Несподівана вакансія

Жирко досить непогано грав у футбол. Усіх це дивувало, бо вважалося, що він не любить спорт, тим паче командні ігри. Він грав так само, як і говорив: майстерно, з хитрими фінтами, обмотував незграб, сміливо використовував кожен шанс і не падав духом, якщо цей шанс не вдавалося реалізувати.

— Я навіть не знав, що він вміє грати.

— Тато дуже добре грає. Коли ми зустрічалися, у нього двічі на тиждень була гра, — роздратовано кинула Тесса. — Завтра о десятій ранку, добре? Я виперу твої спортивні штани.)

Жирко присмоктався до цигарки, знехотя згадуючи той день. Чому він тоді погодився? Тепер він би просто відмовився брати участь у цій ідіотській затії Каббі і пролежав би в ліжку, аж доки всі втомилися б репетувати. Рік тому він ще не розумів, що таке справжність.

(Але тоді він пішов з Каббі, не вимовивши жодного слова за ті п’ять хвилин, поки вони йшли разом. Кожен з них розумів, яка величезна прірва пролягала між ними.

Футбольне поле належало школі Святого Томаса. Було сонячно й безлюдно. Вони розділилися на дві команди по троє осіб, бо до Деклана на вихідні приїхав його приятель. Цей приятель, який мало не молився на Жирка, приєднався до команди Жирка й Каббі.

Жирко й Каббі спокійно перепасовувалися, а Баррі, однозначно найслабший серед них гравець, щось вигукував і підбадьорював команду своїм ярвілським акцентом, гасаючи туди-сюди клаптиком поля, межі якого вони позначили своїми светрами. Коли Ферґус забив, Баррі побіг до нього з наміром привітати його молодецьким ударом грудей, але невдало підстрибнув і вгатив Ферґуса головою у щелепу. Обидва гепнулися на землю, Ферґус стогнав від болю й реготав, а Баррі почав перед ним кумедно вибачатися. Жирко теж засміявся, але, почувши недолуге гиготіння Каббі, насупився і відвернувся.

І тут настала та мерзенна, жалюгідна мить. Коли рахунок зрівнявся, Жиркові вдалося ефектно відібрати у Ферґуса м’яч, а Каббі закричав: «Давай, Стю, чувачок!»

«Чувачок». Каббі ніколи в житті не казав комусь «чувачок». З його уст це звучало жалюгідно, тупо й неприродно. Він прагнув бути подібним до Баррі, наслідувати його легку й невимушену манеру підбадьорювати своїх синів. Він намагався вразити цим Баррі.

Жирко з такою силою вдарив м’яча, що той шугонув, мов гарматне ядро. Але ще до того, як м’яч, цілком неочікувано для Каббі, розквасив йому обличчя, на якому застиг дурнуватий вираз, до того, як його окуляри трісли, а під оком виступила крапля крові, була коротка мить, під час якої Жирко усвідомив, що він зумисне хотів ударити Каббі і запустив м’яча йому в лице як заслужену відплату.)

Відтоді вони більше ніколи не грали в футбол. Ще один приречений на провал експеримент у взаєминах батька і сина було пущено коту під хвіст. Як і з десяток попередніх.

« А я взагалі ніколи не хотів цього вилупка!»

Жирко був упевнений, що це йому не почулося. Каббі явно говорив про нього. Вони ж були в його кімнаті. Про кого ще міг говорити Каббі?

« Та мені насрати», — подумав Жирко. Він завжди це підозрював.

От тільки не міг зрозуміти, чому йому раптом так похололо в грудях.

Жирко підсунув до комп’ютера крісло, яке відлетіло вбік, коли Каббі його вдарив. Справжньою реакцією було б відштовхнути маму і заїхати Каббі кулаком у пику. Знову розбити йому окуляри. Розквасити до крові його мармизу. Жирко цього не зробив — і тепер відчував огиду до самого себе.

Але є й інші методи. За ці роки він багато чого наслухався. Він знав про ідіотські батькові страхи і манії набагато більше, ніж вони гадали.

Жиркові пальці стали якісь незграбні й неповороткі. Коли він відкривав сайт місцевої ради, на клавіатуру посипався попіл з цигарки, що стриміла в нього в роті. Пару тижнів тому він переглядав ін’єкції SQL-коду і знайшов саме той рядок, яким Ендрю не захотів поділитися. Кілька хвилин досліджував сторінку веб-форуму, а тоді без проблем увійшов туди під логіном Бетті Россітер, змінив логін на «Привид_Баррі_Фербразера» і почав писати.

V

Шерлі Моллісон була впевнена, що її чоловік і син перебільшують небезпеку, яка нібито загрожує раді, якщо вчасно не видаляти з сайту повідомлення від «Привида». Вона не розуміла, чим ці повідомлення гірші за звичайні чутки, а за чутки, здається, ще нікого не саджали. Вона не вірила в існування таких ідіотських і примітивних законів, згідно з якими її можна було б покарати за те, що написав хтось інший: це була б жахлива несправедливість. І хоч вона й пишалася Майлзовим дипломом з права, але в цьому випадку, на її думку, він щось не так зрозумів.

Вона перевіряла веб-форум навіть частіше, ніж їй радили Майлз і Говард, але не тому, що остерігалася юридичних наслідків. Була переконана, що «Привид Баррі Фербразера» ще не завершив свою самозвану місію з дискредитації захисників Полів, тож їй кортіло першою побачити його черговий допис. Кілька разів на день вона дріботіла в колишню кімнату Патриції й відкривала потрібну веб-сторінку. А іноді, пилососячи або чистячи картоплю, раптом аж здригалася в дивному передчутті і прожогом бігла до комп’ютера, щоб уже вкотре зазнати розчарування.

Шерлі відчувала якийсь особливий, загадковий зв’язок із «Привидом». Він обрав саме її веб-сайт як форум, з якого міг викривати лицемірних опонентів Говарда, і вона пишалася цим, і від цього почувалася природодослідницею, що створила таке середовище, в якому залюбки гніздяться рідкісні види птахів. Ба навіть більше — Шерлі була захоплена шаленством «Привида», його люттю й зухвалістю, їй було цікаво, хто б це міг бути, й вона уявляла якогось мужнього й суворого чоловіка, соратника, що прокладає їм з Говардом шлях у стані ворогів, смертельно добиваючи їх дошкульними фактами.

Якось так виходило, що жоден чоловік у Пеґфорді не дотягував до ролі «Привида». Шерлі була б розчарована, якби ним виявився хтось із її знайомих антиполян.

— Якщо це справді чоловік, — припустила Морін.

— Слушна думка, — погодився Говард.

— Я думаю, що чоловік, — холодно зронила Шерлі.

У неділю вранці, коли Говард поїхав до кав’ярні, Шерлі прямо в нічній сорочці, наче сновида, і з горнятком чаю в руці машинально почовгала до кабінету і відкрила сайт.

«Фантазії заступника директора школи».

Відправник: Привид_Баррі_Фербразера.

Тремтячими руками вона поставила свій чай, клацнула на заголовок і прочитала його з роззявленим ротом. Тоді побігла у вітальню, схопила телефон і набрала номер кав’ярні, але там було зайнято.

Буквально через п’ять хвилин по тому Парміндер Джаванда, яка тепер теж заглядала на веб-форум ради частіше, ніж зазвичай, відкрила сайт і побачила те саме повідомлення. Як і в Шерлі, її миттєвою реакцією було схопити телефонну слухавку.