Самум (збірник)
Шрифт:
Віка, чекаючи на кухні, шанобливо покивала головою на цей крик.
– Бачу! Ходить свекруха за тобою, як пришита, відлякує твоє щастя! А що ти їй зробила, зізнавайся?
Сірі очі дівчини потемніли на тлі молочно-білого лиця. І знову в яблучко; прекрасно. Негідниця надовго запам'ятає її «інтерв'ю».
– Винна? Зізнавайся – винна?!
Горопашна репортерка вискочила з кімнати. Ірині хотілося крикнути їй у спину – «Ату», але замість цього заревіла міддю:
– Так і ходитиме за тобою! Не підпустить до тебе щастя, так і знай!
Грюкнули вхідні двері. Майже відразу зазирнула Віка:
– Слухай, чого
– Психована, – Іра стягла з голови хустину. – Ще й журналістка…
Кілька хвилин вона сиділа, переводячи подих, слухала, як стишується серце. І таке буває в нашій практиці: ми блискуче працювали, ми спізнали натхнення; з другого боку, клієнт пішов не заплативши – професійний прокол. Неприємно.
– Втомилася? – Віка поставила чашку на стіл – просто на церковну парчу.
– Вікусю, – сказала Іра, – зателефонуй, будь ласка, Льоші з турагентства, хай підбере мені готель у Хургаді… або краще в Шармі, днів на десять.
Гримнув дзвінок у дверях.
– А це хто? – насторожилася Ірина. – До четвертої ще…
– Це піцу привезли, – Віка посміхнулася. – Ходімо обідати.
Вони їли піцу з грибами, пили апельсиновий сік на кухні й говорили про ціни, про Вічину дочку, котра майже виросла і якій час уже думати про майбутнє, а її батько, тварюка така, вже три роки носа не потикає і не відповідає на дзвінки. Віка, як завжди, зажурилася від того, що важко самій піднімати дівчинку, а потім повеселішала, бо вона, дама без вищої освіти і взагалі без професії, якось дає раду, тягне й піднімає. Потім Віка зателефонувала в турфірму й замовила для Ірини п'ятизірковий готель у Шарм-ель-Шейху.
Тим часом столик під церковною парчею, де так і залишилася стояти чашка з недопитим чаєм, раптом почав трястись, наче у вагоні. Двері до кімнати були причинені, ноутбук грав ретро-композицію «Дискотека вісімдесятих»; тільки коли чашка зісковзнула зі стола і з гуркотом розсипалася на друзки, Ірина й Віка відчули лихо.
На темній паркетній підлозі розтеклася калюжка, схожа на зірку. Білі скалки з золотою смужкою розлетілися по всій кімнаті.
– Протягом скинуло? – припустила Віка.
– Наче ж не було ніякого протягу…
Відчинена кватирка цідила денне повітря. Аромат пахощів послабшав; ні жаб'ячий кістяк, ні диплом на стіні, ні череп, ні сушене зілля не постраждали.
– Поривчастий вітер, – сказала Віка, повертаючись із кухні зі щіткою в одній руці і шваброю в другій. – Сьогодні в прогнозі…
– Чашки шкода, – сказала Іра. – Зручна була.
Їй траплялося зустрічатись із незадоволеними родичами клієнток, із дружинами відбитих чоловіків і з нареченими вкрадених женихів. Бували скандали, іноді мордобої, але такі інциденти потрапляли до розряду неприємностей, а не серйозних проблем.
Кілька разів у її практиці запах смаленого з'являвся зовсім близько, густий і їдкий. Бувало, тікала темними вулицями від гопників, найнятих її побити, часом доводилося міняти офіс і терміново виселятися з винайнятої квартири. Їй вдавалося втрясати проблеми з міліцією, бандитами, податківцями; щоразу вона ясно розуміла, звідки йде небезпека і що треба робити, аби її уникнути.
Чомусь розбита чашка, предмет простий і неважливий, змусила її знову відчути запах смаленого. Ледве вловимий.
Та – найгірше – вона не могла збагнути, звідки загрожує небезпека.Починала боліти голова.
Рівно о четвертій з'явилася наступна клієнтка – провінціалка років п'ятдесяти, на вигляд простувата, але чіпка й розумна. Її дочка жила в Америці й ніяк не могла вийти заміж – хоч мужиків, здавалося б, не бракувало.
– Ти подивись! – жінка з порога стала звертатися до Іри на «ти», одразу зрівнюючи їхні позиції. – І фігурою Бог не обділив, і личком, робота грошова, і вічно біля неї то один, то другий крутиться. А заміж – увесь час зривається! Оцей, останній, уже й обручку купив. А потім злиняв, наче водою змило… Чи це не вінець безшлюбності, бува?
– Він, – Ірина уважно розглядала фото дівчини. – Вінець. Так і є, – вона скорботно покивала. – Хто наклав, є підозри?
– Нема, – жінка безпорадно розвела руками. – Вона… ні з ким не сварилася, щоб аж так…
– Вона хрещена?
– Аякже!
– Ех, шкода, що вона в Америці, тут би я їй за дві секунди зняла… – Ірина замислилась, звівши очі до стелі, і машинально помітила, що побілка потемніла й невдовзі вимагатиме ремонту. – Тоді так. Піди до церкви, візьми три свічки…
Стіл здригнувся під руками. Похитнувся череп. Сіпнувся язичок свічки. «Кватирку слабко причинила, – приречено подумала Іра. – Зараз як розчахнеться, як дмухне…»
Вона потрясла головою. У вухах гуло, і гуркотіння наростало; Іра стурбовано торкнулася вух кінчиками пальців.
Тиск? Зміна погоди?
– Що це? – запитала вона, суплячись. – Чуєш?
– Ні, – несподівано боязко відгукнулася клієнтка. – А що?
– Гуде…
Землетрус? О, ще…
ІРА ІРА ІРА ІРА ІРА
Відьма підстрибнула на стільці й сильніше потерла вуха:
– І зараз не чує… те?
Клієнтка дивилася здивовано. Тим часом низький чужий голос повторював і повторював ім'я відьми, і тонкий звук «і» лунав у його виконанні басовитим ревом.
Стіл трясся, і череп нестримно їхав до його краю. Вогник свічки застрибав і згас. Ірина підхопилася, перекинувши стілець; тривалий біль пронизав уздовж хребта, розтікся по руках і ногах. Ніколи в житті вона не знала таких конвульсій, ніколи її так не корчило.
ІРА! ІРА!
– Hi! – заволала вона, в паніці забувши, що повинна мати владу над демонами. – Щезни! Ні! Мамочко! Матусю! Поможіть!
Ніхто не допоміг. Ірина впала на підлогу, вхопилася за край скатертини, ніби намагаючись за неї втриматися. Повз лице пробігли запилюжені чобітки зі збитими каблуками, грюкнули двері, і сліду клієнтки не було; Іра корчилася, стукаючи п'ятами по паркету, права туфля злетіла з ноги. Череп звалився з краю стола, стукнув по лобі й пострибав у темний куток.
– Помо…
І все закінчилося раптово. Ущухло гуркотіння. Припинилися корчі. Відчинилися двері, зазирнула Віка:
– Чого вона… Що з тобою?!
Ірина сіла. Руки тряслися. Спину заливало потом, губи здалися чужими, коли Іра через силу розтягла їх до вух:
– Подивися… у мене усмішка не крива?
– Це що, усмішка?!
– Це тест на інсульт, – простогнала Іра. – А руки…
Насилу підвівшись, вона випростала руки перед собою. Долоні тремтіли. Відьма заплющила очі й дотяглася пальцем до кінчика носа.