Іще ніч...

Ось, наприклад: багато хто тлумачить, що коли у Біблії говориться – «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею» (Бут. 2.7), то ніби це означало, що в Адамі до цього не було душі й духу людського, а було буцімто лише тіло одне, сотворене з пороху земного...

Невірне це тлумачення, бо Господь Бог сотворив Адама з пороху земного у тому складі, як святий апостол Павло стверджує: «...а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть...» (Перше послання апостола Павла до Солунян, 5 розділ, 23 вірш). І усі ці три частини нашого єства створені були з пороху земного (з природних хімічних елементів землі, природним же шляхом розвитку, еволюції), і Адам не мертвим був сотворений, але діючою тваринною істотою (неандерталець, кроманьйонець, Гомо Сапієнс), подібною до інших живучих на землі одушевлених Божих створінь.

Але ось в чому сила: якби Господь Бог не вдихнув потім в лице його цього дихання життя, тобто благодаті Господа Бога Духа Святого, що від Отця походить і в Сині перебуває, і ради Сина в світ посилається, то Адам (перші люди), як би не був він досконало сотворений у порівнянні з іншими створіннями, будучи вінцем творіння на землі, усе-таки залишився б не маючим всередині (у серці своєму) Духа Святого, Який возводить його (людину, народжену згори, одухотворену, осяяну Божественним світлом Благодаті) в Богоподібне достоїнство (на висоту бачення духовними очима слави Господньої, відчуття у серці своїм присутності Божої; на вершину молитовного предстояння, споглядання, єднання з Божеством – на вершину святості), і був би подібним усім іншим створінням, які хоча й мають тіло, і душу, і дух, що належать кожному за родом їх (у тому числі і т. зв. роду “Гомо Сапієнс” – “Людини Розумної”), але Духа Святого всередині себе не маючим...”

Історія гріхопадіння Адама та Єви (віри та життя, громади перших народжених від Духа, Церкви причасників містичного досвіду Божественної реальності) потребує окремого висвітлення. Сьогодні ж дамо відповідь на поставлене запитання: хто такі у біблійній мові Каїн та Авель? Якщо Адам символізує собою віру, що чинна любов’ю, Єва – громаду вірних, то Каїн і Авель – всиновлення цієї віри, два способи служіння. Приземлене, душевно-тілесне, уражене духом фарисейства та нелюбовності, обрядовірства та релігійного фанатизму Каїнове служіння, що приносить Богові “жертви від плоду землі”, про які так говорить Господь: “Чому Я чекав, що родитиме він виноград, а він уродив дикі ягоди?..” (Ісаї, 5 розділ, 4 вірш). І істинне, духовне, осінене любов’ю, благословенне й благодатне служіння Авелеве – служіння в Дусі та правді, яке покладає на жертовник волі Божої, на вівтар виконання Закону Божої Любові плоди самозречення та смирення, повної ваги грона милосердя та богопізнання. Приносить жертви духовні “від своїх первородних з отари та від їхнього лою”, про які Псалмоспівець:

“Бо коли б Ти жертви побажав – приніс би я: всепалення Ти не бажаєш.

Жертва Богові – це дух сокрушенний (овечка – символ смирення). Серцем смиренним і скорботним Ти не погорджуєш, Господи!” (Пс. 50(51).18–19).

І нарешті, хто ж є та Каїнова дружина? Ні, не сестра вона його, як це розуміють прихильники тлумачення Слова Божого по букві. Жінка Каїна – це життя каїнітське, душі тих, хто приймає в себе ідеологію Каїна, запліднюється духом його. Це серця тих нещасних, які вбивають в собі світле служіння Авелеве і замість того, щоб осістися в благословенних оселях Отця нашого Небесного, перетворивши серця свої на храми Святого Духа Любові, утікають з-перед Лиця Господнього, ідучи шляхом блудного сина у світ, у біблійну країну Нод, що означає “Блукання”...

МЕЧ ХЕРУВИМСЬКИЙ

Запитання: На іконах архангел Михаїл зображується з мечем полум’яним у руці. А в Біблії сказано, що після вигнання із раю Господь поставив на вході до нього херувима з мечем обертаючимся. Що це за меч?

