Іще ніч...

“ПО ЇХНІХ ПЛОДАХ ПІЗНАЄТЕ ЇХ…”

Запитання: Сьогодні газети буквально пістрявіють оголошеннями різноманітних цілителів, знахарів, провісників народної медицини, які пропонують стражденним свої послуги, обіцяючи чудодійне зцілення мало не від усіх хвороб. Розумію, що серед представників т.зв. нетрадиційної медицини є й справжні цілителі, які мають цей дар від Бога, але не знаю, як відрізнити їх від тих, що послуговуються темними силами, або й просто є шарлатанами? Відповідь: Дійсно, з історії Церкви нам відомо, що у перші віки християнства цілительство займало чільне місце в житті християнських общин. При кожному храмі, в кожній громаді вірних обов’язково були люди, у яких серед дарів благодаті Божої домінувала харизма цілительства і які щедро використовували цей дар во благо Церкви. Віруючі тих часів не послуговувалися світськими лікарями. Навпаки – світські, навертаючись до віри й приймаючи Христа своїм Спасителем, приходили у Церкву, аби припасти до цілющого джерела благодаті Господньої. З часом, коли за пророцтвом апостольським “любов багатьох охолола”, через те, що фарисейська розчина проникла і у життя Новозавітної Церкви, зменшилася й ряснота Благодаті (не якісно, але кількісно). І, як результат, сьогодні інституція християнського цілительства окремими особами є фактично втраченою й офіційно перейшла в іншу якість, точніше збереглася лише в одній якості, набувши статусу священнодійств, здійснюваних виключно духовенством, зокрема, в таїнстві соборування (воно іще має назву “маслосвяття” або “єлеоосвячення”). Проте існуюче положення зовсім не означає, що благодать Всесвятого Духа не проливається на окремих віруючих та вірних членів Церкви Христової. Адже здатність до прояву прихованих неординарних, так званих надприродних якостей, потенційно закладена в кожній людині, тільки знаходиться вона в зародковому, точніше у “сплячому” стані, будучи прикритою “звірячими шкурами”, каїновою печаттю, завісою гріха, яка знімається лише Христом (див. Буття, 3 розділ, 21 вірш; також 4 розділ, 15 вірш; Євангеліє від Матвія, 27 розділ, 51 вірш). І не втратила й до сьогодні свою силу обітниця Господня, дана нам через апостолів: “І сказав Він [Христос] до них [до учнів Своїх]: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте (Євангелія – грецькою “блага, добра звістка”)! Хто увірує й охреститься (слово “хреститися”, грецькою “баптисма”, означає “повне занурення”, – тут: Хто увірує і повністю зануриться у Благодать віри смиренної, підніметься до висот досконалості, до висот здобуття Духа Святого), – буде спасенний, а хто не ввірує – засуджений буде. А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім’я Моє демонів будуть виганяти, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип’ють, – не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, – і добре їм буде!” (Євангеліє від Марка, 16 розділ, 15–18 вірші). Отже, як бачимо, і нині діє благодать Божа через тих, хто відрікся себе, і йде “царським шляхом” духовного удосконалення. Бо Господь наш Ісус Христос “і учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!” (Послання святого апостола Павла до євреїв, 13 розділ, 8 вірш). Тільки, на жаль, літепла щодо віри номінальна церква сьогодні майже втратила здатність розрізняти “між святістю й між не святістю, і між нечистим та між чистим” (див. Левит, 10 розділ, 10 вірш), і однаково негативно ставиться як до окультних практиків, які, не маючи “розуму Христового”, не очистивши Святеє Святих серця свого Святим Духом Любові, механічно розвивають в собі екстрасенсорні здібності, так і до духовно просвітлених вірних, які ліствицею смирення піднялися до висот Благодаті й отримали дар зцілень від Господа. Як же, дійсно, розрізнити: від Господа той чи інший дар чи від лукавого? Силою Духа Святого творить людина чудеса (у тому числі й чудеса зцілення) чи силою “бога віку цього”, сатани, що злодій він “і грішить від початку”? Людина просвічена Духом дасть відповідь на це запитання одразу, при першому ж контактуванні, бо дар розпізнавання духів є одним із провідних духовних дарів. Але якщо не відкрився у нас іще цей дар, якщо отримали лише тільки “зачаток Духа”, або й зовсім не народилися згори? Тоді маємо найвірніше мірило, найправдивіший Канон – Слово Боже, і до нього удаваймося в усіх аспектах нашого життя… Сказав Господь: “По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіги – із будяків (“Тернина” у біблійній мові – символ омани багатства віку цього – див. притчу про сіяча: Матвія, 13 розділ, 22 вірш; “будяччя” – образ нелюбовності, агресії, владолюбства. “Тернина й осот” – символи духу насильства й користолюбства)? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родити добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, – зрубується та в огонь укидається. Ото ж бо, – по їхніх плодах ви пізнаєте їх!” (Мф. 7.16–20). От вам і відповідь на поставлене запитання! Відповідь наскільки ясна, настільки ж і проста. По плодах! І якщо, завітавши до офісу якого-небудь новоспеченого “цілителя”, ви побачите на дверях таксу: “Діагностика – 10 «умовних одиниць», лікування – 40”, – то чимдуж утікайте від гріха подалі! Бо чи можна уявити собі, щоб Христос або учні Його виставляли подібні умови? Уявити, що тінь апостола Петра оцінювалася б, скажімо, в 100 динаріїв, а хустки й пояси з тіла Павлового у 300? “Ніхто двом панам служити не може, – бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні (мамона – язичеський бог багатства)” (Мф. 6.24). Це щодо “тернини”. А щодо “будяччя” – то скільки разів доводилось чути про зверхність у поводженні, честолюбство, роздратування, ба навіть гнівливість “авторитетів” від цілительства! Це також вірна ознака того, що далеко не Дух Христів царює у серці означених “чудотворців” і не Дух Святий промовляє їхніми устами. Бо “навчіться від Мене, – говорить Господь, – Я ж тихий і серцем покірливий…” (див. Мф. 11.29). Бо “від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!” (Перше соборне послання святого апостола Івана Богослова, 4 розділ, 7–8 вірші). Не пізнав, а, отже, і не отримав від Нього ні влади, ні сили зціляти “недужих усіх”… Отож, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!

