Право на риск

Аж тепер, коли минуле подаленіло, а героїв тієї епохи ми можемо бачити лише на екранах гоніовізорів, я можу розповісти про Валентину Гармаш усю правду. А щоб у мою розповідь не вкралися неточності, — адже людська пам’ять недосконала, — я просто перекажу вам сценарій, написаний мною піввіку тому; сценарій, який так і не було використано.

Отож уявіть: ще на екрані один по одному проходять титри стереофільму “Будь мужчиною, Валю!”, а за кадром уже лунає багатоголосе “уа!” немовлят.

Перше, що ми бачимо, — за прозорою ситаловою стінкою боксу абсолютної стерильності неквапно рухається конвейєр біологічних колисок з щойно народженими мешканцями Землі. Кожна колиска просувається крізь химерні, дуже складні апарати та пристрої. В них немовлята соляризуються, поляризуються, вакцинуються, зазнають бактерицидних, біостимуляційних, нейротропних та всіх інших процедур, — одне слово, одержують отой первинний профілактичний комплекс, який і дасть їм змогу жити по сто п’ятдесят, а то й двісті років, не хворіючи.

Це — світ асептики й автоматики: над біологічними колисками священнодіють машини. А чергова медична сестра, у м’якому пластичному скафандрі герметичного типу, стоїть як монумент, обводячи пильним поглядом підпорядковані їй пристрої. Лише на початку цього своєрідного конвейєра видніються постаті лікарів у звичайних халатах салатового кольору.

По цей бік ситалової перегородки — апаратна клініки. Всю її стіну займає електроннообчислювальна машина Служби Життя— та, що в перші ж секунди існування немовляти повинна зробити сотні аналізів, аби визначити фізіологічні, біохімічні та психоневрологічні індекси, відповідно до яких дитину годуватимуть, лікуватимуть, виховуватимуть і навчатимуть. Ми бачимо найрізноманітніші шкали з написами: “вага новонародженого”, “група крові”, “генетичний код” тощо; численні екрани осцилографів з вихилястими змійками альфа-бета-гама-дельта і всіх інших біоритмів мозку. По більшості індикаторів та пристроїв ми неуважно перебігаємо поглядом, бо все одно не знаємо, що то воно за “конвергенція РНК”, “матриця Робертсона”, “синдром Лапіна”, “гомеостаз” і таке інше. Ми помічаємо тільки те, що ці стрілки, індикатори та екрани живуть складним, хаотичним життям, ні на мить не лишаючись у спокої. Аж острах проймає: як можна розібратися в такому хаосі інформації?! Фахівець, звичайно, розібрався б. Проте в цьому немає потреби: всі процеси дослідження виконує машина за заздалегідь складеною чіткою програмою. Людині тут нічого робити.

МАЙЖЕ нічого!.. Ось чому дівчина-оператор біля пульта електроннообчислювальної злагоди зовсім не дивиться на прилади. До неї підсіла якась зграбна молодичка, нашіптує їй на вухо щось цікаве й смішне.

На табло годинника-календаря вгорі машини світиться червоним сяйвом: “2. 02. 2020 р. 02 г. 01 хв.”. А коли остання цифра змінилася двійкою, з гучномовця в апаратній пролунало “уа!” немовляти, а потім — чоловічий голос:

— Апаратна!

— Готово! — машинально відповіла дівчина, натискаючи на одну із кнопок.

Ми бачимо: почав працювати друкарський пристрій машини. На стандартному бланку “Історія здоров’я № МКАБ-003П4І” у графі “Місце народження” вже надруковано: “планета Земля”. У графі “Дата народження” швидко друкується: “02.02 (міжнар.) 02. 02. 2020 p.”.

— Апаратна! — лунає чоловічий голос. — Зафіксуйте: дівчинка!

Під табличкою “Стать новонародженого” в центрі пульта управління — дві кнопки: ліворуч рожева — “дівчинка”, праворуч голуба — “хлопчик”.

— Готово! — палець дівчини-оператора тягнеться до РОЖЕВОЇ кнопки. Але в цю мить подруга шепнула їй на вухо щось таке кумедне, що та, не витримавши, сплеснула в долоні і зареготала. Потім похопилася, швидко натисла на кнопку… але на БЛАКИТНУ!

В ту ж мить на бланку “історії здоров’я” в графі “стать” байдужий автомат поставив “чол.”, а поруч, на стандартній пластмасовій перфокартці “Свідоцтва життя”, пробито відповідний отвір.

На екранах осцилографів пульсують кривулясті лінії; з вихідних пристроїв у лоток аналізатора сипляться бланки аналізів. А ще через хвилину чи дві в нішу дистрибутора падає грубенька папка у пластиковій обкладинці: “Історія здоров’я № МКАБ-003П41”.

— Апаратна! — лунає з гучномовця жіночий голос. — Контроль!

