Ранок дня не визначає
Шрифт:
Райєн.За яким розпорядженням?
Томас.Хіба напередодні увечері ви особисто не повідомили мене, яку кількість зброї передати Ерліху? Це у мене записано.
Райєн.Залиште цей запис собі на згадку. Я не пам'ятаю такої розмови.
Томас.Авжеж. Та коли з'явиться на світ фактура, вам доведеться пригадати.
Райєн.Коли не помиляюсь, ідеться про фактуру для форми, документ, який не має ніякої вартості.
Томас.Як
Райєн.А де той Каре, щоб підтвердити?
Томас.Сподіваюсь, найближчим часом буде в наявності й він. Мої люди вже натрапили на його слід.
Райєн.Дивіться тільки, щоб ваших людей не випередили мої люди. Я також хочу, щоб той бельгієць з'явився на світ. Його рекомендували мені ви, Томасе!
Томас.Не пам'ятаю такого.
Райєн.Ваша часткова втрата пам'яті в даному разі не має значення. Каре пригадає.
Томас.Облиште прогнози. І не забувайте про найважливіше: фактура. Я не запитую вас про гроші…
Райєн.Про які ще гроші? За фактуру для форми ніхто не платить.
Томас.Після фактури для форми була й справжня фактура.
Райєн.Дозвольте глянути на неї.
Томас.Навіщо вам дивитися на неї, адже ви самі виписували її! Не забувайте, що я не новачок у цій справі. Ви б ніколи не дали розпорядження, не поклавши спершу гроші собі в кишеню. А це немалі гроші, Райєне. Якщо мене не зраджує пам'ять, це щось…
Магнітофончик, легенько свиснувши, замовкає. Сеймур гасить сигарету, третю підряд, і зауважує:
— Коли б ті двоє дурнів не були такі п'яні й такі балакучі, розмова, мабуть, вийшла б набагато коротшою, й тоді б ми мали її цілком. А так вона не вмістилася на плівці, тому доводиться лише здогадуватись. Отже, беручи до уваги те, що вони водночас і дурні й хитрі, як ви гадаєте, до чого вони доторгувалися?
— До того, що їм диктує інстинкт самозбереження.
— Гадаєте, вони порозумілися… — задумливо каже американець. — Можливо. Але то удаване, порозуміння. Боюсь, що удаване.
— Боїтеся чи сподіваєтесь?
Він дивиться на мене так само задумливо, потім машинально закурює нову сигарету.
— Звичайно, сподіваюсь. Але й боюсь. Боюсь за вас, Майкле. Кожному з них потрібні ваші свідчення. Однак зверніть увагу: кожний розраховує тільки на частину ваших свідчень. Томас хотів би, щоб ви мовчали про те, що він запропонував вас як клієнта, й розповіли головним чином про свою угоду з Райєном. А Райєн хотів би, щоб ви мовчали про угоду й докладніше розповіли про свої зв'язки з Томасом.
— Це цілком логічно.
— Тоді вам, певно, зрозуміло й інше: кожен з них спробує прибрати вас до своїх рук, витягти потрібні свідчення, а після цього знищити. Не хочу повторюватись, Майкле, але останнім часом вам страшенно не щастить.
— Чому ж? Адже ви взялися забезпечити мені канал.
— Я вже забезпечив його. Тільки поки що ми не можемо скористатися
ним.— Мабуть, щось загальмувалось…
— Невже ви не розумієте — ми не можемо скористатися ним, поки ці двоє стоять у нас на шляху!
— І цим, звичайно, знову доведеться зайнятися мені. Я зрозумів це ще тоді, як ви почали забивати мені баки своїми балачками. Ми з вами знову на вихідній позиції: повертаю тобі волю, але спершу дещо зроби!
— Ви вже на волі, друже. І не моя вина, що ви не можете скористатися нею.
— Не викручуйтесь, Уїльяме. Ви поклали собі розправитися з Райєном, та, діставши наказ вийти з гри, знову відчули потребу в мені, щоб закінчити гру на вашу користь.
— Так сталося, — визнає Сеймур. — Тільки можу вас запевнити, що коли в мене є надійний канал…
— Не запевняйте мене. Краще скажіть, що треба зробити, аби відкупитися, звичайно, якщо потім я не знадоблюся навіщось вам знову…
— Такої небезпеки немає. І не спекулюйте моїм незручним становищем. Ви мені справді потрібні для зовсім дрібної послуги, й це вже буде востаннє.
— Так, так. Слухаю вас.
— Томас і Райєн легко не домовляться, Майкле. Ви звернули увагу на інстинкт самозбереження, а я нагадую вам про жадібність. Райєн будь-що намагатиметься одержати від Томаса кругленьку суму, а Томас уперто опиратиметься. Але ж в цьому двобої сили нерівні. Визнання Ерліха — не другорядний доказ, його смерть і вибух на складі надають цьому доказові ще більшої ваги. Томас буде притиснутий обставинами й не виключено, що зрештою відступить. Цього не повинно статися. Якщо вже двобій, то хай він буде не на життя, а на смерть.
Сеймур глибоко затягується сигаретою й наміряється кинути її на підлогу, та, глянувши на розкішний килим, затоптує в попільничці. Потім дивиться на мене й каже:
— Ви повинні допомогти Томасові, дорогий мій.
— Хочете сказати, що в цьому й полягає моє завдання?
Американець киває.
— Ви не могли вибрати для мене гидкішого завдання? — кидаю я.
— Ми допоможемо йому поквитатися з Райєном… і з самим собою, — пояснює Сеймур.
— У який спосіб?
— У найпростіший: дасте йому фактуру, справжню й остаточну.
— Чому я повинен її давати? Відішліть поштою, це його потішить.
— І налякає: значить, у гру включається хтось третій. І потім, мені потрібна Дейзі. Віднесете документ Дейзі.
— Хай однесе Мод.
— Це виключено. Мод зараз «в Італії». Не кажучи вже про те, що між Дейзі й Мод стосунки далеко не кращі. Ні, Майкле. Вам треба самому піти до неї. Це буде ваша остання місія.
— Хто зна… Особливо якщо там мене чекатиме Томас.
— Усе буде організовано так, щоб уникнути будь-якого ризику.
— Всього передбачити неможливо.
— У чисто теоретичному аспекті — так. А практично все буде підготовлено, щоб зустріч пройшла без перешкод. Я теж не зацікавлений, щоб ви потрапили в пазурі цих типів.
Він підводиться, підходить до вікна й повертається на своє місце.
— Зустріч має відбутися на квартирі у Дейзі. Мод повідомить вам адресу й час. Удасте, ніби засмучені смертю Ерліха й збентежені провалом операції. Підкинете, що підозрюєте в цьому Райєна, який загарбав гроші й вирішив вас обдурити. Розмахуйте фактурою, як знаряддям помсти. Порадьте Дейзі передати її Томасові, пояснивши йому, що фактуру їй залишив на збереження Ерліх.