“І НЕ ВПИВАЙТЕСЯ ВИНОМ...”

Запитання: Що сказано в Біблії стосовно вживання алкоголю?

Відповідь: В нашу оселю прийшло свято... Різдво, Новий рік, Водохрище. Сім’я сідає за стіл. Кутя, святкові наїдки і... чарка. Чи так уже необхідна вона? Чи дійсно без неї не можемо обійтися за святковим столом? Запитаймо себе. І якщо ми дамо відповідь, що без пляшки на столі чогось не вистачає, що без чарки і свято не свято – значить у нас проблеми, значить ми вже в тенетах, і час бити на сполох.

Біблія чітко розмежовує помірне вживання легкого виноградного вина (не горілки чи самогону!) і пияцтво: повну або часткову залежність від алкоголю. Про це свідчать і цитати з Святого Письма:

“Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя” (Екклезіаст); “Трохи вина зуживай ради шлунка твого” (Перше послання апостола Павла до Тимофія). Але: “Не будь поміж тими, що жлуктять вино...” (Приповісти Соломона); “Поступаймо доброчесно, не в гульні та п’янстві” (Послання до римлян); “Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п’янством... ” (Євангеліє від Луки); “Не єднатися з тим, хто зветься братом, та є перелюбник, чи користолюбець, чи ідолянин, чи злоріка, чи п’яниця, чи хижак, – із такими навіть не їсти!” (До коринфян); “Учинки тіла явні то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!” (До галатів).

Про пияцтво чомусь тепер говорити не те що не прийнято, а якось “не модно”. І в цій немодності, в цій сором’язливій мовчанці (сказати б – у злочинному потуранні пияцтву) приховується велика небезпека. Озирнімося навколо. Все більше й більше навколо п’яних – у транспорті, на вулицях... Навіть з роботи люди їдуть, немов би з корчми. У чому ж причина? В чому корінь зла? Пошукаймо відповіді на це запитання у Святому Письмі.

