Право на риск

І саме ця огидна сцена вирішила все.

Валя схопила подругу за плечі, трусонула її щосили:

— Цить! Можеш заспокоїтися: я не люблю Віталія і ніколи не буду його дружиною!

— Валю! Валю! — кинувся він до неї. — Що ти кажеш?! Як ти можеш?!

— Облиш! — відповіла вона холодно. — Я сказала все.

Так було. Так народжувалася в ній гостра потреба звернутися до Вищої Ради системи Служби Життя. І те, що відтепер вона має за всяку ціну стати командиром “Прометея”, назавжди закривало їй шлях до Віталія. Він теж гордий і не поступиться.

Незворушно спокійною ішла Валя алейками парку Учбового центру, привітно усміхалася друзям, відповідала жартами на жарти, — адже навколо буяла життєрадісна весна, і ніхто не мав права сумувати.

А коли зайшла до своєї кімнати — впала на ліжко і заридала.

Одразу ж до неї присунувся кіб КВ-13-13 і — не знати вкотре — забубонів докірливо:

— Знову сльози!.. Та будь же мужчиною, Валю!

Вона підхопилася, припала до його металевих грудей. Шепотіла гарячково:

— Любий, дурненький, наївний Кіб! Ти так нічого і не зрозумів!.. Я більше не плакатиму, я плачу востаннє… Відтепер дозволяю називати мене хлопчиком, підлітком, юнаком, мужчиною, — як хочеш! Дозволяю звертатися до мене як до особи чоловічої сваті… Я ЗМУШЕНА стати мужчиною, кібе! Хоч мені цього зовсім не треба!

На цьому й кінчався написаний півста років тому сценарій стереофільму під назвою “Будь мужчиною, Валю!”. Його не було поставлено через цілий ряд обставин.

Але ж вас, мабуть, цікавить подальша доля героїв. Що ж, життя кожного з них склалося краще, аніж можна було гадати.

Насамперед, про оті “емоіндекси”, які вам навряд чи відомі. Експерименти з прогнозуванням професії та взаємної схильності абсолютно незнайомих одне одному людей були після дуже старанних досліджень припинені, як непотрібні, а часом і шкідливі. Відтоді всі зусилля педагогів та кіб-вихователів скеровані на те, щоб забезпечити КОЖНІЙ дитині якнайкращі умови для всебічного розвитку. Втім, це ви знаєте самі.

Лялька — не буду називати її на ім’я — стала всесвітньовідомою балериною. Розлучившись із Віталієм Бондарчуком, вона дуже скоро зустрілася з людиною, в яку закохалася без усяких індексів, і прожила з своїм чоловіком довге, щасливе життя. Пізніше вони з Валентиною Гармаш стали справжніми, щирими друзями і тільки реготали, згадуючи дурний “трикутник”, у який потрапили через таку дурну помилку.

Валентина Григорівна Гармаш, як вам відомо, стала командиром Першої марсіанської експедиції, про яку написано дуже багато. Знаєте ви також і те, що серед членів екіпажу “Прометея” космонавта Віталія Бондарчука не було. Ви, мабуть, догадуєтесь: проти цього заперечила командир корабля.

Та не знаєте ви одного: всі п’ять з половиною років тривалості Першої марсіанської експедиції не було того дня, щоб Валя сто разів не згадала свого коханого. І не було тієї передачі з Землі на “Прометей”, у якій космонавт Бондарчук не надсилав би Валентині Гармаш, — без надій на відповідь, — найщиріші побажання щастя.

Вони одружилися в день повернення “Прометея”. Одружилися, не розмірковуючи над тим, чи існує ота збіжність емоіндексів, чи не існує. Для них було досить того, що існує СПРАВЖНЄ КОХАННЯ з першого погляду… і до останнього подиху!

І вони пронесли його через усе життя!

ПРАВО НА РИСК

Риск тільки тоді мав право на існування, коли потрібний суспільству, для якого ми працюємо й живемо. Всякий інший риск — безглуздий і аморальний.

