Іще ніч...
Шрифт:
“Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день – немов тисяча років, а тисяча років – немов один день!” (2Петра 3.8); “Бо в очах Твоїх тисяча літ, – немов день той вчорашній, який проминув...” (Пс. 89(90).4).
Отже, як бачимо, не творив Господь світло в понеділок, твердь у вівторок, море в середу, а світила у четвер. Та Йому це було й не потрібно. Господь – Творець, але Він же і Законодавець! І немає сенсу Йому порушувати власні закони – об’єктивні, вселенські закони розвитку (“еволюція” – латинською evolutio, від evolvo – “розгортаю”). Хоча, безумовно, можна спробувати зобразити Бога таким собі всемогутнім штукарем що, сплескуючи у долоні, миттєво творить Всесвіт. Та й прикрити подібне казково-байкарське тлумачення є чим.
По-друге, слово, яке в наших бібліях записане як “субота”, в дійсності звучить як “шабат”, і означає “спокій”. Насправді необхідно просто перекласти це слово на українську мову, і все стане на свої місця! Бо перекладачі Біблії на мови світу, зокрема на українську, перебуваючи у тому-ж таки полоні букви, уявляючи шість днів творення як буквальний тиждень, залишили гебрейське “шабат”, “день спокою”, в інтерпретації “субота”.
Як же насправді звучить четверта Заповідь українською мовою?
“Пам’ятай день спокою , щоб святити його!
Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – день спокою для Господа, Бога твого...
тому поблагословив Господь день спокою і освятив його”.
Тепер зрозуміло, що навіть у буквальному значенні четверта Заповідь говорить не про суботу, а про сьомий день. І, якщо в Україні першим днем тижня є понеділок то, відповідно, сьомим – неділя! Це то і є субота Господня, мовою гебру “шабат”, українською – “день спокою”. І в цей день ми відпочиваємо від усієї праці своєї, і цей день присвячуємо Богові. Якби жили ми в Ізраїлі, де робочий тиждень починається з неділі (неділя за єврейським календарем – перший день тижня), то сьомий день випадав би у нас на суботу. Але поза як ми живемо в країні, де перший день – понеділок, то і сьомим днем у нас є саме неділя.
Тепер повернімося знову до Святого Письма. Підтвердженням того, що біблійною мовою субота – то не день тижня, а день спокою, є те, що в старозавітній Церкві існували поняття суботнього місяця (сьомого місяця року) і суботнього року (сьомого року, року прощення або відпущення). Але ніде не бачимо місяця чи року-понеділка, року-вівторка, року-середи...
Наведу іще декілька на мою думку цікавих аргументів на користь того, що поняття “єврейська календарна субота” і “субота Господня” – далеко не тотожні. Як сказав Господь:
“Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи,
а тому то Син Людський (тут – Христос) Господь і суботі” (Мк. 2.27–28)...
Під час богословських дискусій на тему суботи наші брати адвентисти постійно наголошують, що субота дана людству від створення світу. На підтвердження цієї тези, як правило, наводяться слова з Писання:
“І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив.
І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив” (Бут. 2.2–3).
Як уже було зазначено нижче, мова тут іде не про день тижня, а про день спокою, про етап завершення творіння, про період гармонії Бога й людини, людини й природи, природи і Бога, – період насолоди плодами мудрості, доброти й слави Сущого. І цей то стан відпочинку Господнього, стан миру і радості в Дусі Святім, стан царювання у твориві Божої Любові, стан райського спокою, стан Царства Божого – і поблагословив, і освятив Творець. Ця то Субота, цей Шабат, цей Сьомий День, цей День Спокою і став “днем відпочинку” для Господа! Але якщо навіть уявити собі, що мова йде просто про день тижня, то і
тут, по букві, субота тільки освячена і поблагословлена, але святкувати її поки що не наказано! Перше святкування суботи відбулося лише після виходу народу Ізраїля із Єгипту...2. “Цей день, що його створив Господь...”
