Щит і меч

Неврастенік, що пишається приступами епілепсії як особливою прикметою, Гітлер визубрив Ніцше, як домашня господарка кулінарію, і з запалом ураженої своєю неповноцінністю людини спрямував неврастенічну енергію на те, щоб удавати з себе сильну істоту.

Це була миршавенька людина з м'ясистим носом, великими м'якими вухами, що стирчали, як крила в кажана, гнилими, почорнілими зубами, що вічно боліли, з жирною, прищуватою шкірою, вузькими плечима, обсипаними лупою, і синіми, наче протухле м'ясо, очима. Руки його постійно металися в мимовільних рухах — він наївно хвалився, що ніхто із наці неспроможний так непорушно тримати кілька годин праву руку для фашистського привітання, як тримає він, Гітлер. Ординарний австрійський міщанин за своїми смаками і уподобаннями, він був підступний, підступніш навіть за хижака. Він був знавець найрізноманітніших підлот і вмів орудувати ними, як ніхто. Саме безмежність цієї ницості і привертала до Гітлера доброзичливу увагу справжніх володарів Німеччини.

У політиці його вирізняла ощадливість шахраюватого бакалійника, що збуває поганий, залежаний товар. На початку путі він виправдувався перед промисловцями Німеччини в назві своєї партії, що лякала їх, — націонал-соціалістська — і посилався на Освальда Шпенглера. Втішав: «Прусський соціалізм виключає особисту свободу і політичну демократію». Його штурмовики стверджували програмне запевнення свого фюрера погромами, терором, звірствами. І створили цими «подвигами» кривавий ореол Гітлерові як цілком припустимій кандидатурі тирана, диктатора, деспота.

А він вів таємний бухгалтерський облік вбивств, погромів, розкрадань, готуючись подати рахунок фінансовим володарям і сподіваючись, що вони сплатять цей рахунок та запропонують йому офіційну посаду глави Німеччини. Але не забував і про своїх соратників, причетних до злочинів: ретельно записував до своєї бухгалтерської книги кожного, щоб усіх тримати на прив'язі і в разі провалу зрадити їм раніше, ніж вони зрадять йому.

Так на початку путі поводився він з ватажками банд штурмовиків..

Ставши главою Третьої імперії, він дотримувався тих самих способів управління з тією тільки різницею, що застосовував їх з незрівнянно більшим розмахом. Тепер він намагався зробити співучасником злочинів фашизму весь німецький народ, забруднивши його кров'ю, щоб кожний німець відповідав за злочини наці. Тактика знищення інших народів була не лише воєнно-політичною метою Гітлера.

Вона відповідала його підступним намірам тримати німецький народ у страху перёд відплатою за злочинні дії фашизму.

І що більше людей знищували в таборах і на окупованій території, то рідше нападали на фюрера приступи меланхолії, туги, страху, тим краще, бадьоріше він себе почував. Адже масштаби цієї бойні втягували в неї все нових і нових німців, а фюрер жадав зробити відповідальною за злочини фашизму перед людством всю Німеччину. І те, що найбільші німецькі концерни виготовляли засоби масового умертвління людей, навічно зріднило фюрера з найвидатнішими магнатами рейху, поєднало з ними надійно нерозривною круговою порукою. Він добре розумів, що навіть на лавах імперського стадіону не помістяться в ролі підсудних усі винні в страхітливих злочинах майже такою ж мірою, як і він сам. Це усвідомлення втішало і підбадьорювало фюрера. І, захоплюючись собою, він хитромудро зміцнював свою владу над найближчими сподвижниками: кожному окремо повідомляв про підлоту, яку робили один одному всі інші, намагаючись посісти місце ближче до нього, фюрера.

Гітлер знав: кожний з них вважав себе ніскільки не гіршим, а де в чому навіть спритнішим за нього. Але всі вони настільки ненавиділи один одного, що можна було бути впевненим: вони не об'єднаються, щоб вирвати у нього владу.

Матеріали, що компрометували високопоставлених діячів рейху, мали базарну ціну, і що бридкіші були вони, то дорожче коштували. Ними торгували або ж обмінювалися між собою гітлерівські розвідувальні служби.

