Садівник з Очакова

— До нас? — запитав Ігор.

— І до вас також, — притакнув садівник.

Кожен із них пішов своєю дорогою. Ігор, дійшовши до рогу вулиці, озирнувся, перевіряючи, чи не стежить за ним Степан. Та Степана вже й видно не було.

Ігор пройшов повз два куплені Степаном будинки і далі — до кінця вулиці. На зворотному шляху уповільнив крок біля будинків, розглядаючи в сутінках нерухоме багатство садівника. Ігор так до кінця і не зміг сприйняти те, що відбулося за останні два дні, як щось буденне і звичне. Жив собі чоловік, не зовсім бомжував, але тинявся. Допоміг йому випадково зустрітий хлопець розшифрувати старе розтягнуте татуювання на плечі. Татуювання «завело» їх в Очаків. Звідти вони повернулися з валізами, повними сюрпризів, подарунків з минулого. І ось тепер цей чоловік купив собі й доньці два будинки, а той хлопець, завдяки якому бурлака збагатився, як тинявся, так і тиняється собі по Ірпеню. Тільки тепер з ножовою раною в боці та тривожними думками в голові про долю рудої Вальки зі старого Очакова. І дорогу в минуле він тепер знає, як свої п’ять пальців.

Ці «досягнення» Ігора у жодне порівняння не йдуть з досягненнями Степана!

Ігор і не помітив, як опинився біля освітленого зсередини віконечка кіоску біля автостанції. Взяв собі стаканчик розчинної кави. Відійшов убік.

Підходячи до дому, зіштовхнувся з маминою подругою Ольгою. Чимось збуджена, вона квапилася йому назустріч.

— Щось сталося? — гукнув їй Ігор.

Ольга зупинилася, відсапуючись.

— Так, біжу до магазину, — сказала.

А по очах видно, що хоче про щось розповісти. Просто розпирало її від бажання новиною поділитися.

— Знаєш, — вона витримала паузу, ніби хотіла розпалити цікавість Ігора. — Мені Степан серйозну пропозицію зробив!

— Он як, — усміхнувся Ігор.

Розчарована його реакцією Ольга, махнувши рукою, пішла далі.

Вдома було незвично тихо. Щось змінилося в атмосфері після того, як Степан пішов. Та й його донька, яка прожила тут кілька днів, залишила про себе добру згадку. А тепер, зайшовши в коридор, Ігор навіть телевізора не почув.

Матір він знайшов на кухні. Вона сиділа спокійно за столом, перед нею стояв келих з домашнім вином. Очі задумливі, губи спокійні.

— Може, тобі компанію скласти? — усміхнувся Ігор.

— Склади, — погодилась мама. — Бо я тут зовсім розгубилася. Думаю та думаю…

— Про що ти думаєш? — спитав Ігор, наливаючи собі вина в келих.

— Степан мені пропозицію зробив, — промовила вона і уважно подивилася синові в очі.

Рот Ігора мимохіть відкрився від несподіванки.

— Ось і я збентежена, — визнала Олена Андріївна. — Він, без сумніву, чоловік солідний…

— Солідний? — перепитав з легкою іронією Ігор і кинув погляд на терези, що стояли на підвіконні. — Він, до речі, і твоїй подрузі пропозицію зробив! Вона щойно в гастроном на радощах побігла!

Ігор пошкодував про свої слова, помітивши, як змінилося обличчя матері, як вона зблідла. Її руки затремтіли. Вона встала з-за столу і вийшла в коридор. Накинула осіннє пальто. Грюкнули вхідні двері.

«Ой, що зараз буде!» — подумав, уявляючи, який скандал мати вчинить Ользі.

Взяв келих з вином, відсьорбнув.

Чекати на повернення матері особливого бажання не було. Взявши з підвіконня саморобну книгу Йосипа, Ігор повернувся в свою кімнату. Присунув до ліжка тумбочку, поставив на неї настільну лампу. Верхнє світло загасив, а лампу засвітив. Влаштувався у ліжку з книжкою в руках. Занурився в маячню ворога радянського громадського харчування Йосипа Садовнікова, відзначаючи, однак, що рукописний текст інколи на диво легко перемагав іронію Ігора і спонукав поглянути на деякі кулінарні ситуації новим, більш серйозним поглядом.

Розділ про сіль і цукор цілковито заволодів увагою Ігора, тож він і не почув, коли повернулася мама, як вона злісно шпурнула пальто на вішак, а пальто впало і залишилося лежати на підлозі.

