Планета Х
Шрифт:
Коли виходив я з двора,
І тільки-бо за клямку взявся,
Як в двір примчалась дітвора,
Щоб я і з ними попрощався.
Коли виходив я з двора,
Так ясно Сонечко світило,
І посміхалась дітвора
Так по-дитячому щасливо.
І погляд той перемішавсь
Із Сонцем десь на половину,
А я був старший і пишавсь,
Як «фраєр» я у ту хвилину.
Тоді я, звісно ще не знав,
Що їхав я вже не на пробу,
Батько в дорогу хліба дав,
А мати Біблію і робу.
І з того ж дня життя
Відкрив у світ широкий двері,
Але тоді я ще не знав,
Що в бідних право – на папері.
Отак й направився я в світ,
Якого ще не знав й не бачив,
І після того стільки літ
Те і робив – на всіх батрачив.
Бо ми наївні і дурні
Колись служили не за гроші,
А за дешеві трудодні,
Та за копійки пересохші.
Зате ідейними були,
Як у Китаї хунвейбіни,
І за ідею, і царя
Вручну крутили ми турбіни.
От ми які були творці,
Бо нас з дитинства так привчили –
Ті, кимось послані старці,
Що нас чужому вічно вчили.
10.4.2003 р.
СИМВОЛ ЩАСТЯ
Недовго кожному із нас
Прийдеться ніжитись піснями,
Які співають солов’ї,
Щоб любувались ми гаями.
Як жаль, що нам – земним синам
Недовго слухати ті трелі,
Що солов’ї дарують нам,
Коли до нас приходять Нелі.
Землю і небо Бог нам дав,
Це вічне таїнство природи,
Щоб кожний Бога шанував,
Як символ щастя і свободи.
Недовго ніжитись й мені
Твоїми чарами, кохана,
Адже й вони – прийде пора,
Як квітка зірвана –зів’януть.
Як жаль, що Бог розпорядивсь,
Так мало ніжитись красою,
Певно, щоб кожний не дрімав,
Як йде з коханою весною.
Як жаль, що Бог розпорядивсь
Так мало ніжитись красою,
Яку я можу порівнять
Хіба що з срібною росою.
Пройдеш по ній й вона зника,
Неначе Місяць за горою,
Отож, живи поки жива,
Й радій, що хочуть буть з тобою.
20.8.2003 р.
КОЛИ ДУША ПАЛАЄ
Я хотів тебе, кохана,
Так притиснуть до дивана,
Щоб коли почнеться свято,
Знати, де і що шукати,
Й щоб, тебе узявши в руки,
Міг всі вигнать з себе муки.
І в оазисі кохання
Зміг знайти геть всі бажання.
18.10.2001 р.
ЧЕРЕЗ ДНІПРО
Через Дніпро, на Оболоні
Будинки, ніби на долоні,
Через ті куполи дивлюсь,
Плакати хочу, а сміюсь;
Що предок наший був щедріший,
І розумніший, і добріший,
Залишив нам взірець краси.
Щоб нею милувались ми.
Кому ж краса та заважала,
Що наше поле прикрашала?
Куди ж ті роси подівались,
Що з нами зайчиками грались?
11.3.1977 р.
КІНДРАТ І ДЕПУТАТ
Мужик в Криму зустрів Кіндрата –
Відомого там депутата.
– Ого,– поправивсь,– вів мужик. –
Сам ніби ні, тільки – язик.
27.11.2001 р.
КОЛИ ДУША ВОГНЕМ ПАЛАЄ
Прийде зима. Померзнуть квіти
Ті, яких звати – жіночки,
І хто ж тоді, скажіть, їм буде
Всю зиму гріти їх пупки?
30.9.2001 р.
ЯК ПРИЙДЕ КОХАНА В ЛІС
Як прийде кохана в гай,
Все зараз не віддавай,
Бо, як взнає – все віддав,
То тоді вважай – пропав.
8.5.2003 р.
ГАРНІ ХЛОПЦІ
Я не знаю, друзі милі,
Що весь час сидить в мені,
Та не можу, хоч убийте,
«Так» сказать де треба «Ні».
Жив би я в Середньовіччі
В ті далекі чорні дні,
Мене б теж за мої думи
Спопелили б у вогні.
Я не знаю, яка сила
Поселилася в мені,
Але в мене хамству, друзі,
Є, було і буде «Ні!!!»
Може світ перемінився,
А, можливо, не той вік,
Але знаю, бути хамом,
Буть не може чоловік.
А, можливо, вже на світі
Стало в нас все навпаки,
Й замість нас – людей розумних –
Появились хом’яки.
І у нас вже не начальство,
А якіїсь глитаї,
Бо вже де б не появились –
Їм все мало на землі.
А, можливо, то не люди,
А якісь вже гризуни,
І плювать їм на порядність,
Як це роблять в нас пани.
І вони всі кров за нас смокчуть,
Як клопи і павуки,
Й ніби ж з виду гарні хлопці,
А насправді – хом’яки.
14.4.2003 р.
ЛЮБЛЮ, КОЛИ САДКИ КВІТУЮТЬ
Люблю, коли садки квітують,
Люблю, коли садки цвітуть,
І як жінки в гаю лютують,
Як мужики до них не йдуть.
8.8.2001 р.
Я БАЧИВ СОН
Там, де росла колись верба,
В селі навпроти баби Галі,
Вві сні я бачив сам себе –
Що там стояв на п’єдесталі.
Не знаю, що то був за знак,
Адже про славу я не мріяв,
А думав про простий народ,
І про його одвічні мрії.
А тут уви! – на повний зріст,
Як Сталін й Мао у Пекіні,
Який легендами обріс,
Як в нас жінки, що у бікіні.
Від того дня, як сон приснивсь,
Пройшло уже багато років,
Та пам’ятаю, як дививсь,