Оксамит нездавнених літ

Уривки з виступу В. Мельника пропонуємо з дозволу автора увазі читачів.

Брати і сестри! Товариші!

Завдяки прагненню вищого вислужитися перед ще вищим, багаторічному старанню найманих формувань лекторів-професіоналів нищилися віками усталені звичаї, замовчувалася, перекручувалася національна історія, справування релігійних обрядів швидше нагадувало підпільну роботу, користування рідною мовою вважалося ознакою “дурнова тона ”. Забувалося, хто ми, чиїх батьків діти?

Плоди такої політики і повертаються до нас у вигляді горезвісних проблем: алкоголізм, наркоманія, проституція, злочинність серед молоді.

Минулого не вибирають, його успадковують. Що ж успадкували ми на культурній ниві в Луцьку?

Силу-силенну невирішених проблем. І від того, наскільки чесні її правдиві ми будемо при їх подоланні, залежатиме авторитет Руху в народі, кількісний ріст наших рядів.

Майбутнє за молоддю, якій вже змалку підноситься урок: чорне-біле. Одноманітна, безлика архітектура спальних кварталів, неякісна, халтурна робота будівельників, перевантаженість, тіснява шкіл та садочків різко контрастують з розкішшю інтер'єрів та помпезною величчю будівель для функціонерів. Будинок на Київській площі, профкурси. політосвіта, будинок КДБ, при спорудження якого ніхто не подумав, що він сусідить із найдорожчим для лучан місцем - Меморіалом вічної слави.

Прошу уявити собі ситуацію: у приміщенні міськкому чи то обкому комсомолу демонструються фільми з такими назвами, як "Путь дракона ”, “Люди-динозаври " чи такі, на які взагалі дітям вхід заборонено.

Саме з подібною ситуацією стикається молодь, приходячи на відеотеку, розташовану у національній святині, церкві одного з перших на Україні братств - Луцького. Наскільки мені відомо, можливо, я помиляюся, усі відеотеки - кооперативи від ВЛКСМ.

Думка нашого осередку: негайно припинити цю ганьбу, яка, за всіма міжнародними законами, кваліфікується такім словом, як вандалізм. Варварством можна вважати використання Хрестовоздвиженської церкви як планетарію.

Приміщення Братської школи, освячене іменами І. Федорова, Йова Кондзелевича та інших діячів українського Ренесансу. На кладовищі Братства поховано славну доньку українського народу– Гулевичівну. Необхідно домогтися звільнення приміщення Братства і надання його таким організаціям, як фонд культури, творчим спілкам, Рухові. На місці теперішніх крамниць створити Музей Луцького братства та славних братчиків.

Церкву Воздвиження Чесного Хреспш використати за призначенням.

Культурно-історичний заповідник повинен відповідати своїй назві.

Якось не дуже вживаються у свідомості чисте мистецтво та тюремні мури. Міській владі слід подумати-таки про прискорення будівництва нового приміщення музучилища. Кінотехпром вивести, зробити меморіальну стіну пам’яті жертвам сталінізму. Я консультувався зі скульпторами. Ми могли б виготовити її своїми силами– незначними затратами.

Я народився в Луцьку, невдовзі по війні, змалку слухав перекази сивих дідів про минуле. Тепер сам посивів, озброївся книжками, які останнім часом досить регулярно з’являються, і з жахом переконався, що в “забитій " Польщі були ліпші історики, бо коли щось і я хочу розповісти донечці, то знову й знову змушений звертатися до видань “буржуазних”. Необхідно видати книжки, де було б інформації багато і різної, але обов’язково правдивої. І не треба боятися, що в тій історії цензор на багатьох сторінках напише “націоналізм”. Специфіка Волині в тому, що тут здавна був гуртожиток, у якому мирно мешкали представники різних націй. Символічно, що на виборах 1922 року в Сейм і Сенат українці, євреї, німці об’єдналися і завоювали 5 мандатів, тоді як чехи і росіяни, що не хотіли блокуватися, - жодного.

Ми багато говорили про інтернаціональне виховання, стирання граней і т. ін. Говорити одне– робили інше.

Наприкінці минулого віку на знак дружби Москва подарувала Луцьку копію ікони Іверської Божої Матері. У Луцьку дарунок прийняли і побудувати каплицю. Від знаку дружби зберігся тільки ключ. Цей злочин– на місцевій владі.

У Луцьку було два єврейські кладовища і синагога. Не за опір, тільки за належність до нації відбувся геноцид єврейського народу. Понищивши могили, влада ніби підписалася під цім геноцидом.

За перших “совєтів”, як у нас кажуть, перед війною, були в місті, окрім вищезгаданих, такі кладовища: православне, польське, австрійське, караїмське, чумне, омеляницьке, на вул. Кременецькій, на місці машзаводу. Залишилося тільки одне. Знищено кладовища православне та польське (наперекір нормам санітарним та нормам правовим). Я сам ховав батька двічі. А в кого родини не було? Чи родина далеко? Ті й залишилися під розрівняними могилами. Так, у сквері навпроти четвертої школи мирно уживаються кістки члена комсомольського підпілля Луцька Мілішкевича, який похований у могилі свого діда, останки генерала армії УНР Олекси Алмазова, в одному з перших рядів під огорожею були могили полеглих чекістів, трохи далі - українських льотчиків, січових стрільців. Залишився б там і український письменник М.Левицький, якби не знайшовся патріот, поїхав сам до Києва. Звідти дзвінок– "перенести”.

Пройдіть вулицею І. Франка. Чи є ще у світі місто, майже в центрі якого біліють кістками розриті могили? Чому може навчитися тут молодь? Пропоную: матеріали - міськради, руки - наші. Необхідно терміново змурувати стіну з боку вул. І.Франка. Старожили це кладовище називають чомусь чумним.

Оскільки кладовища розрівняні владою, потрібно вимагати від влади встановлення меморіальних знаків. По одному каменеві вийняти з вестибюлю облвиконкому і покласти на місце кладовищ єврейського, караїмського, православного із зазначенням символів - нехай це буде Хрест, нехай зірка Давида.

Місце каплиці Іверської Божої Матері на теперішній вул. Радянській виділити, колись люди тут стоячи навколішки.

Творчі сили нашого осередку підтримають владу як при виготовленні вищезгаданих знаків, так і у виготовленні знаків на місцях церков с.Чернчиці (вул.Чернишевського), у Теремно.

Коли говорити про польські святині, то страшно дивитися на руїни родового гнізда Габріель Запольської в с. Прилуцьке. Зараз будівля не охороняється законом, хоча архітектура її не мети варта уваги, аніж споруда на площі Леніна.

1991 рік не за горами. Це рік Лесі, 340-річчя Берестецької битви, 100- річчя канадської еміграції.

Мені здається, часу досить, щоб не виглядати варварами перед нащадками наших земляків, які, безумовно, приїдуть вклонитися землі, де коріння їхнього роду - Волині.

За Польщі й глина була ліпша, сміються на Волині. Глина - не знаю, а от вшанування нам’яті славних земляків було на належному рівні.