Небезпечнi мандри

— Ну, тобі варто познайомитися з тим моїм другом, — сказав Кучма. — Він теж так говорить, як оце ти. Я навчився вірити йому, то й тобі вірю. Якщо ти відчуваєш, що нам поталанить, то це чудово! Але ось що найголовніше: я прошу тебе умовити своїх подруг тікати з нами!

Знов помовчавши, Хізентлай відповіла:

— Моя хоробрість, моя воля — не ті вони вже тепер! Боюсь обіцяти, щоб ти поклався на мене…

— Я розумію. Що тебе так надломило? Чи не ти була проводиркою тих кролиць, що ходили до Ради?

— Ми з Сесусіннан. Я не знаю, що сталося з іншими кролицями, котрі були з нами. Тоді ми всі були ще в «Правій передній». Я досі маю мітку на правій передній лапі, хоча тут мене мічено знову. Чорнобіль… Ви бачили його?

— Авжеж.

— Він теж був з нами в одній мітці. Він дружив з нами й підбадьорював нас. Десь через два дні після того, як ми ходили з нашим проханням до Ради, він спробував утекти, але його спіймали. Ви бачили, що з ним зробили. Це сталося того самого вечора, коли прибули ваші друзі, а наступного вечора вони й втекли. Тоді нас, кролиць, знов покликали до Ради. Генерал сказав, що надалі вже більш нікому не вдасться втекти. Нас розподілили по інших мітках, не більше ніж по двоє на мітку. Вже й не знаю, чому нас із Сесусіннан лишили разом. Може, просто не подумали про це. А зараз я стала боязка й відчуваю, що Рада стежить за нами.

— Не бійся — тепер з вами я! — гордо сказав Кучма.

— Радники дуже мудрі й хитрі!

— Наших їм не перехитрувати! У нас є набагато мудріші за них кролі, повір мені! Оусла Ель-аграйри, незгірш! Але скажи: чи давно з вами Нельтільта?

— Ні, вона народилася тут, у «Лівій задній». Вона смілива, але молода й дурна. Її тішить, що всі бачать, як вона дружить із бунтівницями. Вона й не тямить, що робить чи що таке Рада. Це для неї мов цікава гра: дражнити офіцерів і все таке. Одного дня вона таки накличе біду на наші голови! Їй не можна довіряти ніяких таємниць.

— А чи багато кролиць у цій мітці захоче втекти з нами?

— Грайр! У нас дуже багато незадоволених. Але ж, Тлайлі, таємницю можна буде розкрити їм тільки перед самою втечею. Не лише Нельтільта — у нас ніхто не вміє тримати язика за зубами, а вивідачів тут повно! Тільки ми двоє повинні скласти план утечі, й поділитися ним можна хіба з Сесусіннан. А коли приспіє час, ми з нею враз усіх зберемо скільки треба!

Кучма зрозумів, що натрапив, сам того не сподіваючись, на надійного й розумного друга, ладного і здатного взяти на себе частину його тягаря. Саме такого друга він потребував найдужче!

— Отже, я доручаю тобі вибрати кролиць, — сказав Кучма.

— А коли ми втечемо?

— Краще тікати після заходу сонця, і що швидше, то краще. Ліщина й інші зустрінуть нас і відіб’ють будь-який патруль. А головне — на нашому боці битиметься той птах! Таке й не снилося генералові Звіробою!

Хізентлай знов замовкла, й Кучма, в душі радіючи і захоплюючись нею, зрозумів, що вона обдумує його план, шукаючи, чи немає в ньому прорахунків.

— Але скількох кролів може подужати той ваш птах? — сказала вона нарешті. — Невже він прожене їх усіх? Це буде велика подія, і будь певен, Тлайлі, сам генерал поженеться за нами з добірним загоном! А ми не зможемо довго бігти. Вони не загублять нашого сліду й рано чи пізно наздоженуть нас.

— Кажу тобі, наші друзі перехитрують і Раду, й Звіробоя. Чи ти бачила коли річку?

— А що таке річка?

— От бачиш! Це довго пояснювати. Але обіцяю тобі, що нам не доведеться бігти далеко. Якщо Оусла дожене нас, ми вмить щезнемо у них з очей!

Вона мовчала, й Кучма додав:

— Повір мені, Хізентлай! Клянусь тобі своїм життям: ми зникнемо з-перед їхніх очей! Я нічого не вигадую, не обманюю тебе.

