Найкраще в мені

Він не знав, що ніколи більше не побачить і не почує її. Наступного тижня Аманда перебралася до гуртожитку Університету Дюка, а місяць потому Довсона заарештували.

Він провів наступні чотири роки за ґратами.

2

Аманда вийшла з машини й окинула поглядом хижку на околиці Орієнтала, яку Так звав домівкою. Після трьох годин поспіль за кермом витягнутися на весь зріст було приємно. Напруження в шиї та плечах ще лишалося, нагадуючи про вранішню суперечку із Френком. Він не розумів, чому вона так прагне побувати на похороні, і зараз, ретроспективно переглядаючи свої аргументи, вона розуміла його здивування. За майже двадцять років подружнього життя вона жодного разу не згадала про Така Гостетлера. І якби вони з Френком на хвилинку помінялися ролями, вона, вірогідно, теж була би засмучена.

Та справжньою причиною суперечки був не Так, не її таємниче минуле чи навіть не те, що усі вихідні вона буде далеко від сім’ї. Десь глибоко всередині них обох заховалося розуміння того, що усе це просто продовження суперечки, яка тривала протягом останніх десяти років, і тому цей раунд почався, відбувся і завершився так само, як і попередні. Вони не кричали, не били речей і одне одного – слава Богу, Френк був не з таких – і він навіть щось пробурмотів про вибачення, йдучи на роботу. Як завжди, вона витратила залишок ранку й частину дня на те, щоби цілком забути про сказане. Хай там як, але нічого вдіяти вона не могла і з часом навчилася долати гнів й неспокій, які встигли стати звичною складовою їхнього спільного життя.

Доки вона їхала до Орієнтала, і Джаред, і Лін, двоє старших дітей, устигли подзвонити і цим дуже її розрадили. У них саме були канікули, і от вже кілька тижнів поспіль дім був повен шуму, без якого підлітки ніяк не можуть. Похорон Така вписався в Амандин теперішній розклад якнайкраще. Джаред й Лін вже мали плани на вихідні з друзями: Джаред мав бути із дівчиною на ім’я Мелоді, а Лін – кататися на човні на Лейк-Норман зі шкільним приятелем, його батьки мали там будиночок. Що ж до Анет – їхньої «дивовижної випадковості», як називав її Френк, – то її на два тижні відрядили до літнього табору. Вона теж подзвонила би, та в таборі було заборонено користуватися мобільними. Та й добре, бо те мале базікало цвірінькало би з батьками й приятелями цілодобово.

Згадка про дітей повернула на Амандине обличчя усмішку. Незважаючи на волонтерство в Центрі дитячої онкології лікарні Університету Дюка, життя її в основному зосереджувалося на дітях. Відколи народився Джаред, вона стала матір’ю-домогосподаркою, і хоча майже вжилася в цю роль і змирилася із нею, та все одно постійно відчувала власну обмеженість. Їй приємно було вважати себе не просто матір’ю й дружиною. Колись вона здобувала вищу освіту, аби стати викладачем, й навіть розглядала можливість написати дисертацію, щоби потім викладати в одному з місцевих університетів. Після випуску вона деякий час працювала у школі… та потім якось непомітно життя повернуло у зовсім інший бік. Тепер, у сорок два, вона іноді помічала за собою жарти про те, що в неї ще все попереду, треба просто вирости й нарешті дізнатися, чим вона хоче займатися.

Дехто назвав би це кризою середнього віку, та Аманда не була певна, що це саме вона і є. Не скажеш, що їй кортіло придбати дорожезне спортивне авто, чи завітати до пластичного хірурга, чи утікти десь на Кариби. Та й про нудьгу їй теж не йшлося: знали б усі, скільки сил і часу в неї забирали діти й лікарня – не занудьгуєш. Натомість її занепокоєння було радше пов’язане з тим, що Аманда більше не бачила в собі людини, якою вона мала бути, і вона не була впевнена, що колись знову матиме змогу стати такою людиною.

Упродовж років вона вважала, що їй пощастило, і для цього багато зробив Френк. Вони зустрілися на вечірці його братства, коли вона була другокурсницею. Незважаючи на галасливе й метушливе товариство, їм тоді вдалося знайти тихий куток, де й пробесідували одне з одним до світанку. Він був старший за неї на два роки, серйозний, розумний, і вже у ту першу ніч знайомства вона зрозуміла, що йому вдаватиметься усе, чого він тільки забажає. Цього виявилося достатньо, аби в них зав’язалися стосунки. Наступного серпня він відбув на курс стоматології у Чепел-Гілл, та вони продовжували зустрічатися. Через два роки вони закономірно, як їй здавалося, заручилися, а в липні 1989-го одружилися, одразу після її випуску.

