Пригоди на Шостому континенті

Вайлаті, Манунца та я відчалюємо від борту «Форміки» останніми.

ХАЩІ ВОДОРОСТЕЙ

Хвилин через тридцять, знайшовши ділянку більш-менш прозорої води, ми вимкнули мотор і спустилися у воду, щоб зробити розвідку, але від човна далеко не відходили.

Надзвичайне видовище постало перед нами: з глибини близько двадцяти метрів піднімаються червонувато-коричневі хащі. З усіх боків нас обступили густі гаї, що утворюють таємничу тінь. А над цими підводними джунглями плавно погойдуються поодинокі надзвичайно довгі водорості, па яких ростуть переповнені насінням шишки, схожі на кипарисові. Міріади малюсіньких рибок, чорних з білими цяточками, живуть у цьому підводному лісі. Трохи далі метушаться зграйки сріблястих трахінотів. Перед тим як спуститися, ми з Вайлаті одяглись у захисні костюми, і недаремно, бо водорості жалять, коли до них доторкнутися.

Посуваємось підводними хащами. Двоє чоловіків, одягнутих у чорні гумові костюми, ледве прокладають собі дорогу крізь червонуваті зарості. Двоє дослідників Шостого континенту спустилися в один з своїх заповідних лісів з новим завданням: назбирати різних водоростей найцікавіших видів, галузочок з підводних мадрепорових кущів, зразків різноманітних рослин. Свою здобич ми прив'язуємо до коркових поплавців, вони виринають на поверхню, а там їх підбирає човен. Перший спуск в районі Дахлаку — одночасно перша показова спроба освоєння Шостого континенту. Зараз нам треба якнайбільше назбирати підводних рослин, а Баск'єрі потім з'ясовуватиме можливість їхнього використання. Навіть тепер уже можна впевнено говорити про те, що в недалекому майбутньому людина розпочне справжнє підводне землеробство, «культивуватиме» водорості, які, за новітніми дослідженнями, дуже корисні (мається на увазі також і поживність цих рослин).

Але сьогодні ми обмежуємося тільки передбаченням такої можливості і не шкодуємо зусиль, щоб внести й свою частку в цю справу. Ми прийшли в Червоне море як перші дослідники Шостого континенту і зовсім не обираємося колонізувати його.

АКУЛА, ЩО ВІДКУСИЛА ШМАТ ЧОВНА

Дві інші групи в цей час зустрілися з акулами. Діставшись до легендарного рифу, загін Букера спустився в таку каламутну воду, що в ній не помітиш навіть і кита. Коли Букер вирішив перейти на інше місце, повз нього проплила невелика акула метра півтора завдовжки. Йому вдалося поранити її. Хоч і маленькою була акула, але коли її витягли на поверхню, вона виявила неабияку силу — вгризлася зубами в дерев'яне дно човна і відкусила добрячий шматок.

Джіджі Стюарт в іншому місці — може, якийсь кілометр на північ, — теж підстрелив невелику акулу. На відміну від Букера він зустрівся з нею на мілині — метра два від поверхні. Легко поранена акула, розпочавши свій шалений танок, заплутала лінь у мадрепорах. Спливаючи кров'ю, вона пручалася і била хвостом. Стюарт міцно вчепився за рушницю («Від мене не втечеш!») і тримався на ногах деякий час. Але незабаром посипались такі удари, що він не міг встояти. Навіть здалеку було добре видно, як він борсався в густій піні, пірнав під воду і знов виринав на поверхню. Над водою мелькала то його рука, то нога. Рогі та Чекко кинулись на допомогу, але поки вони підплили, акула останнім ривком розтрощила мадрепору, розірвала лінь і зникла, щоб вмерти десь у затишному куточку.

Зайнявся день. Білі хмаринки закрили сонце і трохи пом'якшують його гостро-пекуче проміння. Нам дуже зручно працювати в приємно розсіяному світлі.

А на узбережжі Данкалії, кілометрів за тридцять звідси, лежить пустеля. Там сонце палить з пекельною силою — біла імла клубочиться на обрії.

Опівдні робимо короткий перепочинок — і знову за роботу.

Дванадцять чоловік під водою: фотографують, полюють, збирають поліпи, спостерігають крабів, мандрують в глибинах моря з кінокамерою, стежать за поведінкою акул.

Нарешті! Експедиція працює так, як і мріяв Вайлаті. На морському дні кожен зосереджено займається своїми справами — точнісінько так, як і на суші.

