Несподівана вакансія

— Гм, — сказав Говард. — Дивно. Я щойно надіслав їй свою статтю, знаєш, моя відповідь Фербразеру… Може, вона щось хоче… Піду подивлюся.

Він почвалав перевальцем до виходу, відчуваючи незрозумілий острах. Коли вже підходив до дверей, назустріч йому зайшла Парміндер Джаванда. Насуплена, як завжди, вона пройшла повз нього не привітавшись, і Говард уперше звично не спитав у неї: «Ну, і як там наша Парміндер?»

На тротуарі він побачив молоду блондинку, міцну й пишну, сповнену такої нездоланної життєрадісності, за якою Говард миттєво розпізнав рішучість, подібну до його власної. Тримаючи в руці записник, вона розглядала ініціали роду Світлавів, викарбувані на двостулкових вхідних дверях.

— Вітаю, вітаю, — трохи задихано мовив Говард. — Елісон, так? Говард Моллісон. То ви оце стільки їхали, щоб сказати, який з мене нікчемний писака?

Вона сяйнула усмішкою й потисла його простягнену руку.

— Ой, ні, стаття нам сподобалась, — запевнила вона. — Просто ситуація стає такою цікавою, що я хотіла б посидіти на вашому засіданні. Ви ж не проти? Пресу, здається, пускають. Я переглянула регламент.

Говорячи так, вона невпинно просувалася до дверей.

— Так-так, пресу пускають, — відповів Говард, що йшов за нею слідом і ввічливо зупинився, пропускаючи її першою. — Якщо тільки нам не доведеться обговорювати деякі конфіденційні питання.

Вона озирнулася і зблиснула своїми білими зубами, які було видно навіть у сутінках.

— Наприклад, ті анонімні звинувачення на вашому веб-форумі? Від «Привида Баррі Фербразера»?

— О Святий Боже! — прохрипів Говард, усміхаючись їй у відповідь. — Хіба ж це якісь новини? Пара дурнуватих коментарів у інтернеті?

— Пара? А мені казали, що з сайту вже видалили цілу купу таких повідомлень.

— Ні-ні, хтось вас дезінформував, — заперечив Говард. — Наскільки я знаю, їх було два чи три. Суцільна маячня. Особисто мені здається, — почав імпровізувати він на ходу, — що це просто якась дітлашня.

— Дітлашня?

— Ну, знаєте, розваги якогось підлітка.

— А навіщо підліткам атакувати членів ради? — спитала вона, й далі усміхаючись. — До речі, я чула, що один потерпілий уже втратив роботу. Цілком можливо, через звинувачення, висунуті проти нього на вашому сайті.

— Це новина для мене, — збрехав Говард, хоч насправді Шерлі бачилася з Рут у лікарні й розповіла йому про це.

— Я бачу, що на порядку денному, — сказала Елісон, коли вони обоє увійшли до яскраво освітленої зали, — у вас питання про долю «Белчепела». І ви, і містер Фербразер у своїх статтях наводите вагомі аргументи, підтримуючи власну позицію… нам у редакцію надійшло чимало листів після того, як ми опублікували статтю містера Фербразера. Моєму редакторові це сподобалось. Усе, що спонукає людей писати листи…

— Так, я їх бачив, — мовив Говард. — Ніхто, здається, не відгукнувся про клініку надто схвально, правда?

Радники, що сиділи за столами, не зводили з них очей. Елісон Дженкінс відповіла їм усім своєю незворушною посмішкою.

— Дозвольте принести вам стілець, — сказав Говард і засопів, тягнучи за собою стільця, щоб посадити Елісон трохи звіддалеки, за три-чотири метри від столу.

— Дякую.

Вона підсунула стілець на два метри ближче.

— Пані й панове, — оголосив Говард, — сьогодні в нас присутні представники преси. Міс Елісон Дженкінс із газети «Ярвіл і околиця».

Дехто розглядав Елісон з явною симпатією, але більшість поставилася до неї підозріло. Говард пошкандибав на своє місце на чолі столу, де Обрі й Шерлі зустріли його допитливими поглядами.

