Роман про Батьківщину

головою, прошу тата, щоб він не загубився у формулах. Тато відповідає, що спробує, він

заварює липовий чай для Бабуні, а я їй його відношу. Бабуня дивиться у стелю і не повертає

голови, коли я заходжу, я торкаюсь її теплої м'якої руки: «Бабунь, ось вам липа». «Дякую,

дитино», — зітхає Бабуня, і її зітхання злітає під стелю, наче хмарка, мені здається, що вся

стеля в кімнаті у Бабуниних зітханнях, тому вона такого кольору, як хмари. «Поснідали? Що

ви їли?» — запитує Бабуня. Я киваю головою і кажу, що ми їли манну кашу, канапки з

ковбасою і каву. «Ой Боже, хіба ж можна такій малій дитині пити каву? Чим тільки цей

чоловік думає?» «Ми з татом дуже любимо каву з ковбасою», — кажу я весело, адже Бабуня

говорить таке щоразу, коли тато готує мені сніданок. «Добре, добре, ось як заболить у тебе

серце, тоді побачимо, хто що любить», — бурмоче Бабуня. «У мене не болітиме серце від

кави». Коли я повертаюся в кухню, тато щось тихенько насвистує і вже домиває посуд. «Ну,

що там Бабуня?» — бадьоро запитує він. «Казала, що мені не можна пити кави, бо буде

боліти серце». «Я роблю для тебе найслабшу в світі каву, від неї не може боліти серце», —

заявляє тато тоном, який не терпить заперечень, і виходить із кухні. За декілька хвилин він

загляне сюди вже в плащі та в капелюсі, помахає мені рукою, скаже шануватися, зробити

пізніше для Бабуні чаю та бутербродів, не ходити надвір, поки дощ, бо можна застудитися.

Бабуня сидить у кріслі й плете гачком серветку. Потім вона покладе її під вазу з квітами на

кухонному столі, або на поламаному телевізорі, якого тато чомусь досі не викинув, або ще

десь. Мене Бабуня також навчила плести гачком, тільки я плету шнурки, мені це дуже

подобається, я вже виплела дві пари жовтих шнурків до своїх коричневих черевиків, ще маю

виплести чорні шнурки для татових, а далі побачимо. «Бабунь, а далеко до Царства

Небесного?» Бабуня дивиться на мене поверх окулярів і запитує, навіщо це мені. «Ну, бо я

хотіла би поїхати в гості до мами, вона ж у Царстві Небесному живе? Я вже за нею скучила.

Царство Небесне на небі чи як?» Бабуня каже, що на небі і що туди не можна доїхати. «А як

мама туди потрапила?» «Бог її до себе взяв». «Навіщо?» «Бог усіх забирає, тільки кожного у

свій час, людина вмирає і йде у Царство Небесне». «Вмирає - це коли вона перестає

ворушитися, і вже не говорить, і її кладуть у труну, а потім вкидають у яму, так? То як же

вона звідти піде у Царство Небесне? Вона оживає у тій ямі?» «Не говори дурниць, дитино.

Душа йде у небо, а тіло треба віддати землі». Я вже не хочу запитувати, що таке душа, бо все

й так виглядає занадто складно. І не хочу уточнювати, чи напевно треба померти, щоб

потрапити у Царство Небесне, чи, може, є якісь інші способи. Бо помирати мені ще не

хочеться, і, здається, це страшно. Тому я хочу, щоб був хоча б один інший спосіб. Нехай

натрошки. Я би тільки запитала в мами, яку неї справи, показала би їй жовті шнурки, які

виплела для себе, сказала би, що ми з татом снідаємо канапками з ковбасою і п'ємо каву, що

в мене не болітиме серце, що в Бабуні ломить кості, коли дощ, і що ми всі хотіли би частіше

бачити маму, тільки у нас не виходить її відвідувати, бо добиратися до Царства Небесного

дуже важко.

Якби було можна, я дуже хотіла би зустрітися з Богом і порозмовляти з ним про різні речі. У

тому, що Бог є, я не сумніваюся (правда, на вулиці про це казати не можна, Бабуня мені

заборонила, я не знала, що існування Бога — це така таємниця), хоча хто він, я не дуже

розумію. Здається, він найголовніший у Царстві Небесному і там усім завідує. Бо люди, після

того як помруть, переселяються у Царство Небесне. Тобто коли ми помремо, ми будемо

жити у Бога. Здається, більше нам просто ніде буде жити. Я думаю, що познайомитись із

Богом мені було би цікаво й тепер, не хочу чекати аж до смерті. Я не знаю, чи є у Бога

телефон, думаю, що повинен бути. Бо телефон є навіть у нас. Я питала у тата, чи є в нього

номер телефоне Бога, але він махнув рукою і сказав, що туди не додзвонишся. Думаю, що

можна додзвонитися, якщо набирати номер дуже багато разів, мені би вистачило на це часу,

бо ж я не ходжу на роботу. Я могла би сидіти вдома і дуже багато разів підряд набирати

номер телефону і обов'язково додзвонилась би. Так я татові й сказала. Але він все одно не

дав мені номера, мабуть, він його загубив і посоромився про це сказати. Це сумно, на його

місці я вивчила би цей номер напам'ять. Мені цікаво, чи є у Бога велосипед і як часто він ним

користується. Якщо нечасто, мені хотілось би його позичити, мені дуже хочеться мати

велосипед, але тато не може мені купити його через фінансову кризу. Чи Бог знає, що таке

фінансова криза і чи може зробити так, щоб у тата її не було? А може, Бог міг би подарувати

мені велосипед? Чи подобається Богові пити каву з ковбасою? Чи боліло колись у Бога

серце? Чи у Царстві Небесному в нас буде така сама квартира, чи, може, краща? Мені

хотілося б, щоб вона була краща. Чи він переселить тоді маму до нас? Чи мама за нами

сумує? Чи Бог приходить до неї в гості? Чи не здається Богові, що Бабуня плете забагато

серветок? Може, це від того в неї ломить кості? Чи вміє Бог ремонтувати поламані

телевізори? Чи смакує Богові тушкована капуста з м'ясом і чорносливом? Її часом у неділю

готує тато, коли він у доброму гуморі, може, Бог захоче прийти до нас у гості наступної

неділі? Тоді тато напевно зготує капусту. Які цукерки Бог любить, всякі чи тільки шоколадні,

бо я карамельок терпіти не можу. Гостей треба до чаю частувати цукерками, так заведено.

Тато купує шоколадні батончики, він каже, що це і дешево, і не карамелька. Думаю, якби не

фінансова криза, він купував би їх більше і частіше. А також вафлі, мені подобаються вафлі,

вони кращі за вівсяне печиво, хоча тато думає, що вівсяне печиво смачніше. Чи може Бог

сказати татові, щоб він більше не годував мене вівсяною кашею, бо це дуже несмачно. Нехай