Щит і меч

Але підозрівати Генріха в такій підлоті поки що ніби не було підстав. Навпаки, його запальність і гарячковість зовсім не поєднувались з підступністю. Але якщо Генріх цілком серйозно прийняв виклик, він не відмовиться од дуелі. І якщо від неї відмовиться Вайс, то в Генріха будуть всі підстави вважати його боягузом і з презирством одвернутися від нього назавжди.

Це означає втратити Генріха. І втратити тоді, коли пощастило виявити в ньому ту крихту людяності, яка, можливо, приховує в собі щось таке, чим скористається Вайс для справи.

Пригадуючи, відновлюючи в пам'яті всі відтінки переживань, які він помічав на Генріховому обличчі, коли говорив про інквізиції в таборі, Йоганн приходив до висновку, що ці міркування могли викликати в Генріха ненависть до нього, Вайса, як до людини, що повністю поділяє націстські погляди. І якщо це так, то Генріх може скористатися його викликом для того, щоб безжально убити, так само як зробив би Вайс на його місці, коли б йому видався такий зручний момент. Коли це так, виходить, Вайс переграв і його життя в небезпеці. Адже кожний із них, перше ніж сісти за шахову дошку, передасть другому записку: «В моїй смерті прошу нікого не звинувачувати». Одержавши від Вайса таку записку, Генріх, не чекаючи кінця гри, може дуже просто вліпити йому кулю в лоб. І зробить правильно, коли він такий, яким його вважає Йоганн. Звичайно, це чудово, коли Генріх такий. Це здорово, коли він такий. Тоді він неоціненна людина для тієї справи, якій відданий Вайс. Але в цьому випадку Вайс у небезпеці. І треба знайти спосіб, щоб уникнути цієї небезпеки.

А що, коли Генріх просто обдурив Вайса, щоб перевірити його? Талановито обдурив, як контррозвідник СС, що прекрасно засвоїв все, чому навчав його Віллі Шварцкопф, досвідчений есесівець, спеціаліст по душевних обшуках не лише в катівнях гестапо — у кожного свого найщирішого друга він обмацує душу. Що тоді? Звичайно, можна діяти прямо. Прийти до Генріха і покласти перед ним на стіл матеріали слідства у справі про вбивство Рудольфа Шварцкопфа, що учинив Функ за вказівкою Віллі Шварцкопфа. І відразу стане зрозуміло, з ким піде Генріх.

Але тоді Йоганн мусить розкрити себе перед Генріхом. І коли Генріх ухилятиметься від вибору своєї долі, від рішення, за ким іти, Йоганн змушений буде убити його.

Нічого іншого, як убити Генріха, тоді не лишається.

Найкраще, мабуть, зробити так: після того, як Йоганн буде в безпеці, одержавши Генріхову записку з проханням нікого не звинувачувати в його смерті, слід ознайомити його з матеріалами слідства. Якщо Генріх вибачить Віллі Шварцкопфу вбивство батька, — за це одне варто знищити його як падлюку, негідника.

Не виключене й інше: приголомшений Функовими показаннями, Генріх у збентеженні зречеться свого дядька, всіх гестапівців, разом узятих, і з відчаю погодиться допомагати Вайсові. Але відчай — нестійке почуття. Воно може минути так само швидко, як і швидко виникло. А потім прийдуть інші почуття, інші думки — все те, що наснажувало Генріха у фашистській Німеччині, і вони витіснять відчай, підступно підкажуть, як позбутися гнітючої скорботи про батька. Все може бути.

Стійке лише переконання. Але воно не осяває людину раптово, не приходить, як якесь блискавично просвітлення. І не можна розраховувати, що, познайомившись з матеріалами Функа, Генріх відразу змінить свої переконання.

Та Йоганнові й не потрібний Генріх приголомшений, розгублений, що у важкому відчаї ладен на все. Йому потрібний Генріх переконаний, що в смерті його батька винен не тільки Віллі Шварцкопф. Не тільки він, підлий братовбивця. Головний убивця — гітлерівська Німеччина, що планомірно знищує інші народи і спонукає до самогубства свій народ, примушуючи його чинити нечувані злочини.

І коли Генріх зрозуміє це, він прийде до переконання, що єдино правильний для нього шлях — стати прихильником радянського народу, щоб допомогти німецькому народові врятуватися від загибелі, від знищення.

