Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

Друзі! Не зв’язуйтесь ні з якою діяльністю проти нашого народу, не дозволяйте себе далі обманювати і використовувати в чужих для вас самих і вашого народу інтересах. Всю свою діяльність на еміграції спрямовуйте на те, щоб не закривати собі шлях на батьківщину.

Зі щирим привітом і повагою B. Кук

1960 р.

До членів і симпатиків ОУН та до всіх українців, які живуть поза межами рідної землі

Звертається до вас громадянин Української Радянської Соціалістичної Республіки Мирон Васильович МАТВІЄЙКО, бувший член Проводу, керівник референтури Служби Безпеки, керівник референтури Крайового зв’язку т. зв. закордонних частин ОУН, який в 1951 році по завданню Проводу і особисто Бандери прибув на Україну нелегальним шляхом для налагодження зв’язку з керівництвом оунівського підпілля і передачі йому свіжих вказівок і замовлень по веденню шпигунства проти Радянського Союзу.

Я народився в 1914 році в с. Беремівці Зборівського району Тернопільської області, в сім’ї священика. Вступаючи в 1930 році шістнадцятирічним хлопцем в лави юнацтва ОУН у Львові, свято вірив, як і багато українських юнаків і дівчат того часу, в те, що ОУН і її тодішній вождь Євген Коновалець покликані самим Провидінням Божим дати визволення нашій Батьківщині — Західно-Українським землям з-під гноблення польських панів і капіталістів, покликані створити Українську Самостійну Соборну державу. З того часу я пройшов шлях в націоналістичній організації — від члена-юнака до члена Проводу 3Ч ОУН… Я був серед тих, хто очолював організацію; я бачив її гасла, її діла. Я в свій час разом з Бандерою, Стецьком, Ленкавським, Лебедем та іншими чоловими діячами творив її політику і таким чином мав можливість бачити ОУН з середини, такою, якою вона є в середовищі її зверхників.

Більш ніж половину свого життя, свою юність, свою молодість, найкращі роки зрілого віку я віддав справі здійснення націоналістичних кличів і ідей. І ось сьогодні, звертаючись зараз до вас, дорогі земляки, я оглядаюсь на пройдений щлях, ставши обабіч нього. Він не привів мене до жаданої мети, і що характерно, чим вище я піднімався щаблями оунівської драбини, тим менше залишалось націоналістичної політичної романтики. Діставшись вищого щабля і опинившись на Україні, я зрозумів, що кращі поривання молодості пропали задарма. Куди більше, з великою прикрістю доводиться констатувати, що довгі роки перебування в лавах ОУН, хотів я того чи не хотів, вийшли на велику шкоду інтересам українського народу.

Цілком природно, ви можете запитати мене, чому саме? Хочу відповісти вам. Коли боротьбу українців проти окупантів Західної України в дорадянські часи хоча під націоналістичними гаслами аж ніяк не можна вважати злочинною, то діяльність керівників ОУН Коновальця, Бандери, Мельника, Шухевича вже в той чає була злочином супроти українського народу. Вони, спекулюючи на національних почуттях і прагненнях західних українців, вже тоді зв’язали себе і всю ОУН з гітлерівським гестапо і «Абвером».

Проте, найбільшим злочином треба вважати всю діяльність ОУН проти Радянської влади, коли західно-українські землі були звільнені від ворогів і ввійшли до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Так довго, доки я особисто не мав можливості переконатися в тому, що боротьба ОУН проти Радянської влади в Україні велася по наказам націоналістичних вождів і провідників, в догіддя і насправді в ім’я інтересів ворогів українського народу, я сам, вихований змалку на тенденційно-брехливій пропаганді в антирадянському, ненависницькому дусі, вірив, як і багато дехто з вас можливо вірить ще й сьогодні, в доцільність і потребу такої боротьби, яка, мовляв, повинна «звільнити» український народ. Від чого звільнити? — задайте собі таке питання. Від дійсної волі, рівності та братерства, які здобув український народ завдяки Радянській владі?