Дуже хочеться, щоб нас побачили сьогодні ті, хто вважає химерними наші ідеї! На хвилинку я замислююсь над Можливостями, що відкриваються людині тут, у незвичайному середовищі. Десять чоловік та дві жінки знаходяться під водою на глибині п'ять…, дванадцять…, вісім…, тридцять…, два…, шістнадцять метрів і спокійнісінько працюють. А сьогоднішній день нічим не відрізнятиметься від сотні інших днів нашої праці на Шостому континенті.

Діссей, 8 лютого

З чорної глибини за краєм мадрепорового бар'єра, поміж двох великих рифів, утворених зонтичними коралами, з'явилася акула і пливе просто на мене.

ОЧІ АКУЛИ

Я саме спускався похилою мілиною, що велетенським карнизом оперізує північний берег острова, де зараз працює експедиція. Тут і відбулася наша зустріч. І ось тепер, уникаючи різних рухів, ми обережно наближаємось один до одного. Я не хапаюсь, як дехто інший, за рушницю, з якої стирчить гострий кінець гарпуна. Можливо, цим і пояснюється сміливість акули, а може, вона зацікавилась червоними ластами, які я випадково надів сьогодні замість чорних… Одне слово, думай що хочеш, а вона пливе просто мені назустріч. Відстань між нами скорочується до двох метрів, і тут «приятелька» повертається до мене хвостом і не кваплячись віддаляється. Затримуюсь біля якогось виступу і чекаю, що буде далі. Акула зробила розворот і тепер підпливає збоку, мабуть, щоб краще бачити мене. Її жовтувато-зелені очі з вузенькими чорними щілинками світяться, наче в кота. Вони й справді залишають незабутнє враження. (Місцеві рибалки ледве не вмирають з переляку, коли їх човен опиняється ненароком вночі серед зграї акул, бо море тоді світиться жовтувато-зеленими вогниками, які виконують свій химерний танок навколо маленького рибальського урі).

Акула ні на мить не спускає з мене свого страшного погляду. Вона, очевидно, хоче довідатись, що я за риба, її так і тягне підплисти до мене ближче, і тільки страх примушує дотримувати певної дистанції. Акула майже закам'яніла переді мною і не знає, що робити далі.

Та раптом вона наче стискається у клубок, потім рвучко розпрямляється і, шугнувши наді мною, описує широке півколо і швидко зникає. Так акула виходить з важкого для нас обох становища.

На поверхні відкриваю подарований мені Вайлаті «Визначник акул». Покопавшись у ньому, переконуюсь, що зустрівся з «чорним плавцем» — акулою-чорноперкою.

Власним човном приїхали до нас шановні гості: італійський та британський посланники в Ерітреї. Їх проймає дрож, коли я розказую про зустріч з акулою. Потім гості з великим зацікавленням слідкують за складною операцією перезарядки кіноапарата.

У нерухомому повітрі чітко лунають голоси, чути далекий гуркіт моторних човнів — стоїть мертвий штиль.

ЛЕТЮЧИЙ ДИСК

Нам добре чути шум полювання на велетенського ската. Рибина запекло пручається і не дає людям витягти себе на поверхню. Ніби над самим вухом лунають схвильовані крики та команди. Це Букер, ведучи двобій зі скатом, вискакує три або чотири рази з води і знов пірнає на дно. Потім вибухає переможний галас: рибу витягли з води.

Скат виявляється чудовим екземпляром «летючого диска». Він наче зійшов з малюнків американських журналів: круглий, сплющений зверху й знизу, дві темнуваті кульки замість очей.

Увесь він — чисто жовтого кольору. На спині, вкритій товстою шкірою, стирчить безліч маленьких колючок. Букеру вдалося підстрелити ската, коли він пустував на піщаному дні. Шкіра така тверда, що її пробила тільки наша надпотужна пневматична рушниця.

Але поранити таку рибину — ще не все. Важить вона майже півцентнера, і витягти її на поверхню виявляється справою нелегкою.

На допомогу Букеру спустився ще один водолаз. Він теж вистрілив у ската, який шалено пручався. І тільки після цього вдалося порівняно легко втягти рибину в човен.

БІЙ З МУРЕНОЮ

Після зустрічі з акулою-чорноперкою я знов пірнаю на дно з метою зняти велетенський кораловий «лист» на поверхні колонії мадрепор. Кличу на допомогу Джорджо, вибираю місце для зйомок і наказую йому «крутити», як тільки я дам освітлення.