Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

У цьому листі до вас, друзі і співвітчизники, я хочу коротко розглянути одне питання, антирадянську діяльність націоналістичних партій і організацій. Тому, що це корінне питання всієї політичної діяльності еміграції. Ця антирадянська діяльність націоналістичних партій триває від перших днів утворення Радянського ладу. Не буду я у цьому листі до вас розглядати історію цього явища. Для мене зараз важливе сучасне, а не історія.

Однією з головних причин антирадянської діяльності різних націоналістичних партій під сучасну пору є незнання справжньої радянської дійсності, незнання життя і буття народів Радянського Союзу і в першу чергу українського народу. Це незнання або, ще гірше, перекручене, спотворене «знання» — також і головна причина всіх інших політичних помилок, шо їх допустили під час ІІ-ї світової війни і після її закінчення. Усім нам, довгі роки виховуваним у антикомуністичному дусі, СРСР представлявся потворним страшним колосом на наскрізь прогнилих основах. Нам здавалось, шо досить буде довести до відома українського та інших народів СРСР наших націоналістичних ідей, лозунгів, просвітити їх, і СРСР розпиплеться, як карточний домик. Так, до речі, представляли собі СРСР німецькі фашисти, так представляють собі сьогодні СРСР ще багато різних сучасних претендентів у реформатори світу з імперіалістичних кіл заходу. Одержимі такими ілюзіями по відношенню СРСР німецькі фашисти розв’язали ІІ-у світову війну і пішли війною на СРСР і в результаті — лягли в могилу разом зі своїми ілюзіями. Такий же кінець жде і їхніх послідовників з Пентагону чи інших подібних центрів.

Катастрофічно закінчилася і вся антирадянська діяльність націоналістичного підпілля на Україні. Вона і не могла інакше закінчитися, бо побудована була не на одній, а багатьох ілюзіях про стан внутрішніх відносин в УРСР і СРСР в цілому. Про СРСР, про Радянську Україну ми знали не справжню дійсність, а часто те, що нам хотілось зустрінути. Свої бажання дуже часто приймали ми за дійсність і всякий тверезий і правдивий голос про життя народу в УРСР називали більшовицькою агітацією. Коли радянська дійсність була від нас далеко, так як це зараз є з еміграцією, можна було кормитися самим і кормити інших всякими ілюзіями. Але при безпосередній зустрічі з дійсністю ілюзії лопалися, як мильні бульки, а життя вимагало дивитися правді в вічі і сприймати його таким, яке воно є насправді.

Є ще один бік антирадянської діяльності, також дуже важливий. Антирадянська діяльність української еміграції, як також і інших еміграцій, тісно переплітається зі світовою антирадянською і антикомуністичною боротьбою всіх капіталістично-імперіалістичних кіл та їх урядів. Антикомунізм і антирадянськість неминуче ведуть до об’єднання в один табір і мільйонера чи мільярдера-капіталіста, і майже що жебрака, нещасного емігранта. Немає потреби доказувати, що мета крупних капіталістів і рядових емігрантів не тотожня, більше того, вони цілковито ворожі. В таких «спілках», «союзах» на нещасних емігрантів кладеться весь тягар найтяжчої і найнебезпечнішої, а часом і найбруднішої роботи. Що монополістам і капіталістам вигідно в їхній антирадянській боротьбі використовувати по-антирадянськи настроєну еміграцію, в тому немає ніяких сумнівів. Але чи вигідно це вам, українські емігранти?

Як пани імперіалісти розплачуються за зроблені вам услуги різними емігрантськими угрупуваннями, хай послужить приклад, добре нам відомий, німецько-українських відносин і співпраць, з недалекого минулого. Відомо, що різні політичні угрупування на еміграції в такій чи іншій формі співпрацювали з фашистською Німеччиною в надії, що вона допоможе їм стати до влади. Чим все це скінчилося — всім добре відомо. Закарпатську область віддав Гітлер мадярським баронам на розграблення і експлуатацію, а багато з тих, хто піднявся на боротьбу за визволення Закарпаття, загинули в нерівній боротьбі або опинилися в мадярських, румунських чи інших концтаборах.