— «Привид Баррі Фербразера», — сказав їм упівголоса Говард, обережно сідаючи в пластикове крісло (на одному з попередніх засідань таке саме крісло під ним розвалилися). — І «Белчепел». А ось і Тоні! — так гучно крикнув він, що Обрі аж підстрибнув. — Заходь, Тоні… ще зачекаємо кілька хвилин Генрі й Шейлу, гаразд?

За столами було тихіше, ніж зазвичай. Елісон Дженкінс уже щось записувала у свій нотатник. Говард сердито подумав: «Це все через того клятого Фербразера». Це ж він дозволив пресі відвідувати засідання. На якусь мить Баррі і «Привид» злилися в уяві Говарда в одну нероздільну істоту: живого баламута і мертвого.

Як і Шерлі, Парміндер принесла з собою цілий стос паперів; зверху на них поклала порядок денний і почала вдавати, ніби уважно його вивчає, щоб не вступати ні з ким до розмови. Насправді вона думала про жінку, що сиділа в неї за спиною. Саме «Ярвіл і околиця» написала про смерть Кетрін Відон і про скарги Відонів на лікаря. Там не згадувалося ім’я Парміндер, але ж ця журналістка, безсумнівно, знає, про кого йшлося. Можливо, Елісон чула і про анонімний допис про Парміндер на сайті місцевої ради.

Заспокойся. Ти ж не Колін.

Говард уже повідомив про тих, хто не зміг прийти на засідання, і пропонував деякі зміни до порядку денного, але в Парміндер так шуміло у вухах, що вона майже нічого не чула.

— А зараз, якщо ніхто не заперечує, — сказав Говард, — ми розглянемо спочатку восьме й дев’яте питання, бо член окружної ради містер Фаулі має для нас інформацію з обох цих питань, але не зможе затриматися довше, ніж…

— До восьмої тридцять, — уточнив Обрі, дивлячись на годинник.

— …так, отож якщо немає заперечень… ні?., вам слово, Обрі.

Обрі виклав свою позицію просто й без зайвих емоцій. Невдовзі має відбутися новий перегляд адміністративних кордонів, і цього разу чи не вперше в історії певне оточення за межами Пеґфорда має бажання перепідпорядкувати Поля Ярвілу. Це оточення готове взяти на себе порівняно невеликі витрати, які тепер несе Пеґфорд, щоб приєднати антиурядово налаштований електорат Полів до Ярвіла і таким чином забезпечити перевагу сил на наступних виборах, тоді як у Пеґфорді ці голоси погоди не зроблять, бо тут ще з п’ятдесятих років стабільно перемагають консерватори. Адміністративні кордони можна було б переглянути під виглядом спрощення і оптимізації: адже Ярвіл і так забезпечує Поля майже усім необхідним.

Обрі підсумував свій виступ словами про те, що якби Пеґфорд таки забажав позбутися Полів, то було б корисно, щоб усе містечко сформулювало відповідну думку й передало її до окружної ради.

— …вашу чітко сформульовану, конкретну позицію, — сказав він, — і цього разу, на моє глибоке переконання…

— Раніше це ніколи не спрацьовувало, — заперечив якийсь фермер під схвальний гул голосів.

— Може, й так, Джоне, але ж досі ніхто й не цікавився нашою позицією, — мовив Говард.

— То, може, ми спочатку узгодимо нашу позицію, перш ніж заявляти про неї публічно? — крижаним голосом запитала Парміндер.

— Добре, — люб’язно погодився Говард. — Ви хочете виступити, докторе Джаванда?

— Не знаю, чи багато людей читали статтю Баррі в газеті, — почала Парміндер. Усі обличчя повернулися до неї, і вона спробувала не думати про анонімний допис і про журналістку, яка сиділа до неї спиною. — Мені здається, що він там дуже чітко виклав аргументи на користь того, щоб залишити Поля під юрисдикцією Пеґфорда.

Парміндер зауважила, що Шерлі, яка щось активно записувала, ледь помітно всміхнулася.