“В кого «ой», в кого «ай», в кого сварки, в кого клопіт, в кого рани даремні, в кого очі червоні? У тих, хто запізнюється над вином, у тих, хто приходить попробувати вина змішаного (інший переклад – “міцного”. – Авт.). Не дивись на вино, як воно рум’яніє, як виблискує в келиху й рівненько ллється, – кінець його буде кусати, як гад, і вжалить, немов та гадюка” (Приповісти).

Дехто, виправдовуючи свою пристрасть до п’янкого напою, каже: “А в Біблії ж сказано: Пий, та не впивайся…” Не сказано! Цей ходячий вислів – перекручена фраза з Послання апостола Павла до ефесян: “І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом”. Немає тут цього – “Пий”! І в багатьох інших місцях Святого Письма також різко засуджується пияцтво.

Чому ж людина п’є? Біблія вчить, що першопричина гріха – гордощі, а початок його – недовіра до Бога. Сказав поет: “Блажен, хто вірує, – йому на світі тепло”. Коли ж людина живе без віри, не знаючи волі Божої, не узгоджуючи свою волю з Його (а таке узгодження і є, власне, “життям в Ісусі Христі”), то їй холодно. Холодно, страшно, самітно, незатишно у світі, де владарює диявол, “світоправитель темряви віку цього”. І людина замість того щоб зігрітися вірою, опертися на міцний фундамент слова Божого, пробудити в собі Христа, аби Він узявся своєю могутньою рукою за кермо життя її, – ще більше заплутується у тенетах “духів злоби піднебесних”, намагаючись втекти від реалій буття, задурманюючи себе хмільним. А сатана, цей великий ошуканець, запопадливо підсовує людині чарку: “На, випий і забудься…” І так людина руйнує свої тіло й душу.

Чи маємо ми право руйнувати своє тіло? Ні. Це пряме порушення заповіді “Не вбивай”. Чи ви не знаєте, що тіло ваше – то храм Духа Святого, а пияцтво перетворює цей храм на печеру розбійників! Алкоголь поступово руйнує тіло, але руйнується й душа. Людина деградує, поволі перетворюючись на тварину, втрачаючи образ та подобу Божі. Сказано у євангеліста: “Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душу вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити” (Євангеліє від Матвія). Сатана вбиває і тіло, і душу! Господь попереджає нас, щоби ми тверезилися й були пильними, бо зійшов диявол на землю в страшній злобі і ходить, як рикаючий лев, шукаючи кого б пожерти. І щоб заволодіти людською душею, він застосовує свою зміїну хитрість: з’являється в образі “ангела світла”.

Тому-то людина тягнеться до чарки нібито задля чогось доброго. Яке лицемірство! Нищити своє здоров’я зі словами “Вип’ємо за здоров’я!” Руйнувати сім’ю під виголос “За сімейне благополуччя!” Пити “за дружбу” – і потім у п’яному чаді зчіплятися в бійці. Чаркуватися за міцну державу – і пропивати її... Після цього стає зрозуміліше, чому слово “диявол” перекладається саме як “ошуканець”.

Хвороба пияцтва розвивається непомітно. Сатана, як павук, роками плете ці тенета у серці людини. Алкоголік ніколи не визнає ні перед людьми, ні навіть перед самим собою, що це для нього є проблема. Він вперто доводить собі й оточуючим, що у нього немає потягу до спиртного, що він може пити, а може й не пити; може кинути пити у будь-який час. Але настає ранок – і знову похмілля, знов головний біль... І в цій ситуації існують лише два виходи. Перший – продовжувати жити в полоні гріха, поступово згораючи в “озері, що паленіє вогнем та сіркою”, а це – друга (духовна) смерть. І другий – протистати дияволу, як вчить апостол Яків. Протистати не своєю власною силою, але силою Божою, яку дає віра. А для цього у першу чергу розкаятися в своїй людській гордині і прийти до Господа, прийти до віри. “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою!” – закликає Господь.