На екрані пульта виникає зображення великої руки в пластикатовій рукавичці. Рука тримає крихітне рученятко немовляти з надітим на нього велетенським, як видається, браслет-інформатором.

Ось він, цей браслет, крупним планом. Це — щось схоже на годинник, тільки без стрілок. Вгорі циферблата, по дузі — “02. 02 — 02. 02. 2020 p.”, внизу — “МКАБ-003П41”. В центрі — “планета Земля” і пульсуючий в такт з биттям серця дитини вогник “індикатора життя”. Та ще виблискують фантоми радіохронометра.

— Є контроль! — промовляє дівчина-оператор, порівнюючи номер папки “історії здоров’я” з особистим індексом на браслеті. Натиснула кнопку. Одразу ж у нішу дистрибутора впала гарненька книжечка “Свідоцтво про народження” і пластикова перфокартка. Дівчина пильно перевіряє текст свідоцтва. Незадоволено скривилася. Сказала подрузі: — Механіка слід гнати у три вирви! Знову заїло друкарський пристрій! Добре, що вчасно помітила, а то була б халепа.

Вона хутенько вставила бланк “Свідоцтва” в щілину дистрибутора, натисла на кнопки — “Виправлення” і “дівчинка”. Ще раз перевірила: так, тепер гаразд. Стать — “жін.” і невтямки їй, що на пластмасовій перфокартці ПОМИЛКА ЛИШИЛАСЯ. “Свідоцтво про народження” просто зберігають як реліквію. А “Свідоцтво життя” супроводжуватиме людину від її першого і до останнього подиху!

— Закінчено контроль! — промовляє дівчина-оператор, кладучи пластмасову картку в книжечку свідоцтва про народження.

— Уа! — відповідає новонароджена, яка віднині для всіх кібернетичних злагод буде мужчиною.

Нас не цікавить подальша доля недолугої операторки. Цілком можливо, вона, — якщо жива, звісно, — тільки аж тепер дізнається, яку величезну роль зіграла її помилка в житті Героїні Космосу Валентини Григорівни Гармаш. Ні, я не закликаю “помилятися” навмисне, покладаючи надію на щасливий збіг обставин. Та й навряд чи “помилишся” тепер, бо історія “хлопчика-дівчинки” Гармаш багато чого навчила і лікарів, і психологів, і педагогів.

У перші місяці Валиного існування ота помилка ніяк не позначалася на її долі. Хіба не все одно — хлопчик чи дівчинка, якщо малятко тільки-тільки починає усвідомлювати себе, вчиться розмовляти, ходити, пізнавати світ?.. Отож і почнемо ми свою подальшу розповідь з дуже характерного епізоду: на екрані ще триває затемнення, а за кадром лунає одчайдушний дитячий плач.

Гарнесенька дівчинка — блакитноока, з пишними золотими кучерями — плентається алейкою, розмазуючи по щоках сльози і кров з розбитого носа. Поруч з нею незграбно крокує кіб-вихователь і промовляє добродушним басом:

— Не треба плакати, Валю! Будь мужчиною!

— Я не хочу бути мужчиною! — репетує дівчинка.

— А космонавтом хочеш бути? — вкрадливо запитує робот.

— Але ж боляче!.. — вона враз замовкла, тільки схлипує коли-не-коли. Потім каже з образою: — Який ти хитрий, Кібе!.. І злий! Всі інші кіби — лагідні й добрі. А ти завжди вигадуєш для мене найважчі завдання!

— Ну, гаразд, — дипломатично погоджується робот. — Відтепер я знаходитиму найлегші. Хочеш?

Помовчали. Потім, востаннє шморгнувши носом, дівчинка сказала:

— Ти казав правду, Кібе: було не дуже боляче.

— А образливо, так?

— Так.

— Мені теж часом буває образливо, — довірливо сказав робот. — Ой, як образливо!.. — він, певно, хотів щось додати, але на його грудях, трошки вище особистого номера КВ-13-13, спалахнув вогник виклику, заклацали реле, окрутнулася на шоломі антена-шукач. — Валю, почекай на мене тут, мене викликають до Директора. Я зараз повернуся.

Хоч робот свідомості ще не має, його машинні рефлекси вже набули значного розвитку, наближаючись до рефлексів вищих тварин. В позитронній пам’яті намертво зафіксовано: кожен виклик до Директора спричиняється до неприємних наслідків, подеколи включно аж по короткочасне вимикання. Чому викликають сьогодні? Адже закладену програму виконано повністю і вчасно, коректор внутрішнього контролю не зафіксував жодного порушення законів інтегральної логіки, інформативна мережа та блок евристики працюють бездоганно, енергетичний баланс позитивний, кінематична схема пошкоджень не має, профілактичний огляд проведено тільки сімнадцять годин тому, сьогоднішній ранковий контрольний тест дав стопроцентну достовірність.