— Якщо ти помиляєшся, Тлайлі, то можна буде тільки позаздрити тим, хто загине швидкою смертю! — сказала вона нарешті.

— Ніхто не загине! Мої друзі придумали таку витівку, що й сам Ель-аграйра нею пишався б!

— Якщо ти плануєш втечу на вечір, — сказала Хізентлай, — то це має статися не пізніше ніж завтра чи післязавтра. Через два дні наша мітка втратить право на вечірній сильфлай. Ти це знаєш?

— Так, я чув про це. Отже — завтра! Навіщо відкладати надовше? Але тут іще є одна справа: треба прихопити з собою Чорнобіля.

— Чорнобіля? Та його ж охороняє Оуслафа!

— Знаю. Через нього ми ризикуємо ще більше, але я вирішив забрати його з собою. Ось як ми це зробимо. Увечері, коли мітка вийде на сильфлай, ви з Сесусіннан згуртуйте кролиць довкола себе — всіх, кого ти вибереш, — і будьте напоготові. Я зустрінуся з птахом далі на лузі й скажу йому, щоб він напав на вартових, як тільки він побачить, що я побіг у нору. Тоді я швиденько розправлюся з Чорнобілевою сторожею — вони ж не сподіватимуться нічого подібного! За хвилину я його визволю, і ми з ним приєднаємося до вас. Зчиниться страшенна метушня, ґвалт, а ми скористаємося цим і втечемо. Птах нападатиме на кожного, хто спробує переслідувати нас. Затям: біжимо до великої залізничної арки. Друзі вже чекатимуть там. Ви тільки біжіть за мною, а я показуватиму дорогу.

— Може, капітан Горицвіт ходитиме з патрулем.

— Ну й нехай собі!

— Чорнобіль може розгубитись, не побігти зразу. Злякається, як і його сторожа.

— Чи не можна якось попередити його?

— Ні! Сторожа весь час коло нього, й на сильфлай його водять окремо від усіх.

— І скільки ще йому так мучитись?

— Коли його покажуть кролям усіх міток, Рада його стратить!

— Тоді вирішено. Я не втечу без нього!

— Тлайлі, ти дуже хоробрий! Але тут потрібна ще й хитрість! Завтра від твоєї спритності буде залежати все. Пам’ятай, я вручаю тобі життя моїх подруг!

— Може, ти бачиш якісь прорахунки в моєму плані?

— Ні! Але я всього тільки слабка кролиця, що ніколи не бувала за межами Ефрафи… Що коли скоїться щось непередбачене?

— Ризик є ризик! Хіба ти не хочеш утекти звідси й зажити разом із нами на високих пагорбах?

— Ох, Тлайлі! А нам дозволять вибрати собі друзів? Вирити нори й привести маленьких?

— Авжеж! І ми ходитимемо на сильфлай коли схочемо, а не за розкладом! І розказуватимемо казки в Сотах! Обіцяю тобі, це буде чудове життя!

— Тоді я з тобою! Я згодна на будь-який ризик!

— Який я радий, що зустрів тебе, що ти теж опинилася в цій мітці! — сказав Кучма. — До цієї розмови з тобою я просто не знав, що й придумати, що діяти.

— А зараз я вернуся до нашого лігва, Тлайлі. Інші кролі дивуватимуться, чому ти послав по мене, адже я ще не готова до парування. Ми з тобою можемо сказати всім цікавим, що ти помилився.

— Гаразд! Іди й попередь інших, щоб були готові до втечі під час вечірнього сильфлаю. А я не підведу вас!

Хізентлай пішла, а Кучма відчув жахливу втому. Він спробував думати про те, що його друзі перебувають недалеко й що він побачиться з ними через день. Але не міг забути, що між ним і ними лежить уся грізна могуть Ефрафи. В його думки вривалися тривожні картини, що їх малювала збуджена уява. Кучма задрімав, але в напівсні йому привидівся капітан Горицвіт. Горицвіт чогось перетворився на чайку і з криками літав над річкою. Нажаханий Кучма прокинувся і знов задрімав — і побачив величезну, мов конячу, тінь генерала Звіробоя, якому було відомо все-все на світі. Нарешті, змучений тривогами, він заснув глибоким сном, куди не могли поринути навіть його страхи.