Несподівана вакансія

— А я, — заревів, зірвавшись на ноги, Колін, — взагалі ніколи не хотів цього вилупка!

— Не кажи такого! — зойкнула Тесса. — Я знаю, що ти сердитий… але такого не кажи!

Унизу грюкнули двері. Тесса нажахано роззирнулася, ніби Жирко міг миттєво матеріалізуватися за їхніми спинами. І налякав її не лише цей звук. Стюарт ніколи не грюкав вхідними дверима; він зазвичай прошмигував у них ледь чутно, мов якийсь перевертень.

Його знайомі кроки на сходах; чи знав він, чи підозрював, що вони в його кімнаті? Колін вичікував, міцно стискаючи кулаки. Тесса почула, як рипнула одна сходинка, і ось уже Жирко стояв перед ними. Вона була впевнена, що він заздалегідь скорчив свою міну: суміш нудьги й зневаги.

— Вітаю, — сказав він, перевівши погляд з матері на батька, закляклого й наїжаченого. Жиркові ніколи не бракувало самовладання, не те що Колінові. — Який сюрприз.

Сповнена відчаю, Тесса спробувала ввести його в курс справи.

— Тато хвилювався, де ти пропав, — благальним тоном мовила вона. — Ти ж казав, що будеш нині з Арфом, але тато бачив…

— Ага, зміна планів, — відповів Жирко.

Він зиркнув туди, де лежала сірникова коробка.

— То, може, розкажеш нам, де ти був? — спитав Колін. Довкола рота в нього з’явилися білі плями.

— Можу, якщо вам цікаво, — відповів Жирко і зробив паузу.

— Стю… — чи то прошепотіла, чи то застогнала Тесса.

— Я зустрічався з Кристал Відон, — сказав Жирко.

« О Боже, ні! — подумала Тесса. — Ні, ні, ні…»

— То ти… — перепитав Колін, якого це так приголомшило, що він аж забув, що мусить звучати суворо.

— Я зустрічався з Кристал Відон, — трохи голосніше повторив Жирко.

— І відколи це, — спитав Колін після короткої паузи, — вона стала твоєю дівчиною?

— Уже якийсь час, — озвався Жирко.

Тесса бачила, що Колін намагається сформулювати якесь аж надто ядуче запитання.

— Ти мав би нам розповісти, Стю, — сказала вона.

— Що розповісти? — здивувався він.

Вона боялася, що ця розмова закінчиться погано.

— Куди ти ходив, — сказала вона, встаючи і намагаючись приховати свої справжні емоції. — Наступного разу подзвони нам.

Вона глянула на Коліна, сподіваючись, що він піде вслід за нею до дверей. Але Колін застиг посеред кімнати, з жахом дивлячись на Жирка.

— То ти… щось маєшіз Кристал Відон? — запитав Колін.

Вони стояли один супроти одного, і хоч Колін був на кілька сантиметрів вищий, ситуацію контролював Жирко.

— Щось маю? — перепитав Жирко. — А що ти маєш під цим на увазі?

— Сам знаєш, що я маю на увазі! — крикнув, наливаючись кров’ю, Колін.

— Хочеш знати, чи я її трахаю? — спитав Жирко.

Кволий зойк Тесси: «Стю!» — потонув у вереску Коліна:

— Як ти посмів, негіднику!

Жирко просто дивився на Коліна, глузливо осміхаючись. Насмішка і виклик — у цьому був увесь Жирко.

— Що? — запитав він.

— То ти… — Колін намагався підшукати слова, щораз дужче багровіючи, — … ти спиш із Кристал Відон?

— А якби й так, хіба це проблема? — спитав Жирко і, кажучи це, глянув на матір. — Ви ж усі підтримуєте Кристал, хіба не так?

— Підтримуємо…

— Хіба ви не боретеся за ту наркоклініку, щоб допомогти родині Кристал?

— Який це має стосунок?..

— Я просто не розумію, в чому проблема, якщо ми зустрічаємося.

— А ти справдіз нею зустрічаєшся? — гостро запитала Тесса. Якщо вже так пішло, то вона воліла дізнатися про все. — Ти з нею кудись ходиш, Стюарте?

Їй стало недобре від його глузливої посмішки. Він не бажав дотримуватися бодай найменших правил пристойності.

— Ну, ми не займаємось цим удома, а…

Колін замахнувся міцно стиснутим кулаком. Він влучив Жиркові в щоку, і Жирка, який розмовляв у цей час з матір’ю, це застало зненацька. Він похитнувся, вдарився об стіл і одразу сповз на підлогу. За мить він уже знову зірвався на ноги, але Тесса встигла стати між ними, обличчям до сина.

Колін стояв у неї за спиною і повторював:

— Ти малий вилупок. Малий вилупок.

— Так? — сказав Жирко, який уже не усміхався. — Краще вже бути вилупком, ніж таким сцикуном, як ти!

— Ні! — верескнула Тесса. — Коліне, йди геть! Геть!

Трясучись від жаху й безсилої люті, Колін на мить завагався, а тоді кинувся геть із кімнати; було чути, як він ледь не спіткнувся на сходах.

— Як ти міг?! — прошепотіла Тесса синові.

— Шо як я міг, бляха? — сказав Стюарт, і вираз його обличчя так її збентежив, що вона поспіхом зачинила двері до кімнати.

— Ти використовуєш цю дівчину, Стюарте, ти ж сам це знаєш, а те, як ти зараз розмовляв зі своїм…

— Як це я, бля!.. — розпалився Жирко, забувши про своє самовладання і ходячи взад-уперед по кімнаті. — Як я її, бля, використовую?! Вона чудово знає, чого хоче… а те, що вона живе на тих довбаних Полях, нічого не… якщо чесно, то ви з Каббі просто не хочете, щоб я її трахав, бо вона з низів…

— Неправда! — заперечила Тесса, хоч це було чистісінькою правдою, і зважаючи на те, щоТесса думала про Кристал, вона була б рада знати, чи вистачало Жиркові розуму вдягати презерватив.

— Ви довбані лицеміри — і ти, і Каббі, — сказав він, далі міряючи кроками кімнату. — Несете всю цю фігню про те, як ви прагнете допомогти Відонам, а насправді не хочете навіть…

— Досить! — вигукнула Тесса. — Не смій так зі мною розмовляти! Ти що, не розумієш… не усвідомлюєш… невже ти й справді такий чортів егоїст?..

Їй забракло слів. Вона відвернулася, шарпнула і відчинила навстіж двері його кімнати і вийшла, щосили ними грюкнувши.

Її відхід якось дивно вплинув на Жирка. Він завмер і кілька секунд дивився на зачинені двері. Потім понишпорив у кишенях, витяг цигарку і запалив її, не переймаючись тим, щоб випускати дим у віконечко на даху. Кружляв колами по кімнаті і не міг позбирати докупи власні думки: уривчасті, недовершені образи заповнювали мозок і зникали десь у розбурханих хвилях його люті.

Він пригадав той п’ятничний вечір, майже рік тому, коли Тесса піднялася до його спальні і сказала, що завтра батько хоче взяти його з собою пограти в футбол з Баррі і його синами.

(— Що?! — Жирко був приголомшений. Це була безпрецедентна пропозиція.

— Для розваги. Побуцаєте м’яча, — сказала Тесса, розглядаючи розкиданий по підлозі одяг, щоб уникнути насупленого погляду Жирка.

— Навіщо?

— Бо тато подумав, що це було б гарно, — відповіла Тесса і нахилилася, щоб підняти шкільну сорочку. — Декланові треба ввійти в форму, чи щось таке. У нього скоро матч.