По-модньому

Вареник (трохи підтягав). Гм! Гм! Мамочки! (Обніма). Себто...

Дзвонарська. Нуте-бо, Потаповичу!

ВИХІД IX

Ті ж і Овсій.

Овсій. Чи коні одпрягати?

Вареник. Гм! Так спрожогу і лізе, аж злякав!

Дзвонарська. Треба, миленький, перше спитаться.

Овсій. Та Свирид же й питає.

Вареник. А тобі яке діло?

Овсій. Та звісно...

Дзвонарська. Ох, діло, мовляв, єсть.

Овсій. У всякого своє діло.

Вареник. Ну, іди ж! Нехай випряга.

ВИХІД X

Ті ж і Зінька з Наталкою.

Вареник. Отут тобі, дочко, прибори модні привезла Власівна, дак ти зараз уберись; а я збігаю до жида за вином... та щоб усе було готове!

Наталка. А покажіть, покажіть!

Дзвонарська (до Вареника). Стійте! Я думаю, що на баль би треба й музику?

Вареник. Та й за музику скажу. (Іде).

Зінька. Що воно там?

Наталка (стриба). Ой цікаво! (Витяга перчатки). І-і! Що воно таке довге? Панчошки! (Натяга на ногу).

Зінька. А це що?

Дзвонарська. Плаття: це спідниця, а це станок. Яке чудесне!

Зінька. Гарне, тільки покуйовджене таке, що й нерозберу! (Бере корсет). А це до чого? З одного боку поворозки, з другого - застібки.

Дзвонарська. А ке сюди, ягідко: крендолин би то? Так ні.

Зінька. А що ж воно крендолин?

Дзвонарська. Е, крендолин, моя ягідко, то друге: січас тобі от відсіля ідуть обручі на мотузочках: один менший, другий більший, третій ще більший, аж додолу..

Зінька. Для чого ж то?

Дзвонарська. А як надінеш на сорочку та напнеш зверху плахіттям - то воно як шатро.

Зінька. Хіба гарно?!

Дзвонарська. А гарно: скрізь тобі настобурчиться.

Наталка. Чи ба, а пальці теліпаються!

Дзвонарська. Що ти робиш, дзиго? Це рукавички! Ай, ай, ай!

Зінька. Скинь, бо покаляєш! Бач, і порвала!

Наталка. Та то воно гудзик на п’ятці був.

Зінька. От буде тобі гудзик!

Дзвонарська. А-а, це нагрудник... так, так...

Зінька. Та куди ж воно на груди налізе?

Дзвонарська. Утягати потрібно, моя ягідко, утягати до третьої потуги!

Зінька. Та щоб отаке терпіти?

Дзвонарська. Б, стражданіє прийняти прийдеться: без муки не бува моди!

Зінька. Цур йому й пек!

Дзвонарська. Що ти? Що ти?

Наталка (причепила, як спідницю, корсет). Це плахта! Бач, як дзвоник, теліпається! (Крутиться).

Зінька. Не руш мені! Скинь!

Дзвонарська. От балована!

Зінька. Ну, прийде батько!

Наталка. Сестричко, голубочко! Я не буду! (Тихо). Я побіжу Овсію скажу.

Дзвонарська. Ну, надівай же, моя ягідко, все!

Зінька. Та хоч заріжте мене, то я нічого не надіну.

Дзвонарська. Ай, ай, ай, ай! Не подобаєт, комашечко, не подобаєт! Тепер уже собственно мужичі заведеній треба кинути, а приставать до модних обхожденій, як я понімаю, потому перед тобою, мовляв, моя ягідко, благородний світ розверзається.

Зінька. Цур йому, отому благородному! В якому родилась, в такім і умру.

Дзвонарська. Що ти, комашечко моя мальованая! Да ти без понятія, який у панських модах смак! А я проізойшла і в смак увійшла. Дак ти слухай, ладоночко моя, як у панів, у господ значить, добре жити. Оце тобі зараз перини: витягайсь і повертайсь, мовляв, чи направо, чи наліво, куди завгодно! Потім тобі січас кохвій з крендельками: воспивай собі, красунечко, чи три, чи чотири чашечки до восхотінія і крендельками закусюй, а потім сядь та пальцями отак перебирай. (Показує). Тут тобі січас гості-паничі чи гусарини: ногами тільки шарк або брязь. Ну, значить, зробиш книш (присіда) і сядеш, мовляв, як янгеляточко: очі підведеш у небо, під лоба, або на груди спустиш... а вони так тобі і воздимаються, і воздимаються! А тут обід: жулен з камердолями, будеш пить сабавонь, вахлітам чи драглей... Ну, сказано, моя ягідко, напрешся, та аж сопеш і тільки платочком губи та лобика втираєш. Ну, а вечором безпременно променаж з кавалерами. Ох, прости, господи, согрішенія наші!

Зінька. Та ото тільки й роботи, тріскай та вивертайсь?

Дзвонарська. Ні, часто і балі бували: під хварто пляса так було танцюємо, що й господи! Я таки, признатись, дівонько, до танців була перша; ще яких танців уміла, не простих, а загрянишних!

Зінька. Які ж вони, тіточко?

Дзвонарська. Та от січас - кадрель, благородний танець! Отак ходи з кавалером і крутись: от дай руку - тобі треба, ягідко, привчатись. (Гра на губах, показує). Цабе повертайсь, а тепер цоб! Ну, задком, задком оступайсь, а тепер крутись. Він довгий. А то ланцет іще достойніший: там отак ходять, та кланяються, та роблять книша. (Гра на губах і показує).

Зінька. Чорзна-які й танці! Ходи, як на корді, та спиною вихай!

Дзвонарська. Ти без понятія, дєвонько. А полька? Що то за вожделеніє! Ох, як воспомниш оте все, то у нутріях, мовляв, аж воспаленіє дєлається, а ти небрежительно...

Зінька. Та я б здуріла од такого життя!

Дзвонарська. Не ввійшла в смак, ладоночко моя безневинна, не ввійшла в смак. А от спробуєш - істинно говорю, чревоугодіє! Та як ще до того пропустиш у горлянку драмадерії чарочку, другу, то смак тобі, ягідко, по всіх сурелях та жилочках, як єлей, розійдеться, і зараз в голову, мовляв, оболок вступить,- ну, січас і млосно.

Зінька. Та господь з ним, ще зачумієш! Нема краще, як біла хатонька у садочку, своє хазяйствечко, та мила дружинонька, та спільна працонька, та тиха розмова, та щира порада!

Дзвонарська. Простий, неделікатний скус, мужичі привички, а тобі, мовляв, моя ягідко, доля признача другоє возношеніє!

Зінька. Не треба мені... Це ви, я знаю... знов когось!

Дзвонарська. А як папонька прикаже?

Зінька. Швидче у прірву кинусь!