Нірвана, або Also Sprach Zarathustra

Віднині ми разом всі вирішуєм питання,

Бо старий поц, скажений Літр, пьяниця,

Надумав замінити діктатуру на демократію.

А сам полишив владу

І роздав все майно ханигам різним.

Їх серами зробивши, тягар тяжкий

з своїх плечей на їхні положив.

Тепер сидить він в подраних кальсонах,

Збира пляшки порожні і гандони,

Киря шмурдяк, денатурат вонючій

І все, шо десь ворушиться — їбе.

Колись і я так жив: їбав бездумно я кіз і ховрахів

І, розважаясь, блядям у жопи йоршика встромляв.

Я просто неба жив, як соловейко,

І політуру пив, і самогон,

Тепер возвисився…

Вчорашні уркагани, ханиги, волоцюги, підараси

Сидять в палаті серів і балдєють:

Свобода, блядь!

Свобода, блядь!

Свобода!

Входить Едмунд, життєрадісний пожирач екскрементів, а нині — професор Кємбріджського універсітєту.

Едгар.

Здоров, співець народної освіти!

Які діла на ниві благородной?

Едмунд.

На ниві, вдобреній добрячим екскрементом

Проізрастає квіточка блакитна -

Улюблена забавка гомосеків.

І скотоложество застєнчіво цвіте.

Едгар.

Цікаво знать прийоми ізощрьонні,

Які іспользує студєнство прогресивне,

Шоб возродіть статтєве кватроченто?

Едмунд.

Цікаві опити проводять студіози:

Їбуть кнура, як ворога народу, у сраку

Цілим факультетом філософським.

Ще Гєгєль нам казав, шо дух ширяє

В златих чертогах мудрості безсмертной.

Тим часом, верткий хуй в свинячій жопі

Ширя своєй вонючою дорогой.

І, хто зна, чий же шлях веде до правди?

Едгар (побожно).

Великий Сак-Ямуній, благородний гігант

Камінний, долбойобовидний, про дао

Слово нам спиздів священне.

Я пам'ятаю вчителя-китайця, старого імпотента.

Він куана нам загадав:

Де правда? — запитав він.

І пиздив учнів дрином по золупам,

Шоб думали хутчіше, і реготався

І слиною харкався, як скажений.

Тоді один із нас сказав: в народі!

Учитель наказав йому лягати,

І широко відкрити пащу.

Потім, ставши у позу рітуальну,

Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею.

Священні бризги капнули на струни рудого семісейна.

(Ми робили із шкір котів ті блядські контрабаси,

А струни — з їхніх тельбухів).

Учитель удруге грізно нас запитує…

У серці! — хтось здуру пиздонув.

Тоді, хутчіш ніж кролик вздрочить,

Наш дідусь сивенький прийомами кунхву

Виймає серце у поца із грудей

І, показавши, шо правди там немає,

Засміявся щасливим сміхом доброї дитини

І пожбурив у форточку добичу.

Едмунд.

А шо таке кунхву?

Едгар.

Борьба садистів. Тож, втретє

Наш учитель викликає: Де правда,

Йобані кретини, імбецили, олігофрени

І мікроцефали, їбать у жопу вас каленим хуєм!

Тут наче шось мене вперед штовхнуло:

У жопі! — заволав я відчайдушно.

Дивлюсь — дідусь всміхнувся лагідненько:

Не можете, шакали, без підказки!

Не згледівся, як дідуганів фалос

Вже танцював мазурку старовинну

В моєму анусі…

Едмунд.

Коли це сталось?

Едгар.

Був я в китайському полоні. Альбіон туманний

Колись з Китайом воював завзято.

В полоні опинившись, став я дзени штудіювать старанно:

Сак-Ямуній! Мудило скам'яніле,

Поможи нам дать ладу Англії, туманній батьківщіні!

Обидва суспільних діяча побожно складають руки. В цю ж мить з диким реготом і виттям на сцену вбігає Йорік. Він зовсім голий. Його потворна постать відбиває страшну тінь на стелю. В одній руці у Йоріка Заратустра, другою рукою Йорік дрочить. Всім страшно.

Дiя третя.

Пункт прийому склотари. Біля пункту стоять ханиги з кошиками і пиздять. Входить Король Літр і Кєнт, згинаючись під мішками з тарою.

Літр.

Спасібо, любий Кєнте, друже добрий!

Не надірвав ти часом собі пупа?

Кєнт.

Нє. Дякую, припиздєний дідуню.

Все харашо.

Літр.

Дивись, мій сину любий:

Сто алкоголіков стоять єдиним фронтом.

В очах — звитяжні кольори червоні

Блищать, як блискавиці.

Руки сильні танцюють, як китайські баядери

В бардаках Шанхая.

Кєнт.

Люди славні. Багато ветеранів сивочубих.

І їх падруг, кремезних і негордих.
–

Вони, слухняно, з дотепом кмітливим

В момент ісполнять всі бажання ваші.

Літр.

А! Хай в пизду йдуть! Ще не хватало

Мені лічить під старість мандавошкі!

У мене доньки є для тих ексцесів.

Ще — старий цап, товариш бородатий.

Ми разом з ним гуляєм по алєям французьких парків,

Дивимся на місяць, співаємо пісень,

І соловейка ми слухаєм, аж потім їбемось.

На майдан зверху плавними кругами планірує Привид. В руках у Привида авоська з пляшками з-під німецького червоного, під пахвою — книга «Тімур і його команда». Одяг на ньому — традіційний одяг привида: біле простирадло в крові.

Привід (зловісно регоче).