому числі і їхню стратегію й тактику дипломатії та війни. Монгольські розвідники під личиною купців, торгівців, знаючи мову, або маючи платних агентів з місцевого населення, подавали своєму урядові докладні відомості про стан держави, що її хотіли монголи завойовувати. Монгольські хани задовго до війни добре знали всі слабкі і сильні місця ворога: де, як і чим ударити. Задовго до війни вони підривали сили тієї держави зсередини; починали війну тоді, коли сила ворога вже була захитана, напівзруйнована. Тим-то Чингіс-хан та його наступники ніколи не мали воєнних поразок [214] .
[213]
В. Потьомкін (ред.). «История дипломатии».
[214]
А. Свєчін. «Развитие военного искусства».
Завоювавши Московщину, татаро-монголи змішалися з прамосквинами-фіннами кровно і культурно. Створився новий азійський народ — московський. Татари були значно культурніші, і провід Московщини опинився в руках московсько-татарських метисів або чистокровних татар. Скажімо, цар Борис Годунов був татарин. Так у Московщині продовжилася стара монгольська політична і воєнна стратегія і тактика, що її тепер називають «холодною війною», себто підрив сили ворога зсередини, руками самого ж ворога.
Влітку й восени 1917 р. московські партії боролися і билися за імперську владу. Фактично її не було, уряд був безсилий. Московські солдати розбігалися по домівках, армія розвалювалася. В Україні було інакше. Всі українські партії об’єдналися і створили українську державну владу — Українську Центральну Раду (УЦР). Її накази охоче виконували всі українці. Отже, Московщина була роз’єднана і безсила, а Україна об’єднана і сильніша, бо мала понад 100 тисяч вояків у зукраїнізованих полках, які самі, без наказу згори створилися і рвалися до бою з Московщиною. В імперському війську було понад 4 мільйони українців. Спираючись на вже зукраїнізовані полки, український уряд мав можливість змобілізувати 2–3-мільйонне військо, бо всі військові і селянські з’їзди 1917 р. домагалися цього від УЦР; вимагали повиганяти з України всіх москвинів і поставити українське військо на московсько-українському кордоні. Вимагали негайно проголосити державну незалежність України. Вихована на москволюбних ідеях М. Драгоманова українська інтелігенція (соціалістична і несоціалістична) цього якраз НЕ хотіла, прагнула протилежного. Її провідник у своїй сповіді пізніше писав: «Ми, українські демократи, були щиро і безоглядно закохані в московську демократію. Ми непохитно їй вірили. Вірили, що її ідеали, ідеї, інтереси тотожні з нашими. Отже, московська демократична імперія є також і українською, і тому українці мають її боронити. Будь-яке відокремлення України від демократичної Московщини вважали ми безглуздим, назадницьким, згубним самій же Україні (москвини таке саме вбивають і тепер у голови українців. — П. Ш.). Гасло української державної незалежності ми одностайно і з обуренням відкидали, заперечували» [215] . Ці, трагічно нещасні хохли, патріоти «єдиной-неделимой матушки Расеи», несвідомі свого яничарства, півроку переконували українського вояка, що військо — то «буржуйська» вигадка, щоб поневолювати трудовий народ, отже, демократична Україна війська не потребує, і радили воякам кидати зброю і йти додому панську землю ділити. Переконували, що московська демократія є найщирішою приятелькою України, і лише миру з нею прагне, а воювати проти України й не думає. Коли б таке казали москвини, то український вояк ніколи б їм не повірив. Але переконували свої, українці, та ще й учені, поважні «батьки народу», що їх Московщина колись карала за любов до України. Якже не повірити таким людям? Наслідок: столицю 40-мільйонного народу, що мав 4 мільйони вишколених вояків і вдосталь зброї, боронило лише 3 тисячі вояків, у тому числі 300 дітей, що не вміли стріляти.
[215]
В. Винниченко. «Відродження нації».
Мудро вчили Сун-Тсу та Нізам-ал-Мулк. Вся трагедія України 1917–1922 років полягала в тому, що невблаганне життя примушувало українську москволюбну і соціалістичну інтелігенцію воювати проти коханої старшобратньої демократії. Примусило ворогів української незалежної державності воювати, боротися ЗА українську самостійну державу. Примусило переконаних борців за соціалізацію боротися за приватну власність. Примусило питомих безбожників звертатися за допомогою до св. Софії. Було б і справді якимось чудом, якби вони цю боротьбу виграли.