Відповідь: У першій книзі Біблії “Буття” читаємо:

“І сказав Господь Бог: «Ось став чоловік немов один із Нас, щоб знати добро й зло (тут гірка іронія: Ось і став “богом”, послухавшись голосу плоті своєї, – пішов шляхом пізнання добра через зло, насправді ж роз’єднавшись з Нами, втративши благодать Богоєднання). А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з’їв, – і не жив повік-віку» (Але Господь осміяним не буває. Він є Законодавець – Він же й Вседержитель. Він встановив Закон: Возлюби – і за законом спорідненості перебуватимеш у вічному блаженстві з Творцем сущого, правдиво обожишся, споживатимеш плоди Духа Святого з духовного древа життя – древа Богопізнання. Коли ж ні – то результатом беззаконня твого /власне гріха – див. Перше послання апостола Івана, 3 розділ, 4 вірш/ буде прокляття. Прокляття – тобто роз’єднання з Божеством: ти сам позбавиш себе духовного Едему, знищиш рай в серці своєму і замість “миру і радості у Дусі Святім” отримаєш пекло /грецькою “ад” – “місце темряви”/, де “тільки плач і скрегіт зубів”. Плач від нещасливості своєї і скрегіт зубовний від злості на Бога, ближнього, та й на самого себе…).

І вислав його Господь (його – тут Адама, перших людей віри) із еденського раю, щоб порати землю (працювати над собою, обробляти землю сердець своїх, що заросла терниною й осотом, забуяла духом користолюбства і насильства, – щоб відшукати в собі той загублений рай, відновити втрачений зв’язок, віднайти “дорогу давню”, дорогу до древа життя…), з якої узятий він був.

І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив херувима і меча полум’яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя” (Буття, 3 розділ, 22–24 вірші).

Херувими – то ангели відання. Саме слово “херувим”, власне, й означає “відання”, “знання”. У Біблії вони зображені багатоокими. Тут – повнота бачення духовного, повнота відання істини. Так у Єзекіїля про херувимів читаємо:

“А все їхнє тіло (духовне, безумовно, тіло, бо ж ангели – “суть службові духи”), і їхня спина, і їхні руки, і їхні крила… повні очей навколо (тут всесторонність просвітлення правдою, “очі спереду і ззаду” – знання прийдешнього і майбутнього, освячені світлом істини діла та прагнення)…” (Єзекіїля, 10 розділ, 12 вірш).

Меч херувимський – то є меч Слова, меч духовний, меч “полум’яний”. Як і каже про нього “апостол народів” Павло: “Візьміть… меча духовного, який є Слово Боже”; “Бо наш Бог – то «палючий огонь»!” (див. Послання апостола Павла до Ефесян, 6 розділ, 17 вірш; до Євреїв, 12 розділ, 29 вірш). Цей меч знаходиться “на сході” від Едему...

Що є “схід” у біблійній мові? Схід – це напрямок до сонця. А “Сонце правди – Христос!” Це Він названий у Слові “Сходом з висоти” (див. Луки, 1 розділ, 78 вірш). І саме цього напрямку й слід триматися тим, хто хоче віднайти шлях до Раю.

“Я є Шлях”, – говорить Господь. “Я є шлях, і правда, і життя!” Я є шлях правди, який веде до життя вічного, до того живоносного Древа, плоди якого є плодами Духа, що про них сказано: “А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, здержливість, лагідність. Закону нема на таких!” (Послання апостола Павла до Галатів, 5 розділ, 22–23 вірші). Але, щоб досягти цих плодів, треба пройти через “меч, який обертається”, через обрізання духовне, про яке мовить пророк: “Обрізуйтеся Господеві, й усуньте із ваших сердець крайні шкірки…” (Єремії, 4 розділ, 4 вірш). “Віддай плоть – і прийми Дух”, – навчають отці Церкви. І Петро благовістить:

“Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі – чесноту, а в чесноті – роздумування (обрізування “затовстілих вух” своїх мечем Слова),

а в роздумуванні – стримання (обрізання “крайньої плоті” пожадань тілесних “обертаючимся мечем” посту й молитви), а в стриманні – терпеливість (обтинання волі своєї волею Божою), а в терпеливості – благочестя (благочестя смиренномудрості: нерукотворне Христове обрізання Духом через хрещення – самозречення та повне занурення у смиренну віру),

а в благочесті – братерство, а в братерстві – любов (аж до повного, святого розчинення в Любові: “Возлюби Господа, Бога свого, та ближнього свого, як самого себе”).

Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа (не залишить нас без плодів благодатного древа життя, древа Богопізнання. Бо “Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його” (Євангеліє від Івана, 17 розділ, 3 вірш))” (див. Друге послання апостола Петра, 1 розділ, 3–11 вірші).