Після медового місяця на Багамах вона почала працювати в місцевій початковій школі, та коли з’явився Джаред, пішла в декретну відпустку. Через півтора року, коли народилася Лін, декретна відпустка стала для неї довічною. На той час Френк зумів взяти позику на відкриття власної практики й невеличкий будинок у Даремі. То були важкі для них часи, бо Френк хотів досягти успіху самотужки, без допомоги родичів. Коли усі поточні рахунки й борги було сплачено, вони були щасливі, якщо грошей лишалося хоча б взяти напрокат якийсь фільм. Вони зрідка ходили до ресторанів, а коли остаточно зіпсувалося авто, Аманда на цілий місяць лишилася прив’язаною до домівки, аж доки в них не назбиралося грошей на ремонт. Вони спали під двома-трьома ковдрами, щоб зекономити на опаленні. І хоч ті роки були сповнені стресів й виснаження, вона, згадуючи про минуле, розуміла, що вони були найщасливішими в їхньому подружньому житті.

Справи Френка налагоджувалися, і відтоді їхнє життя пішло передбачуваною доріжкою. Френк працював, вона піклувалася про домівку й дітей, і перед тим, як Беа, третя дитина, з’явилася на світ, вони вчасно встигли продати менший будиночок й перебратися до більшого, спорудженого у престижнішому районі. Далі справ у них обох тільки збільшувалося. Практика Френка зростала, Аманда возила Джареда до школи, Лін до дитсадка й на прогулянки, а мала Беа сиділа між старшими дітьми, пристібнута до крісла для немовлят. То був час, коли Аманда повернулася до думок про здобуття наукового ступеня: вона навіть почала придивлятися до магістерських програм, плануючи долучитися до них, коли Беа доросте до дитсадка. Та коли Беа померла, з нею вмерли й Амандині амбіції. Вона тихенько відклала подалі підручники й заховала до шухляди вступні анкети.

Коли вона несподівано завагітніла Анет, то остаточно упевнилася, що про навчання ліпше забути. Натомість ця вагітність допомогла їй зосередитися на відбудові сімейного життя, і вона з головою віддалася дітям, їхнім заняттям й повсякчасним потребам, аби тільки відігнати горе подалі. Минали роки, спогади про маленьку сестричку тьмяніли, і Лін із Джаредом зрештою повернулися до нормального життя, й за це Аманда була їм вдячна. Невгамовна Анет принесла до оселі небачену й незнану до того радість, і Аманда частенько стала помічати за собою здатність удавати, що вони зрештою є повноцінною сім’єю, якої ніколи не торкалася трагедія і де панує любов.

Коли ж говорити про чоловіка, то прикидатись, ніби все гаразд, у неї не дуже виходило. Вона не вдавалася – ніколи не вдавалася – до ілюзій, що її шлюб був чимось, що можна було би назвати благословенням чи закоханістю. Якщо звести разом двох людей, додати трохи складнощів, трохи щасливих моментів, перемішати усе це, добре струснути, то чвари виникатимуть самі собою, як би сильно ці двоє не кохали одне одного. Час також додав випробувань. Комфорт і звичність – це чудово, та одночасно вони вбивали пристрасть і захват. Передбачуваність й звички зробили неможливими будь-які сюрпризи. Нові історії закінчувалися, вони могли автоматично завершувати речення одне за одним, і Аманда з Френком дійшли до тієї фази стосунків, коли один-єдиний погляд міг сказати більше, ніж будь-які слова. Але втрата Беа змінила їх обох. Для Аманди вона стала поштовхом для волонтерства у лікарні, та для Френка вона означала перехід від однієї-двох принагідних пляшок пива до справжнього алкоголізму.

Вона розуміла різницю й сама ніколи не були схильна шукати спокою на дні пляшки. Так, в університетські часи пару разів траплялося, що вона випивала занадто, і досі отримувала задоволення від келиха вина за вечерею. Іноді вона навіть дозволяла собі другий келих, і найчастіше цього було більш ніж достатньо. Але у випадку Френка те, що починалося як ліки від болю, перетворилося згодом на щось йому непідвладне.

Озираючись на минуле, вона думала часом, що це цілком можливо було передбачити. В університеті він часто дивився трансляції баскетбольних матчів за пляшкою пива з друзями; в медичній школі частенько розслаблявся після занять за допомогою двох-трьох пляшок пива. Та у ті темні місяці, коли Беа хворіла, два-три пива поступово переросли в півтузінь. Коли дівчинка померла – у повний тузінь. На другу річницю смерті Беа, коли вже була «в проекті» Анет, він напивався навіть напередодні робочого дня. Останнім часом так траплялося чотири-п’ять днів на тиждень, і вчорашній вечір не був винятком. Він ввалився до спальні після опівночі, як завжди п’яний, і так голосно хропів, що їй довелося спати в кімнаті для гостей. І саме алкоголізм Френка, а не Так, став справжньою причиною їхньої вранішньої сварки.