Причина встановлення святкування суботи для народу Божого висвітлюється на сторінках Святого Письма у книзі “Повторення Закону”:
“Пильнуй дня суботнього, щоб святити його...
І будеш пам’ятати, що був ти рабом в єгипетському краї, і вивів тебе Господь, Бог твій, звідти сильною рукою та витягненим раменом (синодальний переклад: “м’язом високим”), тому наказав тобі Господь, Бог твій, святкувати суботній день”(див. Повт. Зак. 5.12–15). І перший раз буквальне святкування суботи згадується уже після виходу народу Ізраїля з єгипетського полону, про що й читаємо в книзі “Вихід”:
“І сказав Господь до Мойсея: «Аж доки ви будете відмовлятися виконувати заповіді Мої та закони Мої? (Заповіді Любові, виконуючи які ми вкушаємо життєдайні плоди благодатного Древа – духовного древа Життя, древа вічного пізнання Волі Божої, що вкушали їх перші люди віри в садку Едемському. Ті Заповіді Любові, прийнявши які “вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн”, а Енох “вірою... був перенесений на Небо, щоб не бачити смерті”. Ті самі Заповіді Любові, які дали змогу Ноєві “стати спадкоємцем праведності, що з віри вона”, а Авраамові, який прийняв їх у вигляді Мелхиседекових хліба й вина, назватися другом Господнім. Це ті самі Заповіді, що були дані людству споконвіку: “Возлюби Господа, Бога свого усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всіма силами своїми, і всім своїм розумом; і ближнього свого, як самого себе...” Возлюби, а для цього змирись...).
Побачте, – Господь дав вам суботу (тут: подивіться – через жорстокосердя ваше Господь вимушений розгорнути для вас Єдину Свою Заповідь “Возлюби” у вигляді десяти конкретних пунктів підзаконного служіння. Та настане повнота часу, і Предвічний Логос, Бог Слово, Господь прийде на землю во плоті. Тоді Він виконає і знову підійме Закон Божий, Десять Заповідей, на вікодавню, твірну, благодатну та благословенну висоту Заповіді Любові. Але допоки відродиться віра смиренна, що чинна любов’ю, “під Законом стережено буде вас”) тому Він дає вам шостого дня хліба двох днів. Сидіть кожен у себе, – нехай сьомого дня не виходить ніхто з свого місця!»
І сьомого дня народ відпочивав”(див. Вихід 16.11–30).
Отож, як бачимо, перше святкування сьомого дня єврейським народом відбулося в пустині Сін після виходу їх із єгипетського краю. І встановлене воно було на згадку про спокій, мир і радість у Дусі Святім, благословенний відпочинок Господній, що був в серцях перших людей віри ув Едемі, а також про радість від звільнення Богом народу Свого з єгипетського рабства, радість переходу, перескочення, “песаху”, про радість Пасхи для Господа (єврейською “пасха”, “песах” – “перехід”, “перескочення” – звільнення від згуби, перехід зі стану рабства гріха у стан свободи духа).
Тепер погляньмо на Закон Божий, і на 4-ту Заповідь зокрема з позицій Церкви новозавітної, народу Божого часів після приходу Христа во плоті. Чи відмінив Господь Закон Божий – Десять Заповідей? Безумовно, ні! Недаремно ж ці Заповіді були написані “перстом Божим” на “кам’яних таблицях”. Адже камінь – вічний матеріал, і символічно це означає, що Закон Божий даний нам навіки. Та й і так зрозуміло, що не можна зватися християнином, і порушувати Заповіді – вбивати, красти, чинити перелюб і т. ін. А як же 4-та Заповідь: “Пам’ятай день спокою”(нагадаю, що єврейське “шабат, субота” – “спокій”)? Безумовно, необхідно виконувати і її! Тільки виконувати, грунтуючись не на традиціях ортодоксального юдаїзму, а на вічному камені “духовної скелі... а та скеля – Христос”...