Іще ніч...

Оце оборона моя перед тими, хто судить мене.

Чи ми права не маємо їсти та пити?..

Хіба я один і Варнава не маємо права, щоб не працювати?

Хто коштом своїм коли служить у війську? Або хто виноградника садить, і не їсть з його плоду? Або хто отару пасе, і не їсть молока від отари?

Чи я тільки по-людському це говорю? Хіба ж і Закон не говорить цього?

Бо в Законі Мойсеєвім писано: «Не в’яжи рота волові, що молотить». Хіба за волів Бог турбується?

Чи говорить Він зовсім для нас? Для нас, бо написано, що з надією мусить орати орач, а молотник – молотити з надією мати частку в своїм сподіванні.

Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо ми ваше тілесне?

Як право на вас мають інші, то тим більше ми...

Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? Що ті, хто служить вівтареві, із вівтаря мають частку?

Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії ...” (1Кор. 9.1–15).

НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ…

Запитання: Чому буває так, що молишся, і не отримуєш відповіді на молитву?..

Відповідь: Сам'e слово “молитва” означає – зв’язок. Зв’язок між людиною і Богом. І якщо Господь не відповідає на нашу молитву, – значить цей зв’язок не відбувся. Я свідомо не розглядаю тут часовий план, коли для зміни обставин нашого життя по молитві віри просто необхідний час. Адже ж сказано: “По вірі вашій хай буде вам!” Тобто тут грає дуже важливу роль у першу чергу саме сила нашої віри. Адже чим сильніша віра – тим швидше прийде і відповідь на молитву. Це, думаю, і так зрозуміло. Я розглядаю тут аспект власне не сили віри, але радше якості самої молитви. Хоча, безумовно, ці поняття найтіснішим чином пов’язані. Чим сильніша віра – тим якісніша й молитва.

Так от, щодо якості молитви. Тут маємо два важливі моменти: По-перше чи було прохання, висловлене Богові нашими устами, власне молитвою? І, по-друге, чи згідно волі Божої воно було висловлене?..

Щодо першого, то нагадаю, що молитва – це не що інше, як зв’язок з Богом. А зв’язок цей відбувається лише тоді, коли, за словом Феофана Затворника, “серце зігрілось, і тепло до Бога взиває”. Отже, якщо не зігрілось – то це насправді і не молитва, а елементарне коливання повітря. З таким же успіхом можна було б записати своє прохання на магнітофонну плівку, і просто прокручувати її перед іконою.

Святий Никодим Святогорець розрізнює три основні ступені молитви:

1) молитва вуст;

2) молитва розуму;

3) молитва серця.

Він каже:

“В першому випадку молитва буває лише словесна, і вона зовсім не є молитвою; в другому – зі словесною з’єднується і молитва мислена, і це є молитва недосконала, неповна. Повна і справжня молитва є тоді, коли з словом молитовним та молитовною думкою поєднується й молитовне відчуття”.

Як же здобути справжню, дієву молитву? “Царство Боже зусиллями береться…” Молитва дається по благодаті Божій, і здобувається вона завдяки наполегливості у молитовній практиці. Ось як про це пише святитель Феофан:

“…Надихніться надією і упованням, що Господь, бачачи працю вашу над молитвою та старанність, з якою ви шукаєте навику в ній, дасть вам, нарешті, молитву, – і вона, ствердившись у серці, буде сама бити з нього джерелом. Цей блаженний плід є плодом труда молитовного!”

Тепер щодо другого моменту – молитися згідно волі Божої. Сказано:

“І оце та відвага, що ми маємо до Нього, – що коли чого просимо згідно волі Його , то Він слухає нас.

А як знаємо, що Він слухає нас, чого тільки ми просимо, то знаємо, що одержуємо те, чого просимо від Нього” (1Ів. 5.14–15).

От стрижень молитви! Молитися згідно з волею Божою!

Як часто ми просимо щось у Господа в молитві, не знаючи волі Його щодо нашого прохання! І як часто розчаровуємося у молитві… Ми просимо: Господи, дай нам те-то і те, зміни обставини нашого життя так-то і так... Але, не знаючи волі Божої, не знаючи слова Божого (бо ж воля Божа заховується в слові Його!) – не отримуємо того, чого просимо. “Нехай буде воля Твоя як на Небі, так і на землі…” Нехай буде воля Твоя як на Небі (на тверді Закону Твого), так і в нашому житті, – благаємо ми… – А чи знаєш закон Мій, чи знаєш слово Моє, чи знаєш волю Мою? – запитує нас Господь. – А, може, молишся у протиріччі із нею? Бо якщо не отримуєш, то лише з двох причин: або не так молишся, або не про те молишся. Не так – не у молитві серця; і не про те – не згідно з волею Моєю…

Воля Божа виражена у слові Його. Саме від Слова віра (див. Рим. 10.17). Саме в ньому ми можемо знайти відповіді на всі запитання, які ставить перед нами життя. І якщо ми знатимемо його, це “живе і діяльне” Слово, якщо знатимемо волю Божу згідно усіх проблем нашого життя, і молитимемось згідно із нею, – то обов’язково отримаємо відповідь! Обов’язково збудуться в нашому житті оці сповнені надії й любові слова Господні: “І все, чого ви в молитві попросите з вірою, – то одержите” (Мф. 21.22).

БАПТИСМА

Запитання: Християни-баптисти стверджують, що правильним є хрещення тільки через повне занурення, а хрещення через обливання – не дійсне. Чи так це насправді?

Відповідь: Слово “хрещення” у першоджерелі звучить як “баптисма”, і буквально перекладається як “занурюю”, або ж “повне занурення”. Тому-то канонічно правильним є виконання цього обряду саме через повне занурення.

Святі апостоли називали хрещення “водяним купелем у Слові”, або “купіллю відродження” (див. Послання святого апостола Павла до ефесян, 5 розділ, 26 вірш; до Тита, 3.5), чим воно і є насправді. В іншому місці хрещення порівнюється з покладанням у гріб, тобто з розп’яттям в собі гріха, смертю для гріха і воскресінням у життя вічне. Тому-то канони православної церкви й передбачають під час звершення таїнства хрещення повністю занурювати новоохрещуваного у воду – символ Слова, віри й Благодаті, – з проголошенням слів: “Охрещується раб Божий (ім’я) во Ім’я Отця, Амінь. І Сина, Амінь. І Святого Духа, Амінь”.

Хрещення через обливання Церква теж визнає, але не схвалює як неканонічне. Воно передбачене для виключних випадків: коли немає можливості здійснити обряд канонічно – відсутність водойми чи взагалі достатньої кількості води при нагальності здійснення таїнства, хвороба або немічність охрещуваного тощо. Також православ’я вважає допустимим і дійсним здійснення обряду через посипання піском (от воно – символічне “покладання у гріб”!) в умовах пустелі. Церква також визнає християнський подвиг мучеництва за віру неохрещених як “хрещення кров’ю”.