Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)
Шрифт:
— В Нашому засновується організація власників будинків.
— Стара історія, Орисю.
— Так, я знаю, але тепер це питання набирає особливої актуальності. Служниці домагаються своєї організації.
Катерині ввірвався терпець, вона перебила кузину:
— Орисю, організація служниць існує вже добрих тридцять років, а ти нам тут відкриваєш Америку…
— Так, ти маєш рацію, близько тридцяти років існує організація служниць при церкві, а тепер це їх не влаштовує. Вони хочуть своєї профспілки.
— Даруй мені, але ніколи не повірю, щоб наша Мариня захотіла профспілки, — розсміявся, як не раз траплялося, Безбородько
— А про кооперативи здоров'я панство чували?
— Це стара утопія, Орисенько!
— Це ти так думаєш, докторе, а тим часом питання це дуже актуальне. В Медведичах, у Лісках, ще десь є вже такі кооперативи здоров'я.
— Я не розумію. — Катерина вимагала точної інформації, щоб наперед знати — чи засуджувати, чи вітати їй це нове суспільне явище.
Безбородько хотів пояснити жінці, але Орися випередила його:
— Є кооперативний лікар з платнею, як кожний інший службовець.
Катерині вистачило:
— Так, кооперативний лікар такий самий голодранець, як усякий інший кооперативний діяч. Ні, то не для нас. Правда, Фільку?
— Справа не лише в тому, — Безбородько відчув, що ця розмова починає нервувати його, — не лише в заробітках. Вона, прошу панства, має і далекосяжне політичне значення, тобто може-таки мати. Якщо може бути кооперативний лікар, то чому не може бути кооперативний млин, кооперативний лан, пасовиська і так далі? Панство уявляють собі, як на цьому можуть погріти ноги комуністи?
— Нестор каже, стрийко Нестор каже, — облизала губи Орися, — що кооперативи здоров'я — це знахідки для бездарних лікарів, але для здібних, таких, як наш Філько, — це початок краху.
«Ти дурна гуска. Ти корова. Ти безтактна свиня», — думав Безбородько, вдивляючись просто у вічі Орисі.
Закурив, щоб заспокоїтись.
— Я думаю, — заявив авторитетно, щоб нарешті заткати рота некомпетентній в медичних справах невістці Сидора, — що кооперативні лікарі в майбутньому можуть бути помічниками, а водночас і конкурентами міських лікарів з приватною практикою. Я зараз поясню вам, пані, чому, — він відкинувся на спинку крісла. Простягнув перед собою ноги, зручно сперся на поруччя і, пахкнувши димом, на мить уявив себе ще в ролі конкурента в домі Річинських, коли його слово сприймалося з такою побожною увагою, а кожна його мисль зростала, до аксіоми.
— Якщо на селі, прошу панства, буде безплатний лікар, то наш вуйко звертатиметься забездурно до лікаря частіше, аніж тепер, коли треба за пораду платити гроші та ще й транспортувати хворого до міста. Це раз. По-друге, кооперативний лікар у серйозніших випадках сам не візьметься вирішувати, а пошле хворого до лікаря у місто. По-третє, такий безплатний лікар — це перший борець з знахарями і бабками.
— Добре, але Нестор, стрийко Нестор каже, що коли на селі заведеться гігієна, то зменшаться і хвороби.
— Так, Орисенько, захворювання зменшаться, але страх перед ними подвоїться. Тепер найстрашніше не те, що мужик не лікується, але що він взагалі у своїй несвідомості не боїться хвороб. Що йому говорити про небезпеку стовбняка, коли він свіжу рану присипає порохом?
Я згоден, що гігієна знизить процент захворювань, але це не повинно б ударити по кишені нас, міських лікарів. Бо, скажім, коли по селах пануватиме бруд, воші, санітарна темнота і внаслідок цього поширюватимуться різні хвороби, то такий малосвідомий дядько однаково звернеться до міського лікаря або — що ще гірше —
привезе тобі хворого в такому стані, що стараєшся чимскоріш випхати його з кабінету, аби тільки не вмер на твоїй території. Хто його знає, що практика покаже. У всякому разі, недобре пахне сама назва «кооперативи здоров'я». Може, ще переіменують на «артілі здоров'я», то буде зовсім у більшовицькому дусі!— А ти мовчиш, — зітхнула Катерина, — знаєш, що недобре, а мовчиш…
— Мовчу ще й тому, що мені, як лікареві-українцеві, не пасує виступати проти такого почину. Могли б такий виступ у газеті розцінити як антипатріотичний. Побачимо, що з цього вийде. А поки що, жінко, дай нам з Орисею напитися чогось… здається, в тебе ще десь є трохи коньячку.
Катерина без великого ентузіазму почала накривати стіл. Безбородько налив коньяку Орисі і собі, а перед Катериною поставив символічно, з огляду на її стан, порожній келишок.
Ілаковичка перехилила келишок і підставила ще.
— Файно п'єш, — похвалив Безбородько.
— А що мені інше залишається?
Ні Катерина, ні Філько не допитувалися, що розуміла жінка Славка під тією загадковою фразою.
Зрештою, їх цікавило інше:
— Добре ти кажеш, Орисю, що кооперативний лікар у серйозних випадках направлятиме хворого до міського лікаря. Так, але у Нашому, скажім, є багато лікарів. До котрого саме? В цьому питанні — це основне: до кого саме?
— Нарешті, — вигукнула Орися, ляснувши своєю долонею по пухкенькій руці господаря дому, — ти розумієш, про що йдеться. Кооперативний лікар відішле серйозного хворого до… свого партаймана! А до якої партії, — спитала Катерини, начеб Безбородька взагалі не було поміж ними, — належить твій чоловік?
Катерина розгубилася. Про все подумала, все передбачила, а те, щоб у цей непевний час приділити чоловіка до якоїсь надійної політичної партії, випало з її поля зору.
Донедавна єдиною партією, яка могла дати Фількові не лише пацієнтів, але й депутатський мандат, було УНДО. На жаль, останнім часом щораз частіше чути голоси обурення проти угодницької політики УНДО. А якщо не УНДО, то куди притулитись Фількові? Славкова жінка має рацію, що в наш час безпартійна людина приречена на соціальну самотність, а для лікаря з приватною практикою — це крах у всіх відношеннях.
— А «Католицька акція»? — спитала Катерина з тим розрахунком, щоб почути не Орисю, а Славка Ілаковича думку. Як би там Орися не ставила себе вище Славка, проте всією своєю обізнаністю в області суспільно-політичного життя завдячує вона середовищу Ілаковичів.
Орисю виручив Безбородько. В надії, що Орися не читає першої сторінки газет, велемудро відповів словами передової сьогоднішнього «Діла», перефразовуючи дещо:
— З того видно, мої пані, що процес стабілізації польської державності ще не закінчений. Нікуди правди діти — існуючі закони не витримують іспиту життям.
І сьогодні, після двадцяти років, прошу зважити, як свідчать про це численні факти, ідуть пошукування за новими формами і за новим змістом. Якщо держава витратила двадцять років, будемо так говорити, на стабілізацію свого стану, то яку гарантію чого-небудь певного може дати така порівняно молода організація, як «Католицька акція»?
Катерина з деякою підозрою прислухалася до того, що говорив Безбородько. Стиль і логіка викладу нагадували їй давнього Безбородька з часів їх короткого нареченства. Чому завдячувати зміну?