Але як довести все це Генріхові, як перевірити, чи він саме той німець, що спроможний зрозуміти Йоганна, переконатися в його правоті і прийняти рішення боротися за ту Німеччину, що сама першою стала жертвою фашистського терору?

Дітріх останнім часом з групою спеціально відібраних осіб займався розслідуванням справи про п'ятьох німецьких військовослужбовців, які відмовилися взяти участь у розстрілі заложників.

Всі вони були засуджені до страти. І покарання мусило відбутися вночі у варшавській армійській тюрмі, де спеціально для цього побудували гільйотину. Але її конструкція виявилася не досить досконалою, і тому вирішено було застосувати найпримітивніший спосіб, використавши як знаряддя смерті сокиру м'ясника. Засудженим оголосили, що для тих із них, хто захоче взяти на себе роль ката, страту буде замінено відправкою на фронт у штрафні підрозділи. Але жоден із засуджених не погодився бути катом.

Тоді Дітріх вирішив, що в такому разі честь знищення ворогів рейху надається офіцерам абверу, чиї імена він назве перед самою стратою. До речі, це стане й перевіркою стійкості деяких офіцерів, що виявили недостатню активність на допитах злочинців. Через це Дітріх і затримався у Варшаві.

Лансдорф схвалив ідею Дітріха, він викликав його до себе і коротко повідомив йому, що у Варшаву прибув Генріх Шварцкопф, племінник оберштурмбанфюрера СС Віллі Шварцкопфа, сказав, що було б дуже доречно, коли б Генріх був присутній при страті військових злочинців і навіть брав участь у ній.

Нібито довірчо пояснив:

— Зате при нагоді вас відрекомендує з кращого боку перед оберштурмбанфюрором його племінник. До того ж оберштурмбанфюрерові буде приємно, коли його родич покаже в генерал-губернаторстві, що він гідний свого дядька — найближчого сподвижника рейхсфюрора.

Дітріх дуже зрадів, що познайомиться з такою визначною персоною. І він навіть занадто бурхливо подякував свого начальника за цю вельми цінну рекомендацію.

Але Лансдорф відразу ж спинив цей потік почуттів, рішуче вимагаючи, щоб Генріх Шварцкопф ні в якому разі не дізнався раніше, для чого його запрошують у тюрму. Інакше він неодмінно прибуде на страту у супроводі двох есесівців, і ті можуть усунути Дітріха від командування всією процедурою. Треба знайти для запрошення якийсь службовий привід, що стосувався б тільки Генріха Шварцкопфа.

— Ви маєте рацію, — згодився Дітріх. — Есесівці — нахаби: вважають, що тільки вони вміють достойно розправлятися із зрадниками. Коли б цей родич високопоставленого есесівця не заходився перший виконувати присуд. Пріоритет повинен бути у старшого за званням.

— Ну, це ви йому самі там поясните. — І Лансдорф додав глузливо: — Я вважаю, що принаймні вас як організатора він усунути не наважиться, поставиться з належною повагою.

— Ну що ви, гер Лансдорф! — тривожно заперечив Дітріх. — Я і не збираюся скористатися своїм правом. Одна справа — допит із застосуванням різних методів, а інша — страта. Ви ж мене знаєте. Я ще нікого не позбавив життя. Це моє дошкульне місце. Застосовувати засоби болю як засіб досягнення мети — службовий обов'язок. А фінальні дії… — Дітріх захитав головою. — На це я не здатний. Я вразливий, як жінка. — І одразу діловим тоном пообіцяв: — Отже, все буде зроблено так, як ви рекомендували.

Гітлер, проголошуючи: «Війна надає німцям благородства і деморалізує інші народи», не був новатор. Цей підбадьорливий заклик він викрав із словесного арсеналу кайзерівських м'ясників ще періоду першої світової війни. Надзвичайно нервовий, вразливий, з високо розвиненою інтуїцією, він тонко відчув таємні мрії магнатів Руру і Рейну, які вже за часів Веймарської республіки жадали бачити на чолі Німеччини сильну особу — деспота, тирана, диктатора, бо, як вони вважали, тільки гола, абсолютна влада справляє магічне враження.