Один проповідник розповів чудову притчу. Людина, в якої були чималі життєві труднощі, звернулася до Бога зі словами: “Господи! У мене є велика проблема. І ця проблема – це я!” Господь же відповів: “Сину, у Мене є відповідь на твою проблему. І ця відповідь – це Я”.

Ми маємо усвідомити, що всі наші проблеми – від невірства нашого, від нашого безбожництва. Протистати дияволові можна лише міцною вірою, стриманням та молитвою. Коли невіруючий усвідомлює, що в нього виникли труднощі, – він починає шукати рятунку у лікарів та екстрасенсів. Лікується гіпнозом, кодується тощо. І це на якийсь час може дати позитивні результати. Але якщо людина не заповнить своє серце любов’ю і вірою Христовою, якщо в серці її не зацарює Господь, – вона знову впаде у спокусу, і падіння те буде гіршим за перше. Бо сказано в Євангелії:

“Коли дух нечистий виходить з людини, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, але, не знаходячи, каже: «Вернуся до хати своєї, звідки я вийшов» (хата біблійною мовою – серце людини, домівка духу. – Авт.). А як вернеться він, то хату знаходить заметену й прибрану.

Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, – і входять вони та й живуть там. І буде останнє людині тій гірше за перше!” (Від Луки).

Отож, хай оселиться в нашому серці Господь. І хай серце наше стане царством Його, царством Божим. Слава Творцю, вибір за нами!..

ДРЕВО ЖИТТЯ

Запитання: Поясніть, будь ласка, що це за “дерево життя” і чим воно різниться від “дерева пізнання добра й зла”, плоду якого не можна було споживати Адаму та Єві? Чому серед дерев Раю могло бути це дерево? Для чого Бог зростив його?..

Відповідь: Почнемо з того, що не яблука й не груші споживали у садку Божому перші люди віри, зображені у Святому Письмі під образами Адама та Єви! Як сам Едем (“Едем”, “Еден” – ніжність, приємність, солодкість; “рай” – сад), так і дерева в цьому Садку – поняття духовні. Подібно до того, як Церква біблійною мовою є виноградником Господнім, так і дерева в Біблії є символами духовних речей. Дуб – емблема міцної віри (згадаймо діброву Мамре, що збудував у ній жертовника смирення та любові батько народів віри Авраам. “Мамре” – означає кріпость, сила). Кедр – прагнення до висот досконалості – “кедри ливанські”, що ростуть на високостях духовності (“Ливан” – білий, сніжний: “Насичуються Господні дерева, ті кедри ливанські, що Ти насадив…”, – читаємо у псалмах. Смоківниця (фігове дерево) – символ плідності. Це “древо” покликане приносити плоди смирення й любові. Дерево сіттім (акація) – міцністю подібне до каменя, із нього ковчег Заповіту. Вічнозелений запашний кипарис – символ неминущості й благості обітниць Вічносущого…

“І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході (схід – напрям до сонця, а Сонце правди – Христос: “Світло Христове просвічує всіх”; “Бог є Світло…” (Перше соборне послання святого апостола Івана Богослова); “Я Світло для світу” (Євангеліє від Івана). – Авт.), і там осадив людину, що її Він створив. І зростив Господь Бог із землі (земля у Біблії – це серця людські: “Послухай, ти, земле…”, – взиває Господь; “Уся земле, покликуйте Господу”, – співає Давид. – Авт.) кожне дерево (духовне дерево! – Авт.), принадне на вигляд і на їжу смачне (“Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене…”. – Авт.). І дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла… І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала (щоб працювала над собою, зростала духовно, піднімалась до висот обоження – висот богопізнання – постійно очищаючи серце своє, пануючи духом над плоттю: “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога”. – Авт.). І наказав Господь Бог Адамові (першим людям віри, які піднялись до райських висот здобуття Благодаті. – Авт.), кажучи: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти (харчуватись духовними плодами його. – Авт.). Але з дерева знання добра й зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (помреш духовно – втратиш розуміння істини, втратиш віру, втратиш благодать Всесвятого Духа. – Авт.)” (Буття, 2 розділ, 8–9, та 15–17 вірші).