Катастрофа 1917–1922 років була карою Божою Україні за те, що
її провідна верства відцуралася українських національних святощів, прадідів з їхніми заповітами, національних традицій; відцуралася власної матері — національної і християнської України. Величезний вибух національної стихії 1917 р., опинившись без проводу, розпорошився на тисячі окремих повстань, змарнувався. Цю кару Божу за національну зраду провідників бачимо в усій нашій історії від Переяслава по сьогодні. Чесних українських патріотів Московщина вигубила. Залишилися і дали нащадків моральна підлота, лакузи, що за шмат гнилої ковбаси матір рідну продавали. Їхніми руками і головою Московщина розбудувала свою імперію і втримує її сьогодні. Тому тема «яничарства» є чи не найголовнішою в українській історіографії. А вона й досі не розроблена. Обмежимося кількома прикладами.Князь Костянтин Острозький, якого славлять наші малоукраїнці, був вірним слугою Польщі. Його жінка-полька католичила і польщила його дітей, а він пальцем не ворухнув. Коли князі Глинські 1507 року повстали проти Польщі, щоб відновити українську незалежну державу, Острозький став на бік Польщі. До речі, Московщина обіцяла Глинським свою військову допомогу. Коли ж вони повстали, допомогла… Польщі. Навіть ув’язнила Глинських, коли вони після поразки втекли до «союзниці» Московщини. За Б. Хмельницького найбільшим польским яничаром був Адам Кисіль.
Кошовий Запорізької Січі Яків Барабаш та полковник Мартин Пушкар підняли 1658 р. повстання проти гетьмана Івана Виговського саме перед вирішальним Конотопським боєм. Проте І. Виговський вибив до ноги стотисячне московське військо так, що цар Олексій наказав своїм воєводам замиритися на будь-яких умовах і сам збирався тікати з Москви. Татари були союзником України і допомагали І. Виговському, отож на той час не було в Криму татарського війська. Користуючись з цього, кошовий Іван Сірко напав на Крим і пограбував його. Обурені татари залишили Виговського і подалися до Криму, руйнуючи все на своїм шляху і забираючи тисячі українських бранців. Чи І. Сірко був дурень, чи підкуплений Московщиною? Без татарської допомоги сили І. Виговського значно зменшилися. Використовуючи це, полковники Іван Безпалий, Тиміш Цюцюра, Яким Сомко, Василь Золотаренко, Іван Сірко з допомогою Московщини підняли 1659 р. повстання проти гетьмана І. Виговського і цим так ослабили силу України, що Московщина вже змогла накинути Україні свої умови миру. Як назвати цих полковників?
Гетьман Іван Брюховецький віддав 1665 р. Московщині рештки самоуправних прав України, хоч не був примушений нічим і ніким. Хто ж був І. Брюховецький?
За намовою москволюба єпископа Лазаря Барановича полковник Дем’ян Многогрішний зрадив 1669 р. гетьмана Петра Дорошенка. Московщина зробила його гетьманом, і він віддав їй ще більше прав України (Московщина пізніше віддячила йому — заслала до Сибіру). Як назвати Д. Многогрішного?
Налякавшись перемог гетьмана Петра Дорошенка, Московщина погодилася прийняти його вимоги: забрати з України московські залоги і не втручатися в жодні справи України. Але полковник Іван Самойлович переконав москвинів не поступатися гетьманові, а далі продовжувати війну, обіцяючи допомогти Московщині розбити П. Дорошенка. За це Московщина зробила Самойловича гетьманом, і він обрав на Київського митрополита завзятого москволюба князя Гедеона Четвертинського та послав його 1685 р. висвячувати не до Вселенського Патріарха, як це було від князя Володимира і до того часу, а до московського патріарха. Так він підпорядкував Українську Церкву московській, не примушений ніким і нічим. Як назвати І. Самойловича?
За Богдана Великого десятки таємних брюховецьких, самойловичів, барабашів, пушкарів одержували від московського царя «жалованые грамоты» на землю в Україні. Але вони їх закопували, ховали, бо Великий Богдан рубав таким Юдам голови.