Ю. О. Гарнаєв, Герой Радянського Союзу, заслужений льотчик-випробувач СРСР.

Вакантних місць було 3, претендентів — 1200. Одна тисяча юнаків вибула першого дня екзаменів, та все ж двісті зуміли набрати потрібних 99 балів. Повний обсяг тестів на фізичну витривалість подолали тільки двадцятеро. Ще одинадцятьох екзаменатори “зрізали” під час перевірки на кмітливість. І ось лишилося дев’ятеро — по троє на місце.

Хоча Сергій Карабут і потрапив до дев’ятки, надій на щасливий фініш у нього майже не було. Суперники в трійці, як йому здавалося, мали шансів куди більше. Насамперед, обидва невисокі й худорляві, — такими й личить бути пілотам міжзоряного корабля. Потім, — Сергій це відчував з повною ясністю, — він поступався їм рішучістю. Друзі повсякчас закидали йому надмірну розсудливість та вайлуватість, і якщо досі, може, саме ця неквапливість і допомагала йому долати екзаменаційні рубежі, то в останньому випробуванні найвагоміше значення матимуть хоробрість і спритність. Пройти через “імітатор” надзвичайно важко, — недарма його, як вогню, бояться не тільки зелені початківці, а й досвідчені “космічні вовки”.

”Імітатором” називали спеціальний пристрій, що, індуктуючи біоструми в мозку піддослідного, відтворював за наперед складеною програмою будь-яку життєву ситуацію. Коли вмикалися мнемопроектори, для піддослідного все довколишнє зникало, зате з абсолютною реальністю поставало навіяне. Не обов’язково йшлося про космос, — розповідали, що можна відчути себе на безлюдному острові, посеред палючої пустелі чи ще там де, але завжди у гострій ситуації, коли треба негайно вирішити, що і як слід робити. Надчутлива апаратура фіксувала енцефалограми мозку піддослідного і аналізувала, наскільки логічні та доцільні його рішення.

Так, пройти через “імітатор” нелегко! А коли Сергій дізнався, що у своїй трійці він екзаменуватиметься останнім, йому зробилося тривожно: оте чекання висотає сили, відбере впевненість.

Першим пішов Курт Вінклер — той, кого найдужче побоювався Сергій Карабут. До 99,9 одержаних Куртом балів приєднувався титул чемпіона світу з стрибків у висоту, — додаток цілком вагомий, якщо йдеться про кандидатуру пілота міжзоряного корабля. Він був жвавий, розумний, витривалий і хоробрий. Щиро кажучи, якби екіпаж “Мрії” доручили комплектувати Сергієві, Курта Вінклера він узяв би не вагаючись.

Але зараз ішлося про інше. Або — або. І думка про це була не з приємних.

Півгодини Куртового перебування в “імітаторі” видалися Сергієві нескінченно довгими. А коли відчинилися герметичні двері і на порозі став усміхнений Курт, Сергієве серце тьохнуло: все пропало, німець переміг. Та все ж, зброю складати зарано.

— Ну, як, друже?.. Що тобі запропонували?

— Звісно ж, політ на Альфу Центавра! — гордовито відповів Курт. — Здійснив його успішно, хоч підсунули мені стільки пригод, що й досі голова йде обертом!

— Вітаю тебе, Курт!

— Дякую.

Викликали другого претендента-Річарда Маркова. Це теж був суперник не з абияких: переможець всесвітнього конкурсу на кращу студентську наукову працю і водночас обдарований художник. А втім, Сергій Карабут уже не хвилювався: після блискучого успіху Курта Вінклера його шанси, як він гадав, дорівнюють нулю.

Однак Сергій насторожився, коли сяючий Річард вийшов з “імітатора” і розповів, що йому, як і Куртові, випала подорож до Альфи Центавра.

”Тут щось не те, — занепокоєно думав Сергій. — Або ж Курт і Річард десь схибили, або ж екзаменатори хочуть порівняти дії всіх трьох за однакових умов”.