Провінціалки

Лідія А н д р і ї в н а. А, бо я подумала...

Сергій. Не треба — це зайве. Навіщо думати, робити припущення й губитися в здогадах, коли існують цілком певні й вірогідні факти. Так, було, все було, але вас це не повинно бентежити. А з ким не було?

Лідія А н д р і ї в н а. Я, власне, не зовсім...

С е р г і й. А й не треба зовсім. Зовсім — це означає край, кордон, межа, за котрою не існує вже ні місця, ані можливості подальшого сприймання, розвитку, вдосконалення. Отож це дуже добре, що ви не зовсім. Ви не зовсім, я не зовсім — отже, ми нормальні люди і нам є про що поговорити. Ми одне одному цікаві. Ви як вважаєте?

Лідія Андріївна (з побоюванням). Та-так, напевно. Цілком.

С е р г і й. От ви сказали «цілком». Це теж таїть у собі...

Лідія Андріївна. Ні-ні-ні. Знаєте, я трохи стомилась.

Сергій (співчутливо). Ви багато працювали?

Лідія А н д р і ї в н а. Ні, не так щоб дуже, але... Переїзд, нове оточення, переживання. Ми ж приїхали сюди вступати.

Сергій. Мені Боря казав. Це здорово — мати й дочка на одному курсі. Новий почин. Я вам заздрю.

Лідія А н д р і ї в н а. Ви мене не так зрозуміли. Вступатиме лише Таня.

Сергій. А-а. Ви сказали: ми приїхали вступати.

Лідія А н д р і ї в н а. Це ж тільки так мовиться. А насправді лише Таня.

С е р г і й. А я подумав... Отже, ніякого нового почину? Шкода. Люблю все нове: відчуття, переживання та хай там хоч що, зрештою. А то одне й те саме, одне й те саме. Нудно. Вам не здається?

Лідія А н д р і ї в н а. Ні, мені не нудно. Я звикла працювати, на мені господарство, в мене дочка.

Сергій. Доросла.

Лідія Андріївна. Так, доросла. Подруги... А робота дуже відповідальна. Я нудьгувати не призвичаєна.

С е р г і й. Я вам заздрю. А ким ви працюєте?

Лідія Андріївна. Провізором. У нас в аптеці.

Сергій (чомусь зрадів). Справді? Яке чудо! А чому ви приїхали саме сюди?

Лідія Андріївна. Адже в нас немає ніякого вузу, а Тетянці дуже хочеться на історичний.

Сергій. Ага, за сімейною традицією, значить, стопами попередників?

Лідія Андріївна. Таж ми, чесно кажучи, хіба родичі? Наші батьки — мої та Бориної мами, Аллочки, дуже товаришували. Ще до війни. Ну, а Микола Георгійович...

Сергій. Авжеж, велика людина, зрозуміло. І саме до університету — от збіг.

Лідія Андріївна. А крім того, ми стільки років не бачилися...

С е р г і й. Ну і як — зустрілися нарешті з дорогими друзями?

Лідія А н д р і ї в н а. Та вони ж поїхали.

Сергій. Атож. До Карлових Вар. Підлікуватися. Не діждалися, виходить, любих родичів?

Лідія Андріївна. Але ж вони повернуться.

Сергій. Будемо сподіватись.

Лідія А н д р і ї в н а. Як це — будемо сподіватись?

С е р г і й. Та я пожартував.

Лідія Андріївна. Ось і ключі нам залишили.

С е р г і й. Я ж кажу, пожартував. Не звертайте уваги. Це в мене гумор такий.

Лідія Андріївна. Соціалістична країна...

С е р г і й. Та що ви, справді! Вже й слова не можна сказати. Що ж я маю — сидіти, мов мені заціпило?

Лідія Андріївна. Ну, навіщо ж?

С е р г і й. І я про те.

Лідія Андріївна. Усе це якось... (Змовкає.)

Сергій. Що?

Лідія Андріївна. Дивно.

Сергій. Так, я трохи дивний, це правда. Але ви мені подобаєтесь, Лідіє Андріївно. Слухайте! А чи не випити нам? На брудершафт?

Лідія Андріївна. Що?!

Сергій. Ну, не хочете на брудершафт, то так просто. За знайомство. А правда, блискуча ідея?

Лідія Андріївна. Просто зараз?

С е р г і й. А то коли ж! (Тягне свою сумку до столу.) Недаремно ж я віз усе це сюди. (Викладає різноманітні бляшанки, слоїки, згортки, пляшки й пакети.) Ось, Лідіє Андріївно, тут на будь-чий смак. А? Чудо! А ось? М-м-м... Язик проковтнете. А пиво у банках? Голландське — це нічого? Декотрі люблять його навіть більше, ніж жигулівське. Джус. Ананасовий. Ось лимонний, коли хочете. Ось іще якась гидота...

Лідія Андріївна. Господи, навіщо ж стільки?

С е р г і й. Як це навіщо? «Уїкенд», що в перекладі означає — заслужений відпочинок після напружених трудових буднів. А ось...

Лідія А н д р і ї в н а. І це на один день?

С е р г і й. Та ви не переживайте — іще в машині є. Не доконче ж усе зразу. До вечора далеко.

Лідія Андріївна. Скільки ж оце все... коштує?

С е р г і й. А, не дорожче за гроші. Та ви що, справді засмутилися?

Лідія Андріївна. Я...

С е р г і й. А ось ми якраз настрій і піднімемо. Але головне, повірте мені, такий от вибір усе-таки прищеплює гарний смак. А людей з гарним смаком, м-м-м, самі розумієте... А в мене така робота — інакше не можна: весь час у центрі уваги, клієнти, відвідувачі...

Лідія А н д р і ї в н а. То ви що, оцей?..

Сергій. А-а, ось ви й злякалися, так? Ви вже уявили мене в темному й погано пошитому костюмі, із серветкою через руку? Або ще кимось на зразок цього, так? Ну що ви! Обраховувати довірливих клієнтів, існувати на чайові, на недолиті краплі коньяку — це дрібно. Ні-ні, в цьому розумінні совість моя чиста. Але щось ми відхилилися. Чарочки отут... (Бігцем до серванта, дістає — й назад, до столу.) Ну, то...

Лідія Андріївна (її несподівано пойняла манірність). Я алкоголю не вживаю.

Сергій (співчутливо). Здоров'я, так?

Лідія А н д р і ї в н а. Не вживаю, та й годі.

Сергій. Прикро. А то б удвох... «Доміно-о, ми самі у цій за-алі...» Невимушена розмова. Пригадую, в Мадріді...

Лідія А н д р і ї в н а. Ви були в Мадріді?

С е р г і й. Проїздом. Ось так само вранці зайшли — величезна зала і ані лялечки. Тільки ми. (Без переходу.) Але можемо й покликати. (Погляд угору.) Ні, ці не підуть. О, а Таня?

Лідія Андріївна. Таня?

Сергій. Звичайно! Скільки можна вчитися! Однаково все не вивчить. Ще й історія — теж вибрала! Від самих дат збожеволіти можна. Танюшо!

Таня (з'явилась на погук). Що? (Побачила. Оцінила.) Ух ти! Ну, ма...

Лідія Андріївна (ледь зашарілася). Та ось Сергій...

Сергій. Запросив — абсолютно точно. Але мама чинила запеклий опір. А ти?

Т а н я. А я — ні.

Сергій. Розумниця. Яка дочка, Лідіє Андріївно! Такою дочкою можна пишатися.