Наталка Полтавка

Один в свiтi - тiлько плачу.

Во время пения Макогоненко выходит на сцену, слушает и по окончании подходит к Петру и говорит.

Я В Л Е Н И Е 6

Петро и выборный.

В ы б о р н ы й. Ти, небоже, i спiвака добрий.

П е т р о. Не так, щоб дуже - от аби-то.

В ы б о р н ы й. Скажи ж менi, вiдкiль ти iдеш, куда i що ти за чоловiк?

П е т р о. Я собi бурлака; шукаю роботи по всiх усюдах i тепер iду в Полтаву.

В ы б о р н ы й. Де ж ти бував, що ти видав i що чував?

П е т р о. Довго буде все розказовати. Був я i у моря; був на Дону, був на лiнiї, заходив i в Харков.

В ы б о р н ы й. I в Харковi був? Лепський то десь город?

П е т р о. Гарний город; там всього доброго єсть, я i в театрi був.

В ы б о р н ы й. Де? В театрi? А що се таке театр, город чи мiстечко?

П е т р о. Нi, се не город i не мiстечко, а в городi вистроєний великий будинок. Туда ввечерi з'їжджаються пани i сходяться всякi люди, хто заплатити може, i дивляться на комедiю.

В ы б о р н ы й. На комедiю (знак удивления.) Ти ж бачив, пане брате, сю комедiю, яка вона?

П е т р о. I не раз бачив. Се таке диво - як побачиш раз, то i вдруге схочеться.

Я В Л Е Н И Е 7

Те же и возный.

В о з н ы й. Що ти тут, старосто мiй, - теє-то як його - розглагольствуєш з пришельцем?

В ы б о р н ы й. Та тут диво, добродiю; сей парняга був у театрi та бачив i комедiю i зачав було менi розказовати, яка вона, та ви перебили.

В о з н ы й. Комедiя, сирiч, лицедiйство. (К Петру). Продолжай, вашець…

П е т р о. На комедiї однi виходять - поговорять, поговорять та й пiдуть; другi вийдуть - те ж роблять; деколи пiд музику спiвають, смiються, плачуть, лаються, б'ються, стрiляються, колються i умирають.

В ы б о р н ы й. Так таке то комедiя? Єсть же на що дивитись, коли люди убиваються до смертi; нехай їй всячина!..

В о з н ы й. Они не убиваються i не умирають - теє-то як його - настояще, а тiлько так удають iскусно i прикидаються мертвими. О, якби справдi убивалися, то б було за що грошi заплатити!

В ы б о р н ы й. Так се тiлько грошi видурюють! Скажи ж, братику, яке тобi лучче всiх полюбилось, як каже пан возний, лицемiрство?

В о з н ы й. Не лицемiрство, а лицедiйство.

В ы б о р н ы й. Ну, ну! Лицедiйство…

П е т р о. Менi полюбилась наша малоросiйська комедiя; там була Маруся, був Климовський, Прудиус i Грицько.

В ы б о р н ы й. Розкажи ж менi, що вони робили, що говорили.

П е т р о. Спiвали московськi пiснi на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розiбрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому i дуже поперевертав слова.

В ы б о р н ы й. Москаль? Нiчого ж i говорити! Мабуть, вельми нашкодив i наколотив гороху з капустою.

П е т р о. Климовський був письменний, компоновав пiснi i був виборний козак: служив в полку пана Кочубея на баталiї з шведами пiд нашою Полтавою.

В о з н ы й. В полку пана Кочубея? Но в славнiї полтавськiї времена - теє-то як його - Кочубей не бил полковником i полка не iмiл; iбо i пострадавший от iзверга Мазепи за вiрность к государю i отечеству Василiй Леонтiйович Кочубей бил генеральним суддею, а не полковником.

В ы б о р н ы й. Так се так не во гнiв сказати: буки-барабан-башта, шануючи бога i вас.

В о з н ы й. Великая неправда виставлена пред очi публичностi. За сiє малоросiйськая лiтопись вправi припозвать сочинителя позвом к отвiту.

П е т р о. Там i Iскру почитують.

В о з н ы й. Iскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським i пострадал вмiстi з Кочубеєм, мало не за год до Полтавськой баталiї; то думать треба, що i полк не ему принадлежал во врем'я сраженiя при Полтавi.

П е т р о. Там Прудиуса i писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нiбито царську казну затаїли.

В о з н ы й. О, се дiло возможне i за се сердиться не треба. В сiм'ї не без виродка - теє-то як його. Хiба єсть яка земля, праведними Iовами населена? Два плута в селi i селу безчестям не роблять, а не тiлько цiлому краєвi.

В ы б о р н ы й. От то тiлько нечепурне, що москаль взявся по-нашому i про нас писати, не бачивши зроду нi краю i не знавши обичаїв i повiр'я нашого. Коли не пiп…

В о з н ы й (перебивая). Полно, довольно, годi, буде балакати. Тобi яке дiло до чужого хисту? Ходiм лиш до будущої моєї тещi. (Уходят.)

Я В Л Е Н И Е 8

Петро (один).

Горько менi слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив бiльше всього на свiтi; для которої одважовав жизнь свою на всi бiди, для которої стогнав пiд тяжкою роботою, для которої скитався на чужинi i заробленую копiйку збивав докупи, щоб розбагатiть i назвать Наталку своєю вiчно! I коли сам бог благословив мої труди, Наталка тогдi достається другому! О злая моя доле! Чом ти не такая, як других? (Поет).

N 16

Та йшов козак з Дону, та з Дону додому,

Та з Дону додому, та сiв над водою.

Сiвши над водою, проклинає долю:

Ой доле, ти, доле, доле моя злая!

Доле моя злая, чом ти не такая!

Чом ти не такая, як доля чужая?

Другим даєш лишнє, мене ж обижаєш,

I що менi миле, i те однiмаєш.

Не спасибi долi, коли козак в полi,

Бо коли вiн в полi, тогдi вiн на волi.

Ой, коли б ти, доле, вийшла ко мнi в поле,

Тогдi б ти згадала, кого обижала.

Я В Л Е Н И Е 9

Петро и Микола.

П е т р о. А що, Миколо! яка чутка?

М и к о л а. Не успiв нiчого i спитати. Лихий принiс возного з виборним. Та тобi б треба притаїтись де-небудь. Наталка обiщала на час сюда вийти.

П е т р о. Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?

М и к о л а. Я кликну тебе, коли треба буде.

Петро прячется