По-модньому

Ті ж без Дембицької і Сисоя.

Вареник. Спасибі тобі! Наградила!

Дзвонарська. Хто ж його знав, що такий вийде акахвист: я думала, що вони настоящі дворане, а вони - пхе!

Вареник. Думала!

Дзвонарська. Знайдуться ще благородніщі!

Вареник. І речі про них не заводь! Мало сорому ще прийняв? Мало тобі?

Зінька. А все через ті моди... (Плаче).

Дзвонарська. Що ж? Я всякі моди потраплю... папонька... Конешно, не їм...

Вареник. Мовчать! Щоб мені тих мод і не пахло тут! Не плач, дочко! Тебе всяк візьме, але годі тих модних!

Зінька. Тату, голубчику!

Дзвонарська. Содома і Гоморра!

Вареник. Геть, щоб і духу твого!..

Дзвонарська (плаче). Ви завьожди так обиждаєте... Не по-благородному...

Вареник. Годі витребеньок! Щоб ані писнула! За простого оддам!

Зінька. Таточку ріднесенький!

Вареник (обніма). Знаю.

Наталка. А музика як?

Дзвонарська. Без благородних... баль?!

Вареник. Геть!

Дзвонарська з ляком вискакує.

Вареник. Не лишні, а якраз упору! Що я, без ваших паничів не буду гуляти? О! Тепер загуляю так, що й чортам душно стане у пеклі! Гей, Наталко, Свириде, Вівде, Овсію, кличте музику! Пийте, їжте! Частуй усіх, дочко, матері їх ковінька!

Зінька налива і підносить.

Я сам у своїй хаті пан! Чи так?

ВИХІД XX

Ті ж та Вівдя з музикою.

Вареник. К бісу всі моди, щоб і вухо моє не чуло! Пий, гуляй, співайте мені зараз, Зінько, Наталко, Овсію!

Овсій (співа).

Од дуба та до дуба, Дівчино моя люба! Рад би я тебе взяти, Та не велить твоя мати! Хоч мати велить, Так рід не велить; Як побачу, то й заплачу, Аж серденько заболить!

Зінька.

Ой клен, не тополя, Така, мабуть, моя доля; Полюбила Овсія, Так боюсь панотця! Ой клен, не ломись, А ти батьку поклонись: Де й дінуться твої муки,- Перев’яжуть ликом руки!

Вареник.

Ой гоп та помалу, Та пошила штани з валу; Як пошила і наділа - Кажуть люде, що до діла!

Ріж! Шквар і Ану, Овсію, Вівде!

Музика гра козачок. Свирид з Вівдею і Зінька з Овсієм танцюють. Наталка посередині крутиться.

Завіса спада.