Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Нірвана, або Also Sprach Zarathustra
Шрифт:

Серьожа. Пiвтора метри.

Василь Петрович. Ще двадцять сантиметрiв проковтни, Серьожа, i на согоднi досить.

Борiс Глєбович (стоячи на головi). Василь Петрович, де ананаси брав?

Василь Петрович (стоячи на головi). Де брав, там нема.

Серьожа. Я вже проковтнув, Василь Петрович, що тепер робить?

Василь Петрович. Тепер сиди.

Серьожа сидить, Василь Петрович i Борiс Глєюович стоять на головi.

Борiс Глєбович.

У мене вже в головi свербить.

Дверi вiдчиняються i входить Лазарь Германович.

Лазарь Германович (стучить во вiдчинених дверях). Тук-тук-тук, можнi до вас?

Василь Петрович. А, Лазарь Германович. Заходь, не соромься.

Лазарь Германович. Менi казали, що у вас тут, як у Африцi. Йоги, ананаси, таке iнше.

Нервово регоче i потирає руки.

Василь Петрович (прицмокує язиком). Уци-ци-ци, а що ще буде, Лазарь Германович! Он лишень знiмайте штани i iдiть до Серьожи, вiн вам покаже.

Лазарь Германович слухняно виконує накази Василя Петровича.

Серьожа (з бiнтом у ротi). Перш за все, шановний, станте рака, йога любить прану.

Борiс Глєбович i Василь Петрович (регочуть, стоячи на головах). Авжеж, авжеж.

Входить Зульфия з мiтлою в руках i заходиться прибирати кiмнату. Вона чимось незадоволена.

Зульфия. Знов ця хурда-мурда.

Борiс Глєбович (до Василя Петровича, пошепки). Василь Петрович, а ну лишень давай з Зульфiї паранджу здеремо.

Василь Петрович (зухвало). Нехай носить. Азiя!

Обидва регочуть. Весь цей час Лазарь Германович марно намагається стати рака.

Василь Петрович. Харош, Лазарь Германович, прана вся через жопу вилiзе.

Борiс Глєбович. Га-га-га-га (регоче).

Серьожа. Василь Петрович, Борiс Глєбович, покажiть йому, бо я вже невзмозi, я ж iще хлопчик.

Борiс Глєбович, Василь Петрович, пiонер Серьожа стають рака, вишикувавшись у шеренгу, сраками до дверей.

Василь Петрович (до Зульфiї). Зульфiя, ти теж вставай.

Зульфiя кида метлу i теж стає рака. Всi стоять мовчки. Тiки Борiс Глєбович регоче.

Василь Петрович. Мовчи. Хай прана iде.

Всi стоять раком. Дверi вiдчиняються i входить Карпо Герасимович — гамасєк. Вiн бачить на полу жопи, а на роялi ананаси.

Карпо Герасимович. Ха. Оце й тобi i на!

Карпо Герасимович бере ананас i починає його їсти. Потiм спльовує шкарлупки i знiмає штани.

Лазарь Германович (боягузливо).

Ха, а чули, а десь щось грюкнуло.

Василь Петрович. То, мабуть, прана прийшла.

Завiса.

Свобода

Hа абсолютно темнiй сценi, посеpединi, стиpчать двеpi, убого пiдсвiченi pампою. В жахливiй пiтьмi, як вогники надiї, блищать двi цигаpки. Чути якесь гупання, стогiн залiза, та пpиглушенi матюки, нiби п'янi вантажники намагаються дати pаду важкому pоялю. З того боку, де блищать цигаpки, чути пpиємний чоловiчий голос.

Пpиємний голос.

Тємнiци нахуй pухнут i свобода

Hас встpєтiт pадасно у входа!

Роздається звук, нiби ногою дуже сильно упиздили по двеpям. Двеpi падають i вся сцена заливається життєpадiсним сонячним свiтом так, шо стає видно, pояль, який стоїть на кpаю пpipви, i двох мудил, палячих цигаpки. Повагавшись з хвильку pояль piшуче хуяpить униз, слiдом за двеpима. Десь внизу чути його здивованний металевий зойк.

Один з мудил. Хто сказав „мяу“, блядь?

Завiса

Казка про рєпку, або Хулi не ясно?

Дiйовi особи

Свирид Опанасович, дєдка.

Химка, бабка.

Валька, онука.

Джек, песик.

Мурзiк, котик.

Вєра i Надєжда, мишки.

Саломон Самсонович i Африкан Свиридович, дослiдники калу.

Дiя перша.

Хата Свирида Опанасовича — забацане мiсце, куди рєдко ступа культура. З вiкна, затягнутого бичачим пузирем, можна побачити грязюку, дощ, бурю, а також мороз. Iнколи, в ритмiчному оскаженiннi, з диким завиванням i карканням, мимо вiкна проносяться зграї ворон, драконiв, крилатих клопiв i летючих пацюкiв. В цi хвилини в хатi темнiє. Посеред хати сидить Свирид Опанасович у валянках i шапцi-ушанцi, за спиною у нього ружжо, бiля руки лежить гостро наточена сокира, так, що дотягнуться до неї зовсiм не важко. Вiнчає обстановочку опудало крокодила, яке гойдається пiд стелею. На крокодилi де-не-де приклеєнi ярлики готелiв i закордонних спиртних напоїв. Свирид Опанасович видовбує з кишенi коробочку калу, нюхає її, чха i кладе в кишеню назад. Входять мокрi i бруднi дослiдники калу Саломон Самсонович i Африкан Свиридович, вдягнутi у все резинове. В руках у них прибори, якими мiряють кал. У Саломона Самсоновича пiд пахвою невеличкий забитий дракон, вiн швиряє його на стола, як магазiнну курку.

Саломон Самсонович (до дiда). Скажи бабi, шоб борщ зварила. Часником заправить та сметаною, галушками — то, шо нада!

Свирид Опанасович з огидою бере дракона за обляпанi кров'ю зеленi крильця.

Свирид Опанасович. Блядь! Колись я iще пацаном був, то їх зимою в нас не було. Оце, як тiки осiнь, вони своїх дiтей ото позганяють на леваду i вчать лiтати, а потiм посiдають, падли, i тiки м'ясом римигають, ну чисто корови. А через пару тижнiв всi в Африку полетять. I так красiво летять, блядь, строєм, аж земля трясеться. Коли їх главний серне, то i остальнi тоже. Бува, цiлi села гiмном засиплять. Порядок тада у них був!..

Поделиться с друзьями: