Московство

Ми вже згадували, що ніхто в СРСР не має права видавати шкільні підручники без дозволу Академії педагогічних наук у Москві. У середніх школах УРСР переважна більшість підручників — переклади з московських, у вузах їх не треба й перекладати, бо ж мова викладання — московська. Навіть залякані українці не витримують і пишуть: «Своїх малят ми вже з першого ж класу вчимо рідної мови на матеріялі … перекладів. Перекладні твори займають найбільшу частину наших читанок. Наприклад, там українських народних казок дві, українських народних пісень — одна, творів української літератури — 15, перекладів з московської мови — 52. За 4 роки учні початкових класів читають приблизно 250 перекладів з московської мови і 60 українських казок, творів українських класиків. А в старших класах вчать дітей московських кальок, неоковирної мови, канцеляризмів тощо. Граматична неписьменність — на кожній сторінці учнівських творів. Не дивно, бо читанки рясніють мовними помилками, неохайностями стилю, жахливо спартаченою українською мовою. Такі читанки викликають у малят відразу і нехіть до української мови» [428] . «Дитвидав» видав 1960 р. 262 дитячі книжки, а серед них перекладів з мови московської — 177 [429] . Певна річ, в усіх московських книжках, перекладених українською (якомога змосковщеною), вихваляється все московське і паплюжиться все українське. Не видавати цілковито підручників українською — несила. Тож друкують (в Україні) московські 100-тисячним накладом, а їхні українські переклади — 5-тисячним. Видають в Україні і переклади московською мовою українських письменників 100-тисячними накладами, а їх же українською мовою — 5-тисячним, як, скажімо, твори М. Коцюбинського [430] . Крім виданих в Україні московських підручників, ще привозять їх з Московщини щороку 12 мільйонів примірників [431] . Року 1966 видано в УРСР загальноосвітніх підручників 34,1 мільйона (московських і українських), а з Московщини привезено москвомовних 15,5 мільйона примірників [432] . Міністерство освіти УРСР розсилає школам списки книжок, що їх мусять прочитати школярі. Твори україномовних письменників міністерство наказує читати в московському перекладі [433] .

[428]

«Літературна Україна», 21 травня 1965.

[429]

«Літературна Україна», 30 травня 1961.

[430]

«Літературная газета», 1961. – Ч. 70.

[431]

М. Грищенко. «Нариси з історії школи в УРСР». 

[432]

«Радянська освіта», 25 травня 1966.

[433]

Див.: «Збірник наказів та інструкцій Міністерства освіти УРСР», травень, 1965. – Ч. 13.

Шкіл в УРСР 1962 року було 40600, у них 7300 тисяч учнів. У середніх загальних школах навчалося 3,5 мільйона, у фахових — 455 тисяч, у вузах — 526 тисяч [434] . Обов’язкової для україномовних середніх шкіл «Історії української літературної мови» видали 10 тисяч примірників — одну на чотири школи. Київська школа № 20 має 16 тисяч книжок у своїй бібліотеці. З них українською лише 480. У школі № 116 є 6136 книжок, з них українською мовою — 197 [435] . У школі № 178 є 323 книжки, з них україномовних — 14. У школі № 118 — жодної україномовної. Школа № 47 має лише одну книжку В. Сосюри, та й та в перекладі московською мовою [436] . Це в столиці.

[434]

«Радянська Україна», 5 грудня 1964.

[435]

«Літературна газета», 23 жовтня 1963.

[436]

«Літературна Україна», 23 жовтня 1964.

Жодна людина, жодна установа в СРСР не має права сама видати жодної книжки, навіть дозволеної цензурою. Керівництво всім книговиданням зосереджено в Москві, вона визначає що, скільки, де видавати [437] . Зрозуміло, чому Харківський університет не видав 1965 року жодного підручника українською мовою, а Київський педагогічний інститут видав 205 московською і 31 українською. З усіх підручників для технікумів СРСР видано: у РРФСР 94,5%, а в УРСР — 2,9%, та й ті московською мовою [438] .

[437]

Див.: «КПСС о культуре, просвещении и науке», М., 1963.

[438]

Див.: «Печать СССР в 1955 году».

В УРСР є 5500 шкіл з московською мовою навчання. В середніх школах з українською мовою навчання на цю мову й літературу виділено 2046 годин, а на московську — 1365 [439] . Московська мова є обов’язковою в УСІХ школах України, а українська не обов’язкова в жодній москвомовній. Та й в україномовних учителі-москвини викладають своєю мовою, бо не знають і не хочуть вчити української.

З 19 дитячих журналів в Україні лише три україномовні. Та й з них два («Барвінок» і «Піонерія») дублюються московською.

[439]

«Радянська Україна», 5 грудня 1965.

Як московщаться українські міста, видно з таких цифр. З усіх учнів до москвомовних шкіл ходило в: Донецьку — 99%, Харкові — 95%, Луганську — 93%, Одесі — 92%, Дніпропетровську — 82%, Запоріжжі — 73%, Києві — 73%, Вінниці — 67%, Житомирі — 61%, Станіславові — 60%, Сумах — 58%, Хмельницькому — 57%. У Чернівцях 36 москвомовних і 4 україномовних школи. У Коломиї є дві середні школи і обидві москвомовні. У Львові україномовних шкіл — 56, а москвомовних 29 [440] .