Не знаючи, а то й вперто й не бажаючи знати фактичної правди про радянську дійсність, я вірив в те, що тільки ОУН принесе щастя українському народу. Хоч соромно за себе, проте, в ім’я правди доведеться признатися, що повинен би був скоріше зрозуміти всю злочинність Проводу ОУН, бо таких фактів я знав безліч, і відрізнити удавану політику від звичайної низької шпигунської його роботи. В своїй неоправданій ненависті до всього радянського і сліпо вірячи в добрі наміри націоналістичних світочів, подібно як, можливо, і всі ви, вважав, що всі засоби в боротьбі проти Радянської влади, а в тій черзі зв’язки Проводу ОУН з чужоземними розвідками, є виправданими і доведуть до цілі. Як би красиво не писали націоналістичні провідники в газетах і трактатах про високі ідеї та боротьбу, на котру вони закликають членів організації, а насправді кожний зверхник працював і працює на якусь розвідку, а всі внутрішні незгоди, всі розколи — це результат гризні за право стояти якомога ближче до ситого корита. Так воно було, так воно є. Я сам своїми очима спостерігав цю діяльність продовж багатьох років, починаючи з того часу, коли я працював в референтурі закордонних зв’язків, очолюваної Лебедем під час гітлерівської окупації України, а особливо після закінчення другої світової війни.

Я свідок так званої «закордонної політики», цебто агентурних зв’язків Миколи Лебедя, Івана Гриньоха з гітлерівським гестапо та з румунсько-королівською сігуранцею, з мадьярською та іншими розвідками, через посередництво яких вони вже тоді домагалися зв’язатися з англійською «Інтелідженс Сервіс».

Я стверджую співпрацю Бандери, Стецька, Гриньоха, Стахова Володимира, Лопатинського Юрія, Васьковича Осипа і Тюшки з гітлерівською розвідкою аж до останнього віддиху III райху. Ви пам’ятаєте, панове, шановні «голово» Стецько, «міністре» Стахів В., «віце-президенте» Гриньох, як в той час, коли вже труївся доктор Гебельс, ви їхали на машинах німецької розвідки в товаристві представника німецької «Абвер» доктора Феля та його помічників в Баварський ліс, щоб очолити антирадянський відділ організованої Гіммлером німецької партизанки «Вервольф»? Якщо ви призабули, пане Стецько, то я нагадаю вам про те, що саме я, Мирон Матвієйко, перев’язував вам рани, які ви отримали від розривних куль під час обстрілу німецьких машин літаками ваших теперішніх американських друзів.

Про цей факт і ваші рани, пане Стецько, знають більше людей, в тому числі і відомий лікар Борис Андріївський.

Хто може заперечити з вас, панове, такий безпрецедентний факт про те, як Гіммлер, чуючи уже загибель III райху і бажаючи врятувати свою шкіру, передавав англо-американській розвідці всю свою антирадянську агентуру, а також зв’язки до Проводу ОУН, штабу УПА, Генерального секретаріату УГВР на чолі з Шухевичем, Бандерою, Стецьком, Лебедем, Гриньохом та іншими?

Зразу ж після закінчення другої світової війни, коли трудящі Радянської України, переборюючи небачені труднощі, розруху, часом недоїдаючи і недосипаючи, заліковували рани, заподіяні фашистами, проводирі українських націоналістів посилили свою злочинницьку діяльність, змінивши своїх гітлерівських шефів на теперішніх американських, боннських і навіть франкістських та чанкайшістських хлібодавців.

В основу своєї політичної діяльності Бандера, Шухевич, Стецько, Лебідь, Гриньох та інші поклали шпигунство проти рідної Батьківщини — Української Радянської Соціалістичної Республіки. За збирання вісток про політичне, економічне, суспільне і військове положення Радянської України в підпільних умовинах низові члени ОУН на українських землях, обдурені і залякані бандерівською верхівкою, платили власною кров’ю, а їхні провідники за кордоном продавали цю кров за долари і за будь-яку іншу валюту на міжнародній шпигунській біржі, де панує закон: хто дав більше, той і є власником товару.

Коли український народ покінчив з рештками націоналістичного підпілля, спровокованого в Україні гітлерівцями та їх помічниками, націоналістичні лідери за кордоном, бажаючи показати перед західним світом і українською еміграційною громадськістю наявність нібито «визвольного руху» в Україні проти Радянської влади, почали засилати групи обдурених українців, яким вбивали в голову про визволення українського народу. А насправді всі заслані групи фактично повинні були розбудувати шпигунську сітку для імперіалістичних розвідок.

Але не тільки «ідейним знаряддям» користуються націоналістичні боси, залучаючи до шпигунської роботи українців на Заході, вербуючи їх в Західній Німеччині, Англії, США, Італії та Інших країнах т. з. «вільного світу». Більшість людей, що їх вони продавали американській, англійській та іншим розвідшколам, були українці, доведені до страшного спустошення і безнадійності злиденним існуванням на еміграції.

Тепер хочу сказати про себе, про те, як я, один з керівних членів Проводу 3Ч ОУН, який жив до 1951 року зі своєю дружиною в Мюнхені, потрапив на Україну.