Мати зазирнула в кухню, потім відчинила двері в кімнату Ігора. Підійшла, змахнула рукою над його обличчям, ніби хотіла дати навідліг ляпаса. Але стрималась. Тільки її погляд, збуджений і сердитий, зупинився на обличчі сина.

— Дурень ти! — викрикнула. — Я через тебе ледь інфаркт не дістала!!!

— До чого тут я? — почав виправдовуватися Ігор. — Я тобі лише те сказав, що почув на власні вуха!

— Що ж ти почув? — вигукнула мати. — Він їй не «пропозицію» зробив, а «серйозну пропозицію». Второпав?

— А яка різниця? — запитав Ігор, згадавши, що справді чув від Ольги про «серйозну пропозицію».

— Різниця в тому, що «серйозна пропозиція» — це ділова, бізнесова! Він запропонував Ользі посаду директора кафе, яке він планує відкрити! А мені він нормальну пропозицію зробив: одружитися!

— Може, він і мені якусь серйозну пропозицію зробить? — промовив Ігор, скептично скрививши губи.

Мати мовчки розвернулася і вийшла, грюкнувши дверима.

Ігор присунув настільну лампу ближче до себе, на край тумбочки. Знову розгорнув оправлений рукопис. Сторінка з номером «48» мала назву «Людина і їжа».

«Люди, за своїм природнім ставленням до світу та їжі, поділяються на садівників і лісників. Садівники сприймають світ як сад, в якому слід відповідно поводитися: ремонтувати поламане, прикрашати побудоване, наводити лад і порядок. Лісники люблять все дике і більше надаються до руйнування, ніж до будівництва та відновлення. Лісники фізично сильніші і витриваліші, але й більш жорстокі. Вони вважають, що світ неможливо змінити, а садівники все хочуть поліпшити. Серед чоловіків більше лісників, серед жінок — садівниць. Чоловіки-садівники працездатні, але не дуже наполегливі в своїх переконаннях і починаннях. Лісники й садівники мають різні підходи до їжі. Це не означає, що лісникам більше смакує проста груба їжа. Лісники швидко втрачають природний дар розрізняти тонкий смак. Їх більше вабить розмір порції чи шматка, і за столом, отримавши таку ж їжу, як і інші, вони прискіпливо перевіряють: хто дістав найбільшу порцію або шматок. Садівники зазвичай не втрачають природного вміння розрізняти тонкий смак, а інколи навіть розвивають свою смакову фантазію настільки, що відчувають у стравах відтінки смаку, яких там немає».

Ігор відвів задумливий погляд від сторінки. Прочитані рядки вразили його своєю проникливістю.

Думки раптом перескочили на Степана. Хто ж він такий: садівник чи лісник? Радше, садівник… Ігор замислився над своїми кулінарними уподобаннями, а точніше, над своєю байдужістю до їжі та навколишнього світу, що раз у раз зростала.

«Виявляється, я — і не садівник, і не лісник, — сумно подумав він. — Ні риба, ні м’ясо… А коли був малим, які гарні замки з піску будував на пляжі в Євпаторії! Отже, міг стати садівником».

Ігор посміхнувся спогадам. «Щось я надто серйозно сприймаю цю писанину, — подумав за мить. — Це ж не підручник з психології! Це написано людиною з народу, може, навіть без середньої освіти!»

Останні думки були якісь невпевнені. В них відчувалася така сама фальш і неприродність, які трапляються на обличчях поганих театральних акторів, коли міміка і жести не збігаються за настроєм і змістом з репліками, що вони їх виголошують.

Ігор повернувся до недочитаної сторінки.

«Світ ще не зруйнувався повністю тому, що лісники і садівники часто беруть шлюби, створюючи неприродні, але стабільні пари. Чоловік-лісник насолоджується в такому шлюбі поступливістю дружини-садівниці. А якщо чоловік-садівник бере в дружини жінку-лісника, то вона своєю стихійністю урівноважує його ідеалізм і суворо контролює його діяльність».

— Та це ж про мене і Вальку, — вколола Ігора раптова думка. — Отже, я все ж таки садівник. Або більше садівник, ніж лісник…

Читати далі цю сторінку Ігор просто побоявся. Перегорнув сторінки вперед. Побачив розділ «Подрібнення природних продуктів. Страви з гречаного і перлового борошна». Гмукнув, перегорнув ще декілька сторінок. Промайнули знайомі слова, які цього вечора набули нового змісту. Повернувся на сторінку назад. Сімдесят другу сторінку займали два рецепти: «Рагу лісника» і «Рагу садівника».