Дорогою ціною жертв і крові заплатило населення Закарпатської області за цю «спілку» з фашистською Німеччиною. Здавалося б, що одержана лекція по політиці співпраці повинна була дечому навчити. Та нічого не навчила. Таку саму «політику» продемонстрували українські емігрантські партії і напередодні війни німців з панською Польщею. А результат? На загарбаній від панської Польщі території гітлерівський уряд великодушно дозволив українцям організувати українські допомогові комітети на чолі з відомим німецьким вислужником Кубійовичем, на яких поклав завдання вербувати робочу силу для воєнної промисловості Німеччини.

Ще гірше скінчилась співпраця з фашистською Німеччиною напередодні війни з СРСР. Все це добре відомо всім вам за кордоном і нам на Україні. Німці принесли на Україну, та взагалі, де тільки вони пройшли, найжорстокіше поневолення і рабство, яке тільки знала історія. В своїй расистській зарозумілості та в запамороченні від перших успіхів гітлерівські поневолювачі не пощадили навіть своїх бувших прихильників і т. зв. союзників з націоналістичних кіл. Одних кинула гітлерівці в тюрми, як тільки вони наважалися висловити своє незадоволення колоніальною політикою німецько-фашистського уряду, а других просто помордували і постріляли.

На прикладі «союзу» з німецьким фашизмом яскраво видно, до яких страшних наслідків може такий «союз» привести, яких важких ран може нанести своєму власному народу, орієнтуючись на чужу допомогу, на чужу силу. Такий болючий дослід у минулому повинен, здавалося б, назавжди відібрати бажання у всякої еміграції, у всякої політичної партії йти на чергову співпрацю з чорними антирадянськими силами, з новими «союзниками». Та так, на жаль, це є. Сучасна українська еміграція, її різні політичні партії в своїй антирадянській діяльності знову находять для себе «союзника» проти т. зв. спільного ворога — комунізму, цим разом в особі імперіалістів США і їх союзників по воєнних блоках.

Немає сумніву, що американським і іншим імперіалістам дуже вигідно користати з послуг таких емігрантських кіл і навіть чимсь їм допомагати. Але чи вигідно це вам самим, українські емігранти?

Та ж за їх незначну матеріальну підтримку вам приходиться добирати шпигунів, яких ви засилаєте на Україну для антирадянської діяльності.

На підтвердження цього хочу привести приклад, коли представники ЗП УГВР, в особі Лебедя, Грнньоха, Ребет та інших за допомогою американської розвідки в травні 1951 року підготували і заслали американським літаком на Україну емісара Охримовича із спеціальним завданням до ОУН на Україні.

Деякі націоналістичні партії за кордоном, щоб підняти свою важкість в очах матеріалістичних кругів і серед рядової еміграції, ще й тепер покликаються на свої зв’язки з підпіллям на Україні.

В своїх пресових органах вони ложно інформують еміграцію про діяльність підпільних організацій на Україні і т. п. Все це свідомий обман.

Мені, бувшому провіднику ОУН на українських землях, Головнокомандуючому УПА, Генеральному секретарю УГВР, який весь час перебуває на рідних землях, очевидно, краще знати, чи є підпілля на Україні, чи його немає. Я вважаю своїм обов’язком заявити перед лицем всієї української еміграції за кордоном, що вже багато років тому підпілля на Україні не стало, і сьогодні, — я підкреслюю з повною відвертістю, — для його виникнення немає жодного грунту.

Я щиро бажаю, щоб ви, дорогі мої земляки і друзі, зрозуміли цю істину і зробили з цього належні висновки. Боротьба не іграшка, не спортивні вправи, і вона не може бути самоціллю, поскільки за неї доводиться платити найдорожчим для людини — життям.

Антирадянська діяльність українських націоналістів за кордоном приречена на провал, бо немає сьогодні таких сил за кордоном, ні тим більше всередині Радянського Союзу, що могли б в якій-небудь мірі насильно змінити існуючий суспільно-політичний лад в СРСР, чи тільки в одній з радянських республік.

Український народ, як і інші народи СРСР і країн народної демократії, всяку спробу повернення до старих порядків зустрінне вороже і буде всіма засобами захищати те, що йому дала Радянська влада.

Спроби активізувати підривну діяльність всередині СРСР при допомозі засланих для цієї цілі осіб кінчаються і в дальшому будуть кінчатися тільки провалом. Про це яскраво свідчить випадок з американськими літаками, про шо вам відомо з радянської та чужинецької преси. Неусвідомлення цих фактів веде еміграцію до трагічних помилок, які, в свою чергу, приводять до ще трагічних наслідків.