По-модньому

Дембицька. Сося!

Наталка. Геть к чорту!

Дембицька. А цо? Однако!

Вареник. Чи ти не здуріла? Га?

Дзвонарська. Ай, ай, ай!

Наталка (тікаючи). А чого він чіпляється, слинявий!

Вареник. Цить мені!

Сисой. Віскрява!

Дембицька. Дуже розпустили... Звісно, в простоті...

Дзвонарська. Балована!

Дембицька. Гм, гм! Зовсім без виховання!

Сисой. От би до салону! (Приска).

Дембицька. Сося! Не ложи ручки в бручки.

Ніяково мовчать.

Вареник (до Сисоя) Служите, дозвольте спитать, при чинах, стало буть?

Сисой. Н-да!.. То єсть... у предводітеля...

Дембицька. Таке способне дєцко... Гм, просте ужасть... Скоро буде самостоятельним...

Вареник. Себто який чин!

Сисой. Чин? (Приска).

Вареник. Простудились?

Дембицька. Да, да, насморк... Сося... хустку возьмі! (До Вареника). Це, відітє лі, положеніє таке.

Дзвонарська. Значить, чиноположеніє... От і мій покійничок було каже: не по чиноположенію доброхотні даянія...

Вареник. І пенсія велика?

Дзвонарська. Як же таки? Авжеж...

Сисой. Мамаша? Да?

Дембицька. Само собою розуміється...

Вареник. Як?

Дзвонарська. Та пенсія, мовляв, сама собою, а то ще й розуміється!

Вареник. Го-го! Знаємо й ми це розуміється... Сисой. Ха-ха-ха! (Зразу затуля рота хусткою, мов закашлявся).

Дембицька. Цо то?

Сисой. Мнє в рот, мамаша, муха попала...

Зінька (до батька тихо). Вони з нас сміються...

Вареник. Гм, гм...

Пауза.

Дембицька. Ну, а ви, баришнє?..

Сисой кашля в хустку.

В городі бували?

Зінька мовчить і ховається.

Вареник. Чого ж мовчиш? Лякатись нічого: не страшні...

Дзвонарська. Не соромся, ягідко! (Сіпа).

Зінька. Ні!

Дембицька. А де ж ви бували? (До сина). Та розговарюй же ти по-гостинному!

Зінька. На ярмарку, у містечку.

Сисой. С кем?

Зінька. З кабаном їздили.

Сисой. Ха-ха-ха! Інтересний кавалер!

Вареник. Нема смішного! Коли б і сотню таких, то й ви б, паничу, спасибі сказали.

Дембицька. То він веселої натури: звиніть - ребйонок ще.

Дзвонарська. Та й хазяйські ці прості причандали такі смішні... неделікатні: чаплія, рогач, кізяк...

Дембицька. На ярмарку, вірно, і цей ригинальний костюм...

Вареник. Ні, це Власівна...

Дзвонарська. У первої моднярки.

Дембицька. Вас ошукали - це старомодне.

Вареник. Як же це?

Сисой. I не сходиться нигде...

Дзвонарська. Вузковатий нагрудничок!.. Не стискає, мовляв, трудно!..

Сисой. Н-да! Трудно...

Вареник. Не сухопара.

Зінька (з плачем). Вони сміються. (Тіка).

Дзвонарська. Не соромся, моя комашечко: то божа благодать! Застидали: звісно, жіноча дівственность..

ВИХІД XV

Ті ж та Овсій і Наталка.

Наталка. Вівдя пита, чи кидать зараз вареники?

Дзвонарська. Так і лізе! Про це стидно говорить, комашечко!

Наталка. Чого?

Вареник. А й справді?

Дзвонарська. При благородних про ці низькі речі не розмовляють.

Вареник. Чудно!

Овсій. А там ще жидки прийшли, питають, чи зараз починать баль?

Вареник. Ет, після...

Овсій. Може, одправити?

Вареник. Нехай ждуть!

Овсій пішов.

ВИХІД XVI

Ті ж без Овсія.

Вареник. Ну, а що, пан предводитель не будуть?

Сисой. Вот би сюда приєхали!

Вареник (до Дзвонарської). А ви ж казали...

Дзвонарська. Не знаю... що б воно.

Дембицька. Так; але вони нездорові...

Вареник. Погордували, значить... Гм! Гм!

Дембицька. Ні, щось зробилось желудочне.

Дзвонарська. Да, знаєте, буває, от, будемо говорити, і зі мною: оце собі і п’ю, і їм як слід... а то вдруг, звиніть на цім слові, у цім містоположенії почнеться обморок, і так, мовляв, клубком підходить, підходить аж у голову,- і січас тобі завернеться, завернеться і... зомленіє. Я совітувалась з лікарями, дак говорять: не смотріть у ту сторону, де біжить скажена собака.

Сисой (вдержується од сміху до немоготи). Мамонька, я вийду! (Вибіг).

Дембицька. Чого ж то скажена собака?

Дзвонарська. Та видите лі, щоб обморок не притягти вітром.

Дембицька. А-а!

Вареник. Так не будуть, значить... і моїх нема,- стало буть, насмішка... гордують...

Дембицька. Ні, вони коли-небудь...

Дзвонарська. Безпремінно.

Дембицька. Само собою...