Для керівників розвідувальних служб такі матеріали були знаряддям міжусобної боротьби за владу: кожен з них прагнув стати другою після фюрера особою рейху.

Вайс довідався від Дітріха про його розмову з Лансдорфом після своєї сварки з Генріхом, і його охопила пекуча тривога. Адже коли Генріх, під час страти виявить хоч якісь ознаки малодушності, Лансдорф одразу скористається цим.

Вайс знав, що Гіммлер незадоволений діяльністю Канаріса, а Віллі Шварцкопф — близька до Гіммлера особа. І, можливо, Генріх прибув у генерал-губернаторство з якимось секретним дорученням, що стосувалося не лише розслідування невдач «штабу Валі».

І не випадково Лансдорф, довідавшись, що Вайс у приятельських стосунках з Генріхом, доручив йому вивідати справжню мету його приїзду.

Гітлерівську механіку перевірки кожного наці на відданість Йоганн розкусив уже давно і знав, що той, хто ухилиться від співучасті у вбивстві, вважатиметься зрадником. Лансдорф прагнув скомпрометувати родича близької Гіммлеру людини, щоб помститися за підступи проти Канаріса.

Йоганн розумів, що Генріх, проявивши людяність, занапастить себе. Треба що б там не було врятувати Генріха. Найкраще, мабуть, зробити так, щоб Генріх не мав можливості потрапити в тюрму під час страти.

Лансдорф сказав якось, що коли рейхсфюрер накаже перевірити причини передислокації «штабу Валі», то кращим доказом був би напад польських партизан на рейхсфюрерових уповноважених десь у районі колишнього розташування штабу. Лансдорф пригадав і розповів у жартівливому тоні, як ще в першу світову війну полковник Вальтер Ніколаї організував за допомогою своїх агентів викрадення документів з німецького генерального штабу, а вже через добу блискуче «розшукав» ці документи у «французьких шпигунів». Зрозуміло, що «французів було вбито на місці при спробі чинити опір». Цим Ніколаї здобув особливу прихильність кайзера, і все це зрештою благотворно вплинуло на німецьке суспільство, в очах якого благородна роль німецької розвідки піднялась.

Відновлюючи в пам'яті ці Лансдорфові слова, Йоганн Вайс згадав й іншу розмову, вже з Дітріхом. Коли він сказав, що даремно Генріх Шварцкопф, наражаючи себе на небезпеку, сам, без охорони, ходить в есесівському мундирі по Варшаві, Дітріх відповів, стенувши плечима:

— То й що ж? Коли поляки його приб'ють, рейхсфюрер Гіммлер зайвий раз переконається, в яких важких умовах доводилося тут працювати нашому «штабу Валі». Адже Гіммлер був зобов'язаний очистити всі навколишні райони від поляків, але так і не очистив, хоча в Польщі найбільша кількість концтаборів знищення і вони здатні переробити населення будь-якої європейської держави.

Все це наштовхнуло Йоганна на одну думку; у нього визрів план, який він вирішив здійснити за допомогою Зубова. Якщо задумане здійсниться, вони зуміють зберегти Генріха під небезпеки, що загрожує йому тут звідусіль.

Зустрілися вони з Зубовим, як завжди, на набережній Вісли, біля спорожнілої брандвахти.

Вислухавши Вайса, Зубов сказав незадоволено:

— Ну гаразд, але тільки, пробач, марудна це була штука. Твого Шварцкопфа й зачепити не можна, а він нас може. Необопільно якась виходить.

Йоганн огризнувся:

— Коли б завжди і все було обопільно, тебе давно б уже на світі не було.

— Я сам дивуюся, що живий, — згодився Зубов. — Але тільки чому це в мене виходить? А тому, що завдання завжди зрозуміле: або ми їх, або вони нас. Ну і надихає це. А тут… Він тебе може, а ти його ні. Ну хіба не образливо?

— Ти не згодний?

— До чого тут «не згодний», коли наказуєш!..

— Не наказую — прошу, як про особисту послугу.

— Невже? — здивувався Зубов. — Це вже щось нове. Але тільки не люблю я таку демократію. Може, все-таки накажеш, га?