Генеральний Суддя Василь Кочубей, сотник Іван Іскра та інші неодноразово попереджали Петра І, що І. Мазепа його «зрадить». Вони повідомляли московський уряд про кожний крок І. Мазепи, що видавався їм за підготовку до «зради». Тим вони не дали великому гетьманові підготувати Україну до збройного порахунку з Московщиною. Коли І. Мазепа відкрито підніс свій меч на Московщину, вони відкрито стали допомагати Московщині. Так сотник Жарівка-Покорський виказав Московщині таємний підземний вхід до фортеці Новгород-Сіверського. Полковник Гнат Галаган показав Московщині доступ до Запорізької Січі. Полковник М. Бурляй здав Московщині фортецю Білу Церкву за хабара. Полковник Іван Скоропадський здав Московщині без бою твердиню Стародуб. За це він одержав з московських рук безправну гетьманську булаву. Сотник Іван Ніс показав Московщині таємний підземний вхід до Батуринської твердині. Бій під Полтавою, що визначив долю України на наступні століття, виграв не Петро І з його 50-тисячним військом. Той бій виграла одна мала людина без жодного війська. Як?
І. Мазепа довго готував Батурин до війни. Він його добре зміцнив, заготував там багато зброї, пороху, харчів. Командували Батуринською залогою полковник Дмитро Чечель, генерал Фрідріх Кенігсек, сотник В. Нестеренко. Їх, поранених, москвини взяли в полон і закатували на смерть. Ф. Кенігсек вмер по дорозі до штабу, і москвини четвертували його тіло. Всіх батуринців, разом з жінками і дітьми, москвини по-звірячому закатували. Батуринці билися геройськи. Отже, Батурин міг витримати кількамісячну облогу. А І. Мазепа запізнився прийти з військом лише на кілька днів. Москвини забрали в Батурині 40 гармат і багато пороху та харчів. Під Полтавою стріляли лише 4 шведські гармати, бо Карл ХІІ втратив ще перед тим майже ввесь свій обоз та гармати. Натомість москвини мали 72 гармати (40 з них були з Батурина) і багато пороху.
Несподіване падіння Батурина визначило наслідок Полтавського бою не лише тим, що І. Мазепі забракло гармат, пороху, харчів, але й тим (а це найголовніше), що та московська перемога перелякала не тільки багатьох українських старшин, але й турецького султана. Полковник І. Скоропадський хоч і був з І. Мазепою, але без бою здав Стародуб і приєднався до Петра. Турецький султан, що погодився взяти участь у війні, після Батурина не відважився воювати з Московщиною.
Стан під Батурином був подібний до стану під Конотопом. Конотоп під командою полковника Г. Гуляницького витримав 70 днів облоги. І гетьман І. Виговський мав час зібрати військо, розбити москвинів під Києвом і прийти під Конотоп та розгромити 100-тисячне московське військо. Гетьман І. Мазепа мав більші, ніж І. Виговський, можливості розбити Московщину, бо на той час вирішальним чинником стала загальна всенародна ненависть до Московщини. Від Переяслава до Конотопа минуло лише 5 років (1654–1659), і Московщина ще не мала ані сили, ані часу показати Україні свої хижацькі зуби. Від Переяслава ж до Полтави минуло 50 років часу, і Московщина вже залила Україні сала за шкіру стільки, що навіть москволюби побачили, що вона несе їм смерть. Отже, на заклик І. Мазепи могла повстати як один вся Україна. Повстала б, якби не приголомшило всіх раптове падіння Батурина. Коли б Батурин витримав московську облогу 2–3 тижні (а він міг витримати і 2–3 місяці, якби І. Ніс не виказав таємного входу до міста), І. Мазепа розгромив би московське військо під Батурином, як колись І. Виговський під Конотопом. І це не безпідставне припущення. О. Меншиков мав під Батурином 30 тисяч війська та 20 гармат. Карл ХІІ мав 18 тисяч війська і кілька гармат. І. Мазепа мав 18 тисяч війська і в Батурині 10 тисяч залоги з 40 гарматами. Всього ж армія Петра налічувала 100 тисяч, Карла — 70 тисяч, І. Мазепи — 60 тисяч вже в полках, а міг покликати п’ятикратно більше. Крім того, боєздатність українців і шведів була значно більшою (12 тисяч шведів розбили під Нарвою 34 тисячі москвинів). Та найбільшою силою Мазепи був сам український народ. Тут мусимо дещо відхилитися від теми, щоб заперечити одну з багатьох московських байок.