[440]

«Правда», 16 грудня 1965.

За московською статистикою українці становили в 1960 році 76,8% населення УРСР, а москвини 16,9%. Але у вузах УРСР студентів-українців було 62,5%, а москвинів — 30% [441] , тобто кожні 10 тисяч москвинів в Україні мали у вузах 177 дітей, а кожні 10 тисяч українців — лише 81 [442] . Року 1960 серед науковців УРСР українці становили лише 48,3%. З усіх науковців-українців працювали в Україні лише 63,6% [443] .

[441]

«Высшее образование в СССР», 1961.

[442]

«Народное хозяйство СССР в 1965 году».

[443]

«Высшее образование в СССР», 1960.

Наукові звання затверджує імперське міністерство освіти. Всі москвини СРСР змушені писати дисертації московською мовою. У Львівському університеті було написано за 1944–1960 роки 365 дисертацій. З них 312 (85,5%) — мовою московською. В 1960 р. в Україні було написано дисертацій українською мовою лише одинадцять; в 1966 р. в Києві написано 25 дисертацій — усі московською мовою [444] . З 90 дисертацій на історичні теми, поданих до Москви, лише 12 — з України, а з них половину написали москвини [445] .

[444]

«Українська мова в школі», квітень, 1961.

[445]

Див.: «Вопросы истории КПСС», червень, 1967.

Сучасна Московщина пригадала ще один старий спосіб боротися з українською мовою. Петро І наклав 1724 року 1 тисячу рублів штрафу на друкарню Києво-Печерської Лаври за те, що надрукувала «Тріодь» «противно печатанным в московской типографии». Міністр П. Валуєв наказав 1876 р. друкувати «без никаких отступлений от российского правописания» навіть історичні документи, писані стародавньою українською мовою. Український правопис помосковщено 1923 р., вдруге — 1928 р. (затверджений М. Скрипником), втретє — 1934 р. (затверджений А. Хвилею-Мусульбасом), вчетверте — 1945 р. (затверджений П. Тичиною). Та цього, виявляється, замало. Директор школи в Києві Б. Андрущенко пише: «Хоч правопис української мови в основному вже узгоджений з правописом московської мови, однак є ще багато різниць, і вони створюють труднощі учням. Час уже усунути ті різниці. Узгодження правописів матиме великий виховний вплив» [446] . Уряд УРСР скликає нараду вчителів, мовознавців, письменників тощо, а перед нею газети зчиняють несамовитий галас про «буржуазний націоналізм», і нарада просить уряд УРСР (не СРСР) вилучити з української мови застарілі літери, правопис, застарілі граматики і словники. Натомість видати «прогресивні».

[446]

«Радянська oсвіта», 5 грудня 1962.

Монархічна Московщина дозволяла Україні театральні вистави: «Ой, не ходи, Грицю», «Сатана в бочці», «Москаль-чарівник», але забороняла ставити європейські п’єси українською мовою. Дозволяла танцювати гопака, але забороняла український балет. Дозволяла співати українських народних пісень, але забороняла українську оперу. Дозволяла видавати оповідання з селянського життя М. Вовчка, але забороняла П. Кулішеві переклади українською мовою В. Шекспіра. Одне слово, культивувалося примітивне малоросійство.

Першу московську енциклопедію (81 том) видали в ХХ ст. в Петербурзі німці Брокгауз та Ефрон. В Європі перший азбуковник уклав 75 року по РХ римський науковець Пліній. Англія, Франція, Німеччина мали свої азбуковники вже в XVII ст. Після 1917 р. Московщина видала: 51-томну «Большую Советскую Энциклопедию» двома виданнями, 10-томну малу (три видання), 38-томну технічну, 38-томну медичну, 12-томну історичну, 10-томну літературну, 10-томну дитячу, 1–2–3–4–5-томні з окремих галузей науки, техніки, мистецтва.

Галичани почали 1930 року друкувати у Львові тритомну енциклопедію «Книга Знання». Московщина саме провадила в Галичині величезну пропаганду про розквіт української культури в УРСР; тож змушена була дозволити Україні 1932 року створити окреме видавництво і видавати 20-томну «Українську Радянську Енциклопедію». Українські науковці склали перші три томи. Московщина 1934 року їх ув’язнила, зібрані матеріали забрала, закрила видавництво. Українські емігранти розпочали 1949 року друкувати за кордоном 9-томну «Енциклопедію Українознавства», надсилали її до іноземних бібліотек, зокрема до університетських, розпочали видавати її англійською мовою. Московщина затривожилася і відновила закрите 30 років тому видавництво Української Радянської Енциклопедії, яке видало з нечуваною в УРСР швидкістю: всі 17 томів за 6 років. В цій «українській» енциклопедії згадано тисячі москвинів, які не мали жодного стосунку до будь-чого українського. Водночас не згадано тисячі славетних, широко знаних українців. Навіть москвини закинули редакторам УРЕ запопадливе змосковщення і лакузтво» [447] .

[447]

Див. оцінки УРЕ в «Известиях», 16 березня 1960.