Іще ніч...
Шрифт:
Єврейська календарна субота по букві була встановлена для стародавнього Ізраїля, що його звільнив Господь із рабства єгипетського. Але духовно провіщала вона Новозавітну Пасху, нове звільнення – звільнення усього людства від рабства диявола. “Так бо Бог возлюбив світ...” Саме Христос звільнив людей від влади сатани і спас їх Своїм воскресінням, як і співаємо ми у радісному великодньому тропарі: “Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував”. Наша Пасха – Христос! – виголошуємо ми. Цей день – день воскресіння Христового, є днем духовного звільнення усього людства від рабства гріха. В цей день “вивів нас Господь, Бог наш, сильною рукою та витягненим
“Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем, –
від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!
Цей день , що його створив Господь, – радіймо та тішмося в нім !” (Пс. 117(118).22–24).
Але, якщо поглянути на день воскресіння Христового по букві, то який же це день за єврейським календарем? Коли буквально сталося воскресіння? Це сталося у 1-й день єврейського тижня, який зветься тепер неділею, і святкується християнами, ставши днем спокою, суботою Господньою!
І, нарешті, що говорить нам відносно святкування старозавітної суботи Святе Письмо Нового Заповіту? Наведу лише декілька цитат:
“[Одного разу] Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти.
Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: «Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу»...
А Він відповів їм:
...Коли б знали ви, що то є: «Милости хочу, а не жертви», то ви не судили б невинних...
Бо Син людський Господь і суботі !” (Мф. 12.1–8);
“І сказав Він до них (до фарисеїв): «Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи»...” (Мк. 2.27).
Іще в часи апостольські деякі з юдействуючих християн нав’язували старозавітні обряди, у тому числі святкування суботи, членам Церкви (зокрема Галатам), на що апостол Павло гостро реагує, попереджуючи:
“А тепер, як пізнали ви Бога (Бога, що Йому на Ім’я Любов!), чи краще – як Бог вас пізнав, – як вертаєтесь знов до слабих та вбогих стихій, яким хочете знов, як давніше, служити?
Ви вважаєте пильно на дні та на місяці, і на пори та роки.
Я боюся за вас, чи не дармо я працював коло вас?..” (Гал. 4.9–11).
В ті давні часи ортодоксальні юдеї постійно докоряли першим християнам за недодержання старозавітної суботи. Той самий докір із уст юдеїв та юдействуючих християн звучить і тепер. Але й нині відповіддю їм нехай будуть слова апостола народів Павла:
“Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи , –
бо це – тінь майбутнього, а тіло – Христове” (Колос. 2.16–17).
ТАКІ НЕЛЕГКІ ПИТАННЯ
Запитання: Чи має право служитель Церкви зловживати своїм саном, примушуючи парафіян працювати на нього?..
Відповідь: На це запитання відповідь одна – безумовно, ні! Примушувати – означає чинити тиск, використовувати насилля. А це – не християнський підхід. Тим більше недопустимо таким чином вирішувати свої проблеми священнослужителю, якого Господь називає ангелом, тобто вісником Своїм. В книзі пророка Малахії, 2-й
розділ, 7-й вірш, читаємо: “Бо уста священика знання стережуть, та Закона шукають із уст його, бо він ангел Господа Саваофа”. І не може священнослужитель, якщо він є дійсно вісником Божим, опускатися до примусу мирян. Хоча, безумовно, світські засади увійшли і у церковне життя. І серед служителів церкви трапляються, як сказав апостол Павло, “вовки люті, що отари не щадять” (див. Дії 20.29), які, забувши про свій сан, відкинули дану їм в таїнстві хіротонії (священства) благодать Святого Духа, і чинять ті чи інші неподобства (про подібне інколи розповідають засоби масової інформації, і такі публікації шокують не лише вірних).Сказане апостолом Павлом стосується і тих церковнослужителів, які дозволяють собі керувати Церквою за допомогою сили. У книзі пророка Захарія Господь наголошує: “Не силою й не міццю, але тільки Моїм Духом, говорить Господь Саваоф” (Зах. 4.6). А Дух Божий – це Дух Любові, бо “Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!” (1Ів. 4.8, 16). Правила святих апостолів недвозначно наголошують:
“Велимо єпископа, пресвітера чи диякона, що хоче страшити вірних , що грішать, чи невірних, що образили,... позбавити священного сану . Бо ж Господь аніяк не вчив нас цього; навпаки, коли Його били, Він не відповідав ударами, коли докоряли Йому, Він не докоряв взаємно, і, страждаючи, не погрожував” (Апостольські Правила, 27-й канон).
Отже, як бачимо, заставляти, примушувати своїх парафіян працювати на себе священнослужитель права не має. З іншого боку, така ситуація може виникнути через те, що самі парафіяни не знають Слова Божого, і не розуміють свого обов’язку забезпечити матеріальний добробут священнослужителя. Бо не може служити священик “двом панам”, не має права він перейматися матеріальним, тривожитись проблемами: як прогодувати і одягнути себе й свою сім’ю. Не повинен священнослужитель думати “про волів, прокладання борозни та про корми для телиць”. Думки священика мають бути цілком захоплені “мудрістю, що вона від книг”, бо він “ангел” – себто вісник Господа Саваофа. Про це говорить нам премудрий Сирах:
“Мудрість від книг набувається в благоприємний час дозвілля, і хто мало має своїх занять (по добуванню хліба щоденного), може набути мудрості.
Як може зробитися мудрим той, хто керує плугом і хвалиться кнутом, ганяє волів і заклопотаний їхньою роботою, і якого розмова лише про молодих волів? Серце його зайняте тим, щоб прокладати борозни, і піклування його – про корми для телиць” (Сирах 38.24).
Отже, для того, щоби серце пастиря не було зайняте життєвими клопотами, а всі помисли його були спрямовані лише на справи церковні – на те, як би найкращим чином прислужитися Божій справі, вести паству до Царства Небесного, – розважливі парафіяни мають належним чином дбати про добробут свого священика.
Про це чітко говорить нам Святе Письмо. І тому горе-пастирю, що примушує прихожан працювати на себе, варто було б краще озброїтись Словом Божим, і прочитати з амвону церкви на черговій проповіді оцю цитату з Послання апостола Павла до коринфян:
“Хіба ж я не вільний? Чи ж я не апостол? Хіба я не бачив Ісуса Христа, Господа нашого? Хіба ви – то не справа моя перед Господом?
Коли я не апостол для інших, то для вас я апостол (“апостол” – грецькою “посланець”), – ви бо